Як бути бидлом: урок від Ігоря Поліщука

Останні події у Парламенті з відставкою Арсенія Яценюка і призначенням Володимира Гройсмана та Андрія Парубія смачно обговорюються у ЗМІ та соціальних мережах.

Не оминув цю тему і волинський актив та місцевий поліський політичний «бомонд». Підтримка, схвалення, сумніви і звісно критика. Чи не першими своє «фе» стосовно призначення нового спікера Андрія Парубія висловили представники УКРОПу.

Зокрема, депутат Луцької міської ради та голова однойменної фракції Ігор Поліщук пообіді на своїй сторінці у соцмережі Facebook розмістив паблік з коментарем: «Мав нагоду особисто спілкуватися з паном Парубієм. Ознаки легкої розумової відсталості, як то кажуть "на лице"».



Щодо етичності подібних висловлювань можна розмірковувати досхочу. Та навіть активіст Сергій Рижков у коментарі дорікнув Ігорю Поліщуку, що не гоже депутату так говорити про людей. Натомість укропівець відповів, що не гарно, коли такі люди займають такі посади.

І тут постає питання, кого ж тоді УКРОП бачить у кріслі голови ВР і чи не має часом їхня політична сила «альтернативної» кандидатури?
Разом з тим, наскільки компетентним фахівцем в галузі охорони здоров’я, і зокрема психіатрії, є Ігор Поліщук, щоб особисто ставити комусь діагноз у такій доволі критичній формі? Адже наскільки відомо з біографічних довідок у передвиборчих програмах і акаунтів у соцмережах, він має диплом аж ніяк не лікаря, а типового юриста, яких розвелося – хоч греблю гати. Ба навіть вчився Ігор Поліщук далеко не в Прінстоні і не в Гарварді, а в Харківському юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого. Тим не менше, закінчивши факультет підготовки професійних суддів (нині факультет правосуддя), пішов у політику.

Тож на сьогодні, будь-які висловлювання Ігоря Поліщука в першу чергу сприймаються не як думка юриста, а як депутата, обранця громади та представника певної політсили. Не менш важливу роль відіграє і приналежність до партії УКРОП, що значно посилює значимість сказаного.
Таким чином, публічну позицію депутата цілком можна вважати позицією і його партії. Адже здебільшого, «як батя думає, так чини й говорять». І навряд чи Ігор Поліщук наважився б заявити так критично про новопризначеного голову Верховної Ради без попереднього обговорення зі своїми соратниками та керівництвом.

Що ж до самого об’єкту критики, то в мережі Інтернет про Андрія Парубія можна знайти багато інформації, як позитивного характеру, так і критичної. Тим не менше, його знають та поважають за своєрідну простакуватість і принциповість. В той же час, через активну громадянську позицію, він має авторитет серед активістів. Зрештою, Андрій Парубій був одним із лідерів Революції Гідності. І тут одразу ж остає питання: а де був Ігор Поліщук під час подій на Майдані, під час розстрілів на Інститутській, або коли добровольці формували батальйони для захисту українських земель на сході України?

Якщо переглянути дописи молодого юриста-депутата, то взагалі складається враження, що хлопець проспав і Євромайдан, і саму Революцію Гідності. Серед його дописів у стрічці соцмережі Facebook лише фото з тренажорного залу та міської ради. Таке враження, що події на Майдані пройшли повз нього стороною і ніяким чином його не торкнулись. Єдиним вагомим дописом кінця 2013 поч. 2014 років є те, що він почав працювати у фонді Ігоря Палиці. Звісно, з початком такої кар’єри молодий політик став більш активно висловлюватись у соцмережах.

Зокрема, з пізніших дописів за 2014 рік стає зрозуміло, що найбільше його турбував ріст долара та Олег Ляшко. Звісно, не оминав він і теми збройних конфліктів в Криму та на Сході країни. Тим не менше, найбільш чітку політичну позицію він проявив у публікаціях перед парламентськими виборами 2014 року. Саме тоді молодий юрист почав бавитись у політику і висловлювати своє «фе» з приводу поділу якихось посад чи отримання мандатів. Відповідно, і кар’єра Ігоря Поліщука в політиці почала просуватись вгору. Зрештою, за 2-3 роки «активної роботи» благодійному фонді мільйонера Ігоря Палиці, хлопця взяли у депутати. Ба більше – він став головою фракції УКРОП у Луцькій міській раді.

Звісно, діяльність благодійного фонду – «благодійна», однак на сьогодні у Луцьку, та к й на Волині, вона вже настільки тісно переплелась з діяльністю Українського об’єднання патріотів, що вже мало хто й відрізнить в чому там є різниця. Звісно, з поглибленням військового протистояння на Сході, фонд «Новий Луцьк» також почав займатись допомогою бійцям АТО.

Та як свідчить практика, частина тих бійців, яких взяла під своє крило благодійна організація Ігоря Палиці, невдовзі вже носили статус «кандидат в депутати». Ніхто не має сумнівів щодо їхньої участі в АТО, однак і така активізація політичного маловпізнаваного ресурсу в камуфляжі виглядала досить нелогічно. Зрештою, саме на цьому ставився акцент на нещодавніх виборах до місцевих рад. Та й назва молодої політсили – УКРОП (Українське об’єднання патріотів) була обрана не випадково. Усе разом спрацювало на потрібний результат. Тож разом з камуфляжем, благодійними фондами та іншими політтехнологічими витребеньками Ігорю Палиці вдалось завести потрібних людей у місцеві ради.

Проте, після останніх виборчих перипетій саме значення слова «УКРОП» втратило суть – для більшості виборців це на завжди лишиться назвою партії псевдопатріотів. Про це також може свідчити і те, хто саме пройшов від цієї політ сили у місцеві ради. Зокрема, якщо подивитись не на кількісний, а на якісний склад фракцій «УКРОП» у Волинській обласній та Луцькій міські раді (вже й мови не ведеться про районні) то стає зрозуміло, на кому власне базується «патріотичний» кістяк політсили – колишні регіонали і їхні прихвосні.

Звісно, багато з’явилось нових, молодих облич, та й серед них можна помітити людей зі старої системи. Чого тільки вартує причетність самого Ігоря Палиці до діяльності Партії регіонів, яку він всіляко відкидає. Це зараз він член президії політради партії УКРОП і в теплому кріслі голови обласної ради називає себе справжнім патріотом свого краю. А свого часу, за результатами його голосувань в унісон з регіоналами, виборці зробили певні висновки. Серед таких же пристосуванців і Олександр Курилюк. Він за часів Бориса Клімчука сидів у замах губернатора, тримаючи в кишені теплий партквиток біло-блакитних. І як виявляється таких «патріотів» у благодійному фонді Ігоря Палиці і за фактичним сумісництвом в партії «УКРОП» досить багато.


Тим не менше, є і «свіжа кров» - кагорта молодих недополітиків (через брак життєвого та трудового досвіду). До їх числа відносять і Ігоря Поліщука, який є головою фракції УКРОП у Луцькій міськраді. Тож як свідчить практика – вустами голови фракції говорить партія Палиці. Відповідно, подібні вислови і критика від таких політиканів розцінюється серед громадськості, як загальна позиція усієї партії. Оскільки саме у цьому і полягає публічність, коли депутат несе відповідальність за свої слова та вчинки як перед своїми виборцями, так і перед своїм партійним керівництвом.

Тим не менше, сам Ігор Палиця, та його впливові поплічники досі не висловились з приводу останніх призначень Парубія та Гройсмана. Таким чином, лишається лише здогадуватись, чи Ігор Поліщук потайки отримав диплом психоаналітика, чи у такий спосіб він висловив загальнопартійне «фе».