Законодавчний цинізм, або Розмова про те, чому пільговики своїх виплат не побачать

Мій двоюрідний брат – чорнобилець. На його долю випало чимало випробувань. Останнім часом – все частіше – виникають проблеми зі здоров’ям.

Зустрілися з ним днями з невеселого приводу. Зробили такі собі «поминки» його чорнобильських пільг. Втім не тільки його, а й ще мільйонів громадян. І не тільки чорнобильських, а й пільг дітей війни, учасників бойових дій, афганців…

Верховна Рада України примудрилася тишком-нишком не так давно – п`ятого червня – прийняти закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». І цей закон є зухвалим, хоч і тихеньким, «убивством» пільг шістнадцяти (!) категорій пільговиків!

Вийшов закон у народних депутатів якось… підленько, під шумок. Того дня Верховна Рада наробила на усю Україну шуму прийняттям за основу проекту закону про засади державної мовної політики. Склалося враження, що п`ятого червня майданний люд ні на що інше, окрім законодавчого творіння депутатів Ківалова – Колісниченка, не реагував. Депутати посиділи-посиділи, до вісімнадцятої години вечора переконалися, що народ цікавить лише мова, і після вісімнадцятої впаяли скасування пільг для шістнадцяти категорій пільгового люду як україномовного, так і російськомовного. Тут їм уже було байдуже, хто на якій мові розмовляє.

Волинянам незле знати, що антинародний за своєю суттю закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» поставив на голосування їхній земляк – віце-спікер парламенту Адам Мартинюк. Поставив, запевняючи, що у пільговиків нічого не заберуть. І проголосував за нього.

Став я розповідати братові-чорнобильцю про першу на нього пастку, прописану законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». У третій його статті написано: «Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах, що відповідають бюджетним призначенням, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу».

– Розумієш, де тут людей дурять? – питаю брата. – Постає питання, як отой «стягувач» власних коштів з державного органу зможе свої кошти з держави вибити, якщо йому скажуть: «А у нас немає на вас відповідних «бюджетних призначень». І грошей, щоб ми могли виконати рішення суду, немає тим більше. Бо відповідну бюджетну програму так, як слід, держава цього року не профінансувала»?

– Тобто ти, пільговик, – продовжую розмірковувати, – можеш хоч сто разів відсудити у держави належні тобі недоплачені кошти, але єдине, що матимеш – папірець, на якому зверху буде написано: «Рішення суду». А грошей від держави не матимеш. Бо держава згідно такого закону фактично не буде зобов`язана виконувати ці рішення. У кращому випадку вона сама вирішить, наскільки виконувати, до якої міри: повністю чи на четвертину.

Є у держказначейства гроші для виплати пільговикам – щось там виплачуватиме, немає – не платитиме. Тільки от відсутність чи наявність грошей – категорія дуже відносна. У державному бюджеті обов’язково знайдуться сотні мільйонів бюджетних гривень, щоб забезпечити чиновників та депутатів елітними автомобілями, будинками, перельотами, пролікувати їх у елітних санаторіях. Але навряд чи держава кожен рік знаходитиме гроші на афганців, дітей війни, чорнобильців та інших пільговиків.

Якщо чесно, то у мене після прочитання закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» знову склалося враження, що депутати Верховної Ради думають: вони і держава – це одне і те ж. Тобто державні гроші – це гроші їхні особисті. А хто ж зацікавлений віддавати свої гроші якомусь там бідняку-афганцю чи селянину-чорнобильцю?

Читаю брату частину другу цієї ж третьої статті закону: «Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби з заявою про виконання рішення суду».

– От скажи, до прийняття цього закону гроші за рішенням суду пільговики, яких ти знаєш, як отримували?

– Через місцеве відділення пенсійного фонду…

– … і через відповідні соціальні служби. Тепер ти, відмучившись у суді, муситимеш іти за своїми грошима до державного казначейства. А там тобі скажуть: «Не дамо!» Тому що немає жодного нормативного документа, який передбачав би такий механізм передачі грошей: з держказначейства тобі, якомусь простому селянину. Хоч це, брате, твої гроші, ти однаково їх не бачитимеш. Повторюся: нема механізму. І це – пастка друга.

– Пастка третя, – продовжую. – Читаю далі оту третю статтю: «Разом із заявою стягувач (тобто ти) подає до Державної казначейської служби документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим кабінетом міністрів України». Але ж цього переліку й досі немає. А якщо кабмін не захоче цей перелік затверджувати? Або ж якщо позбираєш ти папірці згідно затвердженого переліку, але поки доїдеш до казначейства, уряд затвердить новий перелік, за яким ти якогось там папірця не прихопив? Так і бігатимеш по колу. Смішно, правда? Ті, котрі ухвалили закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливо, сміються ще більше.

Попри те, що безліч пасток для звичайних пільговиків потаємні, розпізнати, паскудний закон чи ні, антинародний чи ні, дуже просто. Достатньо подивитися, коли він вступає у силу. Якщо з першого січня 2013-го – швидше всього, антинародний. Ти помітив, що його наші обранці зараз не коментують, навіть не згадують про нього? Бо якщо почнуть коментувати, пояснювати народу, що вони наприймали, народ усе зрозуміє. Депутати разом з віце-спікером Адамом Івановичем Мартинюком це передбачили. У них же на носі – двадцять восьмого жовтня – вибори до Верховної Ради! А перед виборами усі парламентарі шовкові: м`яко стелють, розповідають, як гарно нам усім буде жити, якщо знову їх оберемо.

Мені багато хто з нинішніх народних депутатів нагадують коханку французького короля Людовіка п`ятнадцятого мадам де Помпадур. Тільки та казала: «Після нас – хоч потоп», а вони думають: «Після двадцять восьмого жовтня – хоч потоп».

– Я не встигаю за роботою цікавитися політикою так, як ти, – каже мені брат. – Але ж чекай, пам`ятаю, що у вересні минулого року депутати уже приймали подібний закон, але відступили під тиском чорнобильців та афганців, які стали штурмувати Верховну Раду…

– Так, тоді нардепи хотіли, щоб порядок надання передбачених тобі законом пільг взагалі визначався Кабінетом міністрів України у ручному режимі. Тобто планували пільги тобі та ще мільйонам українців скасувати елементарною постановою уряду.

А ти думаєш, вони за кілька місяців стали людянішими, а закон, який ми з тобою обговорюємо – «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» – який поставив на голосування і за який проголосував наш з тобою земляк віце-спікер Адам Мартинюк, гуманнішим? Він хоч і не такий за словами, як вересневий законопроект, але такий же за суттю.

– Почекай, але ж ти казав, що цей закон вступає у силу аж першого січня наступного року. Але ж до того часу мільйони народу щось таки можуть зробити, щоб зберегти пільги?!

– Можуть, брате. Проголосувавши за людей, котрі цей закон скасують. Проголосувавши з вірою, що до нового складу парламенту пройдуть не тільки покірні кнопкодави, а й відповідальні мажоритарники.