Чому прес-служба Волинської ОДА дозволяє собі виганяти журналіста з кабінету? (АУДІО)

Вже не вперше довелося зіткнутися з роботою прес-секретаря голови Волинської обласної державної адміністрації Світлани Василівни Головачук. Тут слово «зіткнутися», напевне, буде доречним, адже мова йде не про співпрацю прес-служби з журналістами, а про пряме перешкоджання доступу до публічної інформації.

Поспілкуватися з головою Волинської обласної державної адміністрації Володимиром Гунчиком журналісту практично неможливо. Після всіх нарад він таємничо зникає, натомість залишає Світлану Василівну. Розмова з журналістами у неї коротка. Ти навіть не встигаєш щось сказати, як чуєш: «Пишіть запит». І немає значення з яким питанням прийшов кореспондент.

Останній прецедент, який трапився з прес-службою взагалі, вийшов за будь-які рамки. Пані Головачук, мало того, що дозволила на підвищених тонах розмовляти з журналістом, ще й виганяла кореспондента з кабінету.

Cправа відбувалася так.

Після наради, на яку не прийшов Володимир Гунчик, я вирішила сама завітати до голови Волинської ОДА. Варто зазначити, що очевидно такі речі як прихід представника ЗМІ під кабінет чиновника, вважається мало не смертним гріхом і великим нахабством. Секретар зробила круглі очі і поцікавилася: «А чому це ви попередньо не зателефонували?». Пояснюю чому, маючи досвід спілкування з Головачук, який коротко можна охарактеризувати: «Добрий день! Пишіть запит», вирішила «зробити хід конем», тим паче питання не складне і забрало б максимум хвилини три часу у голови. Почекати довелося десь півгодини. У кабінеті якраз була нарада керівника ОДА з прес-службою. За час очікування під кабінет прийшли народний депутат і ректор одного з вишів. Я прекрасно розумію, що при таких обставинах коментар мені «не світить», і чекаю прес-службу, з якою планую домовитися про час і спосіб.

Знову круглі очі, але вже не у секретаря, а в прес-служби – журналіст під кабінетом голови, як посміли? Після першого мімічного обурення подібному нахабству, мене таки запросили у кабінет Світлани Василівни. Після озвучення запитання, Головачук не стала придумувати оригінальний спосіб відмови і запропонувала писати запит. Далі розмова почала виходити за будь-які рамки.
Претензія перша: чому журналіст не представився? Пояснюю: особисто знайомі.

Претензія друга: чому нема редакційного листа? (?) Навіщо?
Аргумент, чому журналіст має писати запит, взагалі вбив: «Я розумію, що є таке поняття як усний запит, але ніде законодавчо не прописано, в якій формі має бути відповідь». Ось так.

Далі пані Світлана запропонували поспілкуватися з медіаюристами і дізнатися, що таке публічна інформація. (?) Увімкнула диктофон. Як виявилося – увімкнути диктофон у кабінеті держустанови, працівник якої отримує заробітну платню з наших податків – ПРОВОКАЦІЯ. І це мені каже колишній журналіст.

Все таки спробувала домовитися про коментар. Пані Головачук сказала, що його можна отримати на брифінгу під час щопонеділкової оперативної наради. Мовляв, голова щоразу проводить брифінг. Одного разу я справді спробували підійти після оперативки до Володимира Гунчика, але прес-служба перепинила і сказала, що буде прес-конференція. Повірила. Але підходу до преси тоді так і не відбулося, а Гунчик десь зник. Поцікавилася у колег, чи були вони на таких брифінгах. Відповідь заперечна. Так от, питання як отримати у голови ОДА коментар, залишається відкритим. Питання, як спілкуватися з прес-службою, яка дозволяє собі розмовляти з журналістом на підвищених тонах і казати: «Залиште мій кабінет», теж лишається відкритим.

Вважаю такі дії перешкоджанням доступу до публічної інформації. Також цікавить, які посадові обов'язки у пані Головачук. Складається враження, що вона їх перевищує.