Місто як бренд: тбіліські «кликуни»

Тбілісі має неповторну енергетику і атмосферу, яка наповнена любов’ю його мешканців. Це відчуваєш по тому тембру, який змінюється, коли місцеві говорять про своє місто, по деталям, ставленню до себе і до тебе, їхньому розумінню своєї інакшості. Бо коли казала місцевим, що, на перший погляд, проспект Шота Руставелі подібний на Хрещатик, а Старе Тбілісі на Одесу, отримувала колективне заперечення. Мусила погодитись, що це лише першопочаткове враження, бо невдовзі помічаєш цю особливу неповторність.

Унікальними роблять місто деталі. До Вашої уваги скульптури і пам’ятники з того самого проспекту Шота Руставелі. Звісно, є великі, як монумент Свободи на однойменній площі.

Але більш атмосферні саме маленькі, не пафосні, однак дуже теплі. Інколи ці скульптури «лізуть крізь стіни».



Багато таких, які скромненько прилаштувались біля стін…























Місто запам’ятовується двоповерховими дерев’яними будиночками, провулочками. І людьми. Увечері спускались із колегою по маленьким вуличкам вниз, заглянули в магазинчик, а там дуже колоритна продавчиня, поважна, маленька, з такою аж гіркотою в голосі каже, що нема того, що нам треба. Порадила на Шота Руставелі спуститись. Пішли, пройшлись, вертаємось неспішно, щось балакаємо…Чуємо, хтось голосно гукає: «Ну що? Знайшли, що шукали?». Приємно ж, еге ж) Оце і є ментальність та гостинність.
Скульптура у Старому Тбілісі «Грузин пригощає вином». Ну яка ж Грузія без вина?

Грузія – дуже дружня до нас країна. Коли починаєш говорити, і дізнаються, звідки ти, отримуєш одразу масу теплих емоцій. Можливо, це трохи егоїстичне відчуття, але погодьтесь, що приємно, коли тебе люблять і щиро раді. Вони розуміють нашу ситуацію, переживають, і кажуть, що «Ваша біль – наша біль». Тбілісі, місто, в яке хочеться повернутись знову.