Депутат Андрій Осіпов сам написав свій портрет

Нещодавно на ІНТЕРНЕТ-ресурсі «Волинське Агентство Розслідувань» депутат Луцької міської ради Андрій Осіпов заявив, що йде на вибори під гаслами ів списках політичної партії «Сила Людей». Чув про таку партію, але чомусь в пам’яті про неї нічого не залишилось (людський мозок має хорошу властивість позбуватись зайвої інформації). Тому звернувся до соціальних мереж…

Почав продивлятися і зразу поставив сам собі питання: чому Осіпова не взяла під своє крило жодна реальна політична сила, чому він примкнув до партії «Сила Людей» - співтовариства невдах-адвокатів, громадських діячів, експертів, консультантів, волонтерів, співкоординаторів, обліковців сільських рад і касирів - передвиборчого «викидня», плода «позаматкової вагітності»? Переглянув передвиборчу програму цих «білих комірців». І що? Чим мізерніша організація, тим строкатіший і пафосніший її словник. Купка маргіналів проскакує на вибори, заробляє нуль цілих, @уй десятих голосів, з тріском провалюється в унітаз і сама за собою змиває воду. Але почитаєш програму такої «партії» - хапаєшся за словник іноземних слів, послухаєш кандидатів – шукаєш перекладача-поліглота, який має володіти усіма європейськими мовами. Це як йдеш мимо контори з прибирання сміття, а там об’ява: «Відбудеться брифінг з питань прибирання території і саміт сантехніків».

Шанс в кандидата вибороти депутатське крісло з цією так званою політичною силою рівний шансу запліднитись сперматозоїду (з яйцеклітиною запліднюється один з 150-250 мільйонів).

Чому так трапилось? Чи не тому, що усе, за що брався Андрій Осіпов, не вдавалось? Чому не «спрацював» так званий «Комунальний патруль», в якому винуватцями усіх бід громади Луцька Осіпов виставляв міську владу і, зокрема, голову міста, а з себе ліпив дбайливого господаря? Чому виявились порожніми балачками лекції перед студентами СНУ ім. Лесі Українки про «узурпацію влади»? Чому про судові позови цього знавця права в місті ходять анекдоти? Чому не вдалося загальмувати в місті структурні медичні реформи? Це він в лютому 2013 року привів до стін Луцької міської ради шість з половиною інвалідів на милицях і привселюдно лякав їх реформами і страшилками в ЗМІ: «Зламаємо хребет «реформі Кошеля-Кравчука», «Реформа ціною людського життя» тощо.

Собака лає, а караван іде. Зміни в структурі охорони здоров’я Луцька успішно відбулись і всі залишились з неушкодженими Осіповим і його поплічниками хребтами: в Луцьку створено і успішно функціонують 4 центри первинної медико-санітарної допомоги. Комунальні медичні заклади міста перейшли у підпорядкування центрів і продовжують обслуговувати пацієнтів в тих же приміщеннях, за тією ж адресою і тими ж спеціалістами. Люди задоволені. Приємно згадати, що за рік після реорганізації медичні працівники поліклініки №3 прийшли з колективним зверненням до голови міста з тим, щоб на базі ввіреного їм медичного закладу утворити центр, що й було вирішено на засіданні чергової сесії міської ради.

Каденція наближається до кінця. Що залишилось в пам’яті? Андрія Осіпова завжди мучило хворобливе бажання бути в центрі уваги. Навіть не бажання - жадоба. Йому це вдавалось, щоправда, в плані негативу. За рахунок чого? Люди, які насправді добре підготовлені, впевнено знають, що можна сказати іншим. Вони не скупляться на добрі слова і прояв симпатії. Вони щирі, їх реакція непідробна і йде від серця. Вони думають, перш ніж говорять, їм характерний такт. Вони завжди розуміють, що говорять і до кого звертаються. Вони кажуть те, що думають. Вони думають не стільки про себе, скільки про людину, до якої звертаються. Це робить їх хорошими слухачами. Вони більше намагаються проявити інтерес до співрозмовника, ніж створити у нього враження. Люди, які володіють мистецтвом спілкування, не ставлять себе в центр уваги – вона сама приходить до них. Вони впевнені в собі і їм нічого нікому не треба доводити. Усе переховане Андрію Осіпову чуже.

Впродовж п’яти років в статусі депутата Луцької міської ради він, як перехідний червоний вимпел «За високі надої молока», переходив з фракції у фракцію, сам їх придумуючи. Читач пам’ятає назви так званих фракцій: їх «патріотизм» і пишномовний стиль міг вбити морально будь-якого політика, як мамонта. Сьогодні творець цих видумок нагадує політичну карикатуру на милицях - карикатуру, яка належить пензлю самого Осіпова. Він сам написав свій портрет.

Осіпову не характерна публічність. Нормальна, людська, інтелігентна – без нарцисизму (дисфункція – як розлад особистості). Її місце займає деяка примітивна імітація. Впродовж депутатської каденції йому вдалось створити одноосібний театр політичної тіні і вдавати з себе в цьому абсурді реального персонажа місцевої політики. Час в цьому «театрі» усе поставив на свої місця і сказав: «Тінь, займи своє місце!». Доведеться змиритися і зайняти.

Але на мить повернемось до сперматозоїдів, згаданих вище (приємна тема). Заявивши про те, з ким він буде торувати дорогу в крісло депутата, кандидат сам собі продовжує солодку ілюзію політичного життя, між іншим, ілюзію абсолютно безплідну. Про те, чому не балотується зі своїми соратниками по фракції «Новий Луцьк» (такими ж сперматозоїдами і яйцеклітинами), які, очевидно, підуть за списками наспіх склеєної під вибори партії «УКРОП», вождями якої впродовж одного дня стали представники нової української псевдоеліти, в заяві він мовчить, як ніби йому засунули в рот два протухлих яйця і не дають виплюнути.

Йому нічого не вдалося. Він не виграв порожніх позовів до міста, яке, очевидно, є для нього мачухою, він в своїх людоїдських опусах не переконав людей, що банківські кредити можна не повертати, колеги по депутатському кріслу не підтримали жодної його абсурдної пропозиції, він нікого так і не встиг «навчити», як треба працювати, хоча всіх повчав – від журналістів до керівників міста. Чи не останньою його жертвою стали працівники прес-служби міської ради: він теж їх вчив, як писати, як подавати інформацію. Не стало йому в пригоді й полум’яне ораторське мистецтво в судових залах Луцька, області і, навіть, за її межами? Чому усі відвернулися від людини? За що така кара?!

Поправляючи на грудях незриму кулеметну стрічку (ще є порох в порохівницях!!!), він доповнив останню заяву в ЗМІ тим, що боротися за крісло голови міста не має наміру, «оскільки з високою імовірністю ця каденція ненадовго». Що вклав наш герой дня в цю, на перший погляд, таємну фразу? Очевидно, що в виборах переможе чинний голова Микола Романюк, але ненадовго: в міську раду прийдуть сили, більшість з яких невдовзі вкажуть йому на двері? Сумнівна «теза», однак: ті, хто так завчасно рахують свої місця в сесійній залі міської ради, можуть розділити долю партії, яка під вибори дісталась Осіпову.

Чому людина опинилась на задвірках політичного маргінесу? Втім, на це запитання він сам дав відповідь в статті «КРИМІНАЛ ДО ВЛАДИ або ДЕПУТАТСТВО З-ЗА ГРАТ». Новий закон про вибори не зробили «під Осіпова». Роздуми, роздуми… Чим після такої поразки може зайнятися наш політичний покійник? Тим паче, що багаторічний рейдерський альянс (при активному сприянні колишніх прокурорів), в якому він грав скрипку ідейного натхненника і головного архітектора всіх хитромудрих «конструкцій», розвалився, як карточний будиночок? Що залишилось? Впасти в глибоку депресію, вживати з льодом віскі (приємна забавка без синдрому похмілля)? Зайнятися жінками: вони завжди підносили моральний дух чоловіків і були для них таємницею навіть в міні-спідницях і брендових трусах типу «стрінги» чи «танга»? Чи сісти за написання мемуарів про жлобські судові позови і поповнити ними і без нього переповнену скарбницю «шедеврів» української тавтології і жлобології? Читачами яких будуть люди з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адепти різних людиноненависницьких ідеологій, особи з ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів і пацієнти з нестабільною психікою? Щось треба вибирати…