Декілька слів про карму пані Соколовської

(навіяно вчорашнім засіданням депутатської комісії з ЖКГ)
У деяких представників луцької влади спостерігаю останнім часом дивні реакції на елементарні речі. Чи то осіннє загострення, чи то наближення виборів діє, але виникає враження, що проблеми з адекватністю поступово виходять на перший план. Якщо процес і далі буде рухатись у такому напрямку, під день голосування ми будемо насолоджуватись справді цирковими номерами у виконанні ду-у-у-уже відомих персонажів…
Маю на увазі майже істеричну реакцію деяких місцевих політиків (: на моє рішення передати в муніципальну власність гуртожиток на Привокзальній. Як і було обіцяно мешканцям кілька місяців тому, я підготувала проект рішення ради, аби люди отримали 99 квартир у власність. Знаючи апетити деяких наших «слуг народу», вписала туди пункт, згідно з яким право на приватизацію квартир мають люди, прописані там не менше 5-ти років. Бо інакше завтра «аварійний гуртожиток» обсядуть «детиПоволжья» - у вигляді сирітських родичів всіляких чиновників та посадовців (запевняю вас – у такому разі в бюджеті швидко знайдуться гроші на ремонт).
Начебто ситуація проста і прозора. Я добровільно дарую людям квартири, щоправда, за процедурою треба передати споруду на баланс міста. З мешканцями все добре – вони задоволені, навіть щасливі. Готуються об’єднатися в ОСББ і вибудовувати своє майбутнє помешкання.
А от з моїми деякими колегами по роботі в міськраді – ой, недобре…
Мешканці гуртожитку щасливі та радісні, а депутат Сівак та заступник мера Соколовська – нещасні та злі. З чого б це?
…Є люди, які нікого не слухають, окрім себе. Представник гуртожитку каже – ви тільки дайте, ми все відремонтуємо самі. Бо ми чекали моменту, коли матимемо своє, власне житло. Ні, волають Сівак і Соколовська, не дочекаєтесь! Навіщо місту ця аварійка. У міста грошей немає на ремонт. І скільки б люди не втокмачували, що все відремонтують самі, депутатсько-чиновницькі вуха не чують.
Але мозок таки ще працює потрохи, вимальовуючи химери підозр щодо Голєвої у всіх смертних гріхах. Наприклад, потужний інтелект пані Соколовської не може зрозуміти, чому я вирішила передати місту споруду тільки зараз, а не рік-два-три тому. Може, це такий укручений піар? – ворочає мізками заступник мера. Ну, це зрозуміло. Вони ж тільки так і «працюють». Чому дороги в місті не почали істерично латати рік-два-три тому, пані Соколовська? Чому цей прорив свідомості відбувся лише останніми тижнями? Не підкажете? А гарячу воду людям за пару тижнів до виборів дасте? У вигляді передвиборчого подарунку? Півроку місто немите ходить…
А щодо розумових вправ пана Сівака про те, чому воно таке неремонтоване місту дістається, скажу так –коли вам дарують гаманець, ви ображаєтесь, що в ньому немає золота?
Про це дуже влучно сказав бельгійський письменник та афорист Жюльен де Фалкенаре: «Подарите ему весь мир, и он потребует еще оберточную бумагу!»
В мене є одне прохання до вас, пане депутате та пані заступник мера. Не пробуйте зірвати прийняття рішення про передачу цього гуртожитка громаді. Ви заберете у людей мрію про власний дім. Мрію, яка вже майже здійснилась.
Я все одно доведу цю справу до кінця. Люди отримають те, що я їм пообіцяла.
А вам потім з цим жити. Не псуйте собі карму, колеги. Вона не відновлюється.