Відголоски війни у віршах...

Потрапив мені в руки рукопис від діда Івана з Підгаєць Луцького району, що на скрипці грає, завжди історії про життя і не тільки розказує, живе на Східній вулиці. Зараз йому 93 роки, а цей лист він писав в 1945р. про події 1943р., коли німецькі війська здавали свої позиції та відступали...

Важко це читати було й тоді, але зараз, враховуючи події в Україні, цей вірш набув нового, вже тепер дуже зрозумілого та близького для нас значення.

А далі тільки варто прочитати. Виписано дослівно з рукописів автора, копії яких є унизу...



Люба Дружино!
Цей віршик я пишу вже вдруге, з наміром таким, що ти його не отримала.

Лютий місяць кінчав зиму,
Березень почався,
На війноньку я відходив
З тобою прощався.

Відійшов я, розпрощався
Ти дома зісталась
У ті днини було видко
Весна починалась.

Було видко скрізь далеко
Вже поля чорніли
Скрізь водиця по струмочках –
Чайки прилетіли.

А весною, як це звісно
Усе хоче жити
В милий час і буть щасливим
Та когось любити.

Але тут то не до щастя;
Війна панувала
І мільйони нас нещасних
На фронт вербувала

А на фронті всі народи
З фашизмом змагались
У кровавих страшних битвах
Із світом прощались.

Я не раз в такім змаганні
Пригадав дружину,
І маленьке немовлятко,
Та цілу родину.

Думав, вража куля скосить,
Прийдеться вмирати,
А дружина і дитятко
І не будуть знати.

Не привикнуть на могилку
Віночків носити
І не зможуть ту могилку
Сльозами зросити.

Вона буде десь самітня
У чужій сторонці
Вітерець її розвіє
При веснянім сонці.

І ніхто не буде знати
Де й була могила
Лиш заплаче дитя дома
Та дружина мила.

І так не раз гули снаряди,
З ворогом змагався
І не знаю яким чудом
Я в живих остався.

Мабуть моє немовлятко
В колисці лежало
І малесенькими ручками
Ту смерть відганяло

І тому то у живих
Для нього зістався
Щоб прибув колись додому
Та з ним привітався

Привітав його маленьке
Та дружину милу
Рідну неньку і братиків
Та родину цілу…

05.08.1945р, Польща





З повагою, Богдан Коваль!