Похід на Голгофу

Або вибори – не за горами.
Підсумки
Віра, чи, радше, надія, що після Революції гідності грядуть зміни була. Жевріла. Животіла. Бац – і лопнула, мов мильна бульбашка. Звісно, від політиків усіх часів і народів, себто з багатим досвідом керманичів, іншого й не очікувала. Та й від нових облич – рупорів майдану, активістів, комбатів, журналістів – такого не чекала. Думала: буде хоч ложка меду у бочці дьогтю. Та де там. У Верховній Раді, певно, якийсь лихий живе та путає всіх, хто втрапляє в його стіни. Якщо ж без містики, то це пояснюється банальною жагою грошей і високого соціального статусу. Бо справді незламних людей дуже мало. Втрапляєш у відповідне середовище – адаптуєшся. Психологія мас. На майдані було одне, під куполом – уже інше. Користуючись ім’ям чесного журналіста, можна і замовне розслідування провести або ж під приводом викриття з кулаками, хоч і по-жіночому, на людей кидатися, будучи простим парубком – сотником майдану – в новому статусі обзавестися друзями-олігархами і запевняти, що про жодне відстоювання інтересів не йдеться і т. ін., у комбатів узагалі ж список діянь послужний. Імен не називаю, думаю, й так зрозуміло.

Набридли штампи політичних і громадських ораторів на кшталт « маємо таку владу, на яку заслуговуємо», «зміни треба починати з себе». Добре. Але як розірвати цей гордіїв вузол? Як «заслужити» гідну владу? Є в суспільстві багато гідних людей, є й лепта неосвічених або просто байдужих, але і не забуваймо про добру частину голодних, котрі радше продадуть свій голос за сите завтра, ніж житимуть надіями на світле майбутнє, обіцяне кандидатами. Навіть якщо скасувати мажоритарну «гречану» виборчу систему, народ купуватимуть віртуальною гречкою – оплаченою з кишень тих же олігархів рекламою політичних партій. Може, в списках будуть пристойні представники, але якщо ти в якомусь списку – вже приречений на танці під дудку покровителя. Як то кажуть, один в полі не воїн.

Мажоритарна виборча система, за своєю суттю, прийнятна в самодостатньому суспільстві: там, де в усіх під’їздах замінені вікна і двері,за кошти держави побудовані дитмайданчики тощо. Словом, благодійність та меценатство існує поза часом виборів.
«Без надії сподіваюсь»

Восени знову вибори, правда, місцеві. Як відомо, відбуватимуться вони згідно новому закону: депутатів обласних, районних, міських та райрад великих міст у багатомандатних округах обиратимуть за партійними списками, селищних та сільських рад – за мажоритарним принципом. Стосовно голів маленьких міст, то також діятиме мажоритарна виборча система відносної більшості; мером великого міста кандидат зможе стати за умови, якщо отримає абсолютну більшість голосів (50 % плюс 1 голос щонайменше). Не той рівень змагань, звісно, що до законодавчого органу, не такі фінансові обороти. Хоча, якщо процес децентралізації завершиться обіцяним фіналом, повноважень у самоврядування та грошей в бюджетах побільшає, тож боротьба має бути не менш запеклою.

Не знаючи поки імен кандидатів у вершителі долі місцевого люду (безсумнівно, буде багато попередників), знову жевріє надія на них, ким би вони не були. Ну дуже хочеться, тим паче - сьогодні, в такий кризовий час, вірити в когось та, з іншого боку, покласти на когось відповідальність. Хочеться, щоби похід на вибори не став черговим походом на Голгофу, після результату якого залишатиметься гіркий присмак розчарування і звинувачення відповідальних.