Про «чесноти» журналу «Лісовий вісник» і його редактора

22 липня на сайті Інтернет-ресурсу «Український лісовод» з’явився матеріал з банальним і, водночас, загадково-інтригуючим заголовком - фразою, вирваною з пісні відомого російського барда - «Если друг оказался вдруг…». Його автор – головний редактор журналу «Лісовий вісник» Оксана Чурило. На жаль, так трапилось, що вищезгаданий багаторічний галузевий сайт 30 липня з невідомих причин припинив своє існування, тому автор цих рядків мусить коротко переповісти суть матеріалу. Пані Чурило кількома словами в ньому згадує про «злети і невдачі» свого дітища, але детально, навіть в дрібницях, описує його… «стресові сценарії»: про «цензуру» і «заборону передплати», посилаючись на кілька статей Конституції України, а також на Закони України «Про інформацію» і «Про друковані засоби масової інформації». А ще про війну з агресором, про «фарбованих лисів», про тих, хто «примазувався до ситуації, і щоб відбілити себе, очорнював всіх, кого не було шкода», про «блюзнірство і пристосуванство», про вкрай погане нове керівництво Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства (ВОУЛМГ), про тих, хто «вдає, що бореться з корупцією і грається в демократію», «про інформаційну війну», про ніби то спроби закриття видання… Виходячи з цього «вінегрету», напрошуються висновки, що над «Лісовим вісником» нависла загроза і його треба рятувати.

Проте з приводу ймовірної «загибелі» видання, причин відсутності його популярності і «ворогів», які оточують його міцним кільцем, автору не довелось проводити особливого журналістського розслідування: усе, як кажуть, на поверхні.

Без інтриг забігаючи наперед, скажу, що моральна сторона власниці журналу – наглядний приклад того, як люди поставлені в різні умови в тому, що торкається їхніх інтелектуальних можливостей, потенціалу для досягнення певних життєвих цілей. Бути чесним і працелюбним, бути хорошим журналістом, інженером, лікарем сьогодні не найважливіше для того, аби досягнути успіху і забезпечити собі і своїй сім’ї достойний рівень життя і психологічний комфорт - адже досягають зухвалі і бездарні. Видання взяло на себе функцію «пральні» з відмиванням примітивних текстів і їх перетворенню в «журнальні статті». Сьогодні воно являє собою жалюгідне видовище інтелектуального згарища, але сумно від іншого: в цих заростях чортополоху, в яких так і не проросло жодного паростка справжньої журналістики, знову від півріччя до півріччя нав’язують державним лісовим підприємствам його передплату в якості макулатури у великих кількостях. Втім, все по порядку.

У жовтні 2011 року редакція (читай: Оксана Чурило) так званого новоствореного журналу отримала офіс в двох великих кімнатах приміщення ВОУЛМГ. Загальна їх площа складає 62м. кв. Як відомо, аби отримати офісну площу в будівлі, власником якої є держава, необхідно пройти певні процедури, серед яких – експертна оцінка приміщення працівниками Фонду державного майна України у Волинській області. Як повідомили мені нинішні орендарі вже колишнього редакційного приміщення, така оцінка коштує 4 тисячі гривень, а ціна за площу, яка орендується, складає 4,8 тисячі гривень щомісячно. Загальні збитки держави від такої «оренди» впродовж 40 календарних місяців безплатного «квартирування» видання становлять 160 тисяч гривень - кругленьку суму, якщо навіть не враховувати витрати за користування електроенергією, автомобілем, теплом, водовідведенням, охороною приміщення редакції, проведенням його безкоштовного для приватного журналу ремонту тощо.

А офісні меблі, дорога оргтехніка, придбана за державні кошти? Де вони, яка їх доля, адже після «гучного» звільнення начальника лісового відомства області редакції журналу довелось залишити безплатний державний офіс, подарований на 3,5 роки? За підрахунками спеціалістів ВОУЛМГ, загальна сума збитків, завданих державі цим виданням, становить понад 300 тисяч гривень. Як бачить читач, поділ статей (жінок і чоловіків) на сильну і слабку можна вважати давно застарілим. В споживацькому суспільстві, яке експлуатує людські вади, на якийсь час сильним виявляється той, хто підлими шляхами обійде усіх і добивається успіху, який має матеріальне вираження. Залишала приміщення редакторка під покровом ночі і кабінети редакції залишилися порожніми… А «шанувальникам» і передплатникам журналу нагадаю, що впродовж згаданих сорока місяців роздрібна ціна цього «геніального філологічного творіння» обсягом 30 сторінок на поштових відділеннях Луцька складала… 52 гривні!

Для порівняння: чи не найкращий український глянцевий журнал «НАТАЛІ» обсягом 200 сторінок сьогодні коштує усього 60 гривень, а високоякісне подарункове видання «Кобзаря» з кольоровими ілюстраціями обсягом 800 сторінок – 80 гривень. Окремо – про «злети» видання.

Передплата журналу здійснювалась під суворим наглядом і тиском на «передплатників» (директорів держлісгоспів) тодішнього начальника ВОУЛМГ Богдана Колісника. Вона нагадує автору передплату партійних радянських видань типу журналів «Комунист», «Блокнот агітатора» і «Партийная жизнь». Журнал теж був «партійним»: за принципом «всьо хорошо, прєкрасная маркіза…», він відстоював інтереси свого боса. Тому з приводу передплати проводилась бесіда з кожним директором підприємства. Наприклад, на ДП «Поліське лісове господарство» на 40 чоловік працюючих в господарстві, пані Чурило пропонувала передплатити… 50 примірників. Кожен держлісгосп передплачував 40-60-70 примірників. Таким чином, лісівники Волині впродовж трьох років отримували тонни глянцевої макулатури, вартість якої вилилась в цифру з шістьма нулями.

Гроші осідали в одній кишені. Водночас робітники переважної більшості лісгоспів отримували зарплату круглою деревиною, березовим соком, консервами з лісової ягоди, а в самому управлінні лісового господарства через нестачу коштів відключались службові телефони. З допомогою такого «тиражу» створювався «авторитет» видання, його «популярність», яких насправді ніколи не було.

- «У третьому кварталі нинішнього року на ввірене мені господарство я з переконливого прохання редакторки я передплатив лише 4 примірники журналу. Видання не читають. Порожнеча… Немає що читати, жодні проблеми лісівників навіть не згадуються. Навіщо лісівнику читати про те, як співають солов’ї, як шумить трава, чи як кохаються їжаки з вужами?..», - жартує директор ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» Микола Мельник. Не гірше сказав спеціаліст лісового господарства ВОУЛМГ, який просив його не називати: «Лісовий вісник» - це стихія: без журналістів, без творчого колективу, без ідеї, але «машина» по зароблянню грошей злочинним шляхом. А щодо публічного випаду на сайті «Українського лісоводу», то концентрація фальші в цьому випаді перевищує допустимі норми: навмисне цинічно перекручені факти, насичені своїми нездоровим інсинуаціями, брехня…».

Гроші текли звідусіль: з ціни видання, з «передплати», з повного державного утримання приватного журналу, з оформлення наочної агітації лісництв і держлісгоспів, з установлення аншлагів на території лісового фонду області, вартість робіт на які збільшувались вдвічі… І вже за два неповних роки редакторка осідлала новенький позашляховик сліпучо-білого кольору NISSAN X-TRAIL класу «К1» сьогоднішньою ціною від 590 тисяч гривень. Доля автомобіля невідома: в час Революції гідності (очевидно), було соромно користуватися таким дорогим авто. Тим паче, придбаного на зарплату так званого прес-секретаря начальника ВОУЛМГ (так офіційно рахувалась посада Оксани Чурило), яка складала 2 тисячі гривень.

Між цим, давайте повернемось обличчям до важкого стану лісового сектору області і як на нього реагує це «їжакове» видання. Сьогодні в лісівників Волині - десятки чи сотні проблем, які стримують розвиток галузі. Серед них: низький технічний рівень виробництва, брак потужностей по глибокій переробці деревини, відсутність інноваційної і інвестиційної активності, нераціональне використання лісових ресурсів, слабка реалізація принципів державно-приватного партнерства, кадрові проблеми середньої і вищої ланки галузі, відсутність оборотних коштів, відсутність пріоритетних напрямків розвитку лісового господарства з профільними науково-дослідними закладами. У 2014 році кардинально помінялись економічні умови ведення лісовог господарства. З початку року вдвічі збільшений платіж за спеціальне користування лісовими ресурсами, а в другій половині цього ж року були достроково ліквідовані пільги зі сплати податку на додану вартість. Такі неадекватні рішення в державі призвели до збільшення собівартості заготівлі деревини і її подорожчання. Ці проблеми зачепили як лісові підприємства, так і деревообробників, загостривши між ними і без того непрості стосунки.

Це може закінчитись повномасштабною публічною війною між лісівниками і деревообробниками. І перші, і другі переслідують різні інтереси, що зовсім природно, але вони належать до лісового сектора і не можуть працювати нарізно, тому війна між ними - збитки для всіх. Очевидно, що «ринок продавця», створений владою колишнього президента України Віктора Януковича, пам'ять про якого заростає кропивою і чортополохом, не має нічого спільного з вільним ринком Європи.

Варто відмітити, що сьогодні реалізована рента галузі в значній мірі нижча потенційної ренти з причини безпосередньо низької економічної ефективності і низької норми додаткової вартості в лісовій галузі, що також стримує її інвестиційну привабливість.   Волинський ліс нищать «чорні лісоруби», приватні пилорами, видобувачі бурштину. Де і в якому номері журналу відображаються ці кричущі проблеми? Чи відомі вони власниці журналу? Де вони згадуються? А якщо згадуються, то кількома рядками десь у куточку сторінки на кшалт оголошення «віддам котенят в добрі руки». Прагнення до комфорту, невтомна праця по користолюбству і зажерливості, пошуки «легких» грошей міцно оселились в її думках і закріпились, як найважливіші життєві орієнтири.

Після зимових змін 2014-го року в керівництві ВОУЛМГ редакторка журналу в надії на продовження легкого життя почала оббивати різних організацій і установ. Пропонувала вона приватні послуги свого журналу й новому керівництву Волинської ОДА, зокрема, заступнику голови з питань АПК Миколі Собуцькому (втрата старих позицій дала метастази). «Послуги» не були прийняті. Власниця журналу права: після «злетів», зазвичай, йдуть «розчарування». Люди зрозуміли, що в підкладці її лісового «патріотизму» зашита інша тема, що за гроші вона готова заспівати осанну самому дияволу.

Навчалась редакторка на факультеті соціальних наук у Волинському національному університеті імені лесі Українки за фахом «соціологія». Цей факультет чимось нагадує автору цих рядків духовну семінарію. Якщо випускники останньої можуть висвятитись в священики, диякони, клірики, можуть прийняти постриг, то соціологи можуть на Завокзальному ринку торгувати китайськими цвяхами чи спідньою білизною, бути політологами, соціологами, журналістами, експертами, політичними оглядачами. Пані Чурило захотілось писати (такі перетворили журналістику в масову професію). Їй комфортно жилось в середовищі інтриг, начальницького окрику, особистої «подарованої» вседозволеності, загального нездорового клімату, який панував в обласному відомстві лісівників. До створення такого середовища вона має пряму причетність і жила в ньому легко і комфортно.

Деяким журналістам варто перевірити себе на професійну придатність, треба об’єктивно на себе поглянути зі сторони. Почуття слова, вербальний слух – вони або є, або немає. Я веду до того, що, можливо, варто було б у цей важкий час перекваліфікувати журнал під посібник з порад штопання шкарпеток чи курсів крою та шиття? Аби не виступати в ролі вампіра і гвалтувати волинський ліс? Виступ Оксани Чурило в «Українському лісоводі» якраз і є тою святенністю, в якій вона скеровує свій вектор тільки до бруду, в його «системі координат». Вийти б їй з цієї системи, і, можливо, життя б для неї заграло новими, більш приємними фарбами. Чи не так? Талановиті бізнесмени викликають повагу, якщо вони заробляють свої гроші чесно, якщо цінують своїх колег і співробітників, якщо платять їм зарплату, а державі - податки. Якщо ж бізнес ведеться таким способом, як у пані Чурило, примножуючи благо лише однієї людини, а для непосвяченої публіки усе подається під соусом «боротьби за свободу слова», то довіра до цього «слова» швидко тане. А репутацію ні за які гроші не купити.

Що змінилось без «Лісового вісника» в лісовій галузі Волині і без його легендарної редакторки і заслуженої журналістки Оксани Чурило? – якось аналізував в розмовах з лісівниками автор цієї публікації. Як наші гаї і діброви з солов’ями і сороками переносять таку непоправну втрату?.. Анічого не змінилось на погане. Просто, в волинських лісах перестало пахнути Жмеринкою часів Ільфа і Петрова, «рогами і копитами».

Авторка пасквілю про волинських лісівників, за рахунок яких вона виїхала з приміщення ВОУЛМГ на дорогому автомобілі, зізналася, що любить Володимира Висоцького. І у заголовку в неї фраза барда: «Если друг оказался вдруг…». Спроба прилаштувати співака під свій «кабачок» виглядає вкрай не професійно і карикатурно, адже його творчість ширша за ідеологію цієї фарбованої блондинки. Нагадаю пані Чурило, що у Володимира Висоцького є ще пісня «Баллада о бане», куплет з якої став би хорошим імперативом і загальним моральним приписом її життя:
Не стремись прежде времени к душу,

Не равняй с очищеньем мытье,
-
Нужно выпороть веником душу,

Нужно выпарить смрад из нее.

Настав же час, як кажуть у народі, або хрест зняти, або труси одягнути.

За дорученням лісівників Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства.