Владі «реформаторів» наплювати на думку людей?

25 червня Волинська обласна рада, порушуючи регламент, на догоду облдержадміністрації, ухвалила Перспективний план формування територій громад області, «спущений» із владних кабінетів. Згоди мешканців самих громад на це не запитали. Дехто так поспішав поставити «жирну галочку» перед владою так званих «реформаторів», що аж голосував чужими картками…

Чудово розуміючи, що рішення про «добровільно-примусове» об’єднання громад може не набрати необхідної кількості голосів у сесійній залі, голова обласної ради Валентин Вітер знову вдався до вже апробованої ним практики маніпулювання регламентом. Він поставив цей проект рішення на голосування без обговорення, позбавивши депутатів їх невід’ємного права висловлювати свою думку щодо проектів сесійних рішень. Фракція ВО «Свобода» категорично не згідна з такими діями голови облради і вважає, що за подібне потрібно нести відповідальність.

Варто сказати і про угодовську позицію значної частини депутатів із «Батьківщини», чиїми голосами власне і вдалося «проштовхнути» це рішення (воно набрало 44 голоси при необхідних 41). Фактично – всупереч волі людей, які кілька років тому цих депутатів обирали. Чому їх лідер Юлія Тимошенко повсюдно заявляє, що має до адмінреформи ряд застережень, погоджується зі «Свободою», що це – радше імітація реформи, ніж сама реформа, а тим часом депутати з її політичної сили на Волині за це голосують? Чому, замість відстоювати інтереси сільських громад, вони «кнопкодавлять», продаючи своїх виборців, як колись поміщики продавали кріпаків?

ВО «Свобода» неодноразово наголошувала: рішення, від яких залежатиме майбутнє багатьох людей, коли вирішуються їхні долі, не терплять поспіху. Не заперечуючи необхідності проведення адмінреформи, яка назріла давно, ми чітко задекларували свою позицію. Вважаємо, що всі рішення громад про добровільне об’єднання, як це передбачає відповідний закон, мають бути підкріплені протоколами загальних зборів їх мешканців, які засвідчували би позицію не менше половини населення. По селах мали би відбутися сходи селян, віче, місцеві референдуми або ж інші форми прямого народовладдя. Жодного такого протоколу на цій сесії депутатам не надали.

Тим часом громадянська спроможність громади – це в тому числі її спроможність забезпечити право вибору, висловлене більшістю мешканців. І завдання влади – забезпечити, щоби почутою була кожна громада. Змінити попереднє бачення людей можна хіба силою переконання, а не примусу, показавши, що їм комфортніше буде з сильнішою громадою.

Наразі ж абсолютній більшості сільських громад запропонували «кота в мішку», замовчуючи, що їх очікуватиме після об’єднання. Людям розказують, нібито їм дадуть якісь міфічні додаткові кошти, яких насправді в бюджеті нема. Але ніхто не розказує про наміри уряду Яценюка позакривати сільські школи, в яких навчатиметься менше 250 учнів. Про те, як і чим люди мають добиратися до тих шкіл, що залишаться, лікарень і амбулаторій, які хочуть передати на утримання громад. Як, зрештою, передати громадам й утримання тих самих доріг, точніше – того, що від них залишилось…

Наївно думати, що переламавши місцеві громади «через коліно» на старті такої «реформи», уряд на цьому зупиниться. Бо в Яценюка недвозначно заявили: якщо якісь громади не захочуть об’єднуватися, тоді рішення про їх об’єднання можуть ухвалити на рівні Кабміну. Отака «децентралізація» по-яценюківськи. Скидається на звичайнісінький шантаж.

На ділі ж замість задекларованої децентралізації наші громади й надалі обкрадатимуть. Як це вже зробили в грудні минулого року, коли голосами депутатів діючої парламентської коаліції з фракцій «Народний фронт», Блок Петра Порошенка, «Самопоміч», Радикальна партія Ляшка, ВО «Батьківщина» ухвалили зміни до Бюджетного кодексу. Які фактично позбавили села, селища й малі міста найвагомішого джерела бюджетних доходів – податку на доходи фізичних осіб, що становить понад 70-80% надходжень місцевих бюджетів.

Тепер об’єднаним громадам обіцяють повернути 60% цього податку. Це нагадує методи більшовиків, які відбирали у селян урожай, аби змусити їх вступати в колгоспи. Це елементарна спекуляція високих чинів, які вирішують долю простого люду за принципом «тому дам, тому – не дам». Хоча багато сільських громад могли би бути фінансово спроможними, якби уряд просто повернув відібрані в них податкові надходження.

Чому, всупереч закону про добровільне об’єднання громад, у таку «реформу» втручаються райдержадміністрації, які силою нав’язують громадам свою модель об’єднання? В результаті в тих районах, які хочуть сім громад, – роблять три, а там, де людям нічого не пояснили – силкуються взагалі залишити одну-дві громади. Невже з кабінетів на Київському майдані ліпше видно, як зробити наші громади самодостатнішими?

Депутати з фракції ВО «Свобода» за таку «добровільно-примусову» колективізацію не голосували, і це виявилась єдина фракція, яка цього поспішного рішення не підтримала. Не можна воза ставити поперед коней. Спершу маємо знати думку громад, а потім – ухвалювати рішення рад. А щодо сільських громад – тим більше. Якщо бездумно приєднувати села до міст і селищ, можемо втратити останній ресурс, який ще залишився на селі, – землю. В нових радах дрібніші села будуть у меншості й не матимуть можливостей захистити себе. Наслідком може стати зубожіння більшості громад, аж до фактичної їх ліквідації і втрати земель, із одночасним подальшим збагаченням олігархів, яким фактично підігрує нинішній уряд і парламентська коаліція.

З багатьох районів уже надходить невтішна інформація: сільські громади обурюються таким голосуванням. Люди кажуть, що їх думку лицемірно зігнорували. А здебільшого – й узагалі не запитували. Народ уже дістала брехня теперішньої, постмайданівської влади. Не за те ми стояли на Майдані. Невже Революція гідності декого так нічому й не навчила?