Рік у зоні Ато

В цей день хочу привітати всіх тих побратимів, з якими ми їхали жаркими червневими днями рівно рік тому у тоді ще не надто відомий батальйон "Азов". У кожного з нас були на це свої причини, більшість їхало за покликом серця, одиниці в пошуку пригод)
Не називати це пригодою тяжко, адже ще вчора ми жили мирним життям, кожен займався своїми справами, а за досить короткий проміжок часу ми мали стати новим успішним боєздатним колективом. Кожен з нас тоді думав, що це затянеться до кінця літа максимум і ми повернемося до свого спокійного, або і не зовсім спокійного життя, будемо будувати нашу Нову Сильну Україну. Ми були впевнені, що все буде добре і ми справимось з будь-якими перешкодами, адже нас привів сюди поклик крові! Географія людей, які були з нами в одному автобусі просто вражала! З нами була вся Україна - від Волині до Луганщини, від Сумщини до Криму, з нами була вся Велика Європа - від темпераментних італійців до досвідчених шведів. Слід згадати і про авантюристів з Росії та Білорусі, яким дорога до дому після цього була закрита.
Сьогодні виповнюється рівно рік, як ми перебуваємо в зоні АТО. На жаль, не в повному складі з різних причин. Доторкнулась негода і нас, волинян, в серпні ми втратили Хому, з яким пройшли всю революцію та разом поїхали в "Азов", а в грудні не стало ще одного нашого земляка - Тихого. За рік ми багато чого навчились, багато чого досягнули, ми продовжуємо розвиватись, адже тепер окрім бажання перемоги нами рухає і кровна помста за наших хлопців. Ми зробимо все від нас залежне, щоб якнайшвидше звільнити український народ від цих самозванців, котрі і так загрались в сепаратизм! За рік ми здобули безліч друзів як на фронті, так і серед волонтерів, які всіляко допомагають нам. Без їхньої підтримки було б дуже скрутно, особливо різного роду добровольчим формуванням.
Дякуємо за підтримку всім, хто нам допомагає! Перемога буде за нами! Слава Нації!