Архітектори Луцька: це місто має імена

Кожне місто, яким би прекрасним чи понурим воно не було, оживає завдяки своїм персоналіям. ;) Вони - живі люди, які колись творили на благо і славу міста (бо так було заведено), й залишили по собі спадщину, що до неї так трепетно ставляться покоління, які прагнуть зберегти в собі світоглядний код попередників. Ці живі люди - такі самі, як і ми з вами, зі своїми індивідуальними психологічними особливостями, звичками, зацікавленнями і збоченнями. Але вони залишили після себе добру пам'ять, яку вивчало і вивчатиме не одне покоління.

Будування та проектування міст це особлива сфера роуджампінгу людського розуму, в якій відображаються як загальні принципи та закони життя, так і культурні особливості кожної епохи. Те, як творці зуміли реалізувати вивихи своєї психіки, тобто наявні обставини та умови життя на основі загальних законів, і складає цінність кожного окремо взятого відтинку історії. Перефразовуючи, колись хтось побачить однозначний зв'язок між менеджментом Біла Гейтса та пружними лініями українських FEMEN з постачанням зброї у країни Африки.

Поєднання цих двох факторів - індивідуальної історії творця і загальних тенденцій доби, коли він жив, формують привабливість архітектури як явища. Іншими словами, архітектура - це дерево та камінь, які мають живий сенс.

Який же живий сенс приховується за забутими історичними долями луцьких пам'ятників старовини? Адже кожен архітектурний об'єкт, якого сьогодні намагаються впихнути в туристичні путівники, має ім'я. Це - імена архітекторів, авторів проектів, наглядачів спорудження, будівельників.

Єзуїтський костел

Цей костел увібрав у себе кілька архітектурних ідей - ренесансну та класичну. Загалом стилістику однозначно визначити неможливо, бо її строгої тут немає. Але точно відомо, що над спорудженням костелу в тих загальних рисах, які збереглися дотепер, працювали щонайменше 8 архітекторів. Один із них - Джакомо Бріано, архітектор, єзуїт, італієць за походженням, автор проектів єзуїтських храмів у різних країнах Європи.

Бріано народився в місті Модена (там само, де і Лучано Паваротті) у той час, коли в Європі ще трималися традиції Ренесансу в усіх видах мистецтва. Джакомо вивчився на архітектора і став членом ордену єзуїтів. Спочатку він став головним архітектором в польській провінції ордену (орденська Європа поділена на так звані провінції, які дуже часто збігалися з межами держав - польська, італійська...). Пізніше, імовірно, був головним архітектором єзуїтських провінцій ув Австрії та Італії.

Саме в час його перебування на посаді в польській провінції Джакомо доклався до проекту ренесансного костелу в Луцьку. Первинний проект був не такий, яким ми зараз бачимо костел. Спочатку його збудували рівновеликим у плані хрестом, над центром якого вивищувався купол. Пізніші пожежі суттєво змінили вигляд костелу. Крім Луцького, Бріано працював над костелом ордену у Львові.

А після того - в Трієсті (Санта Марія Маджоре)

у місті Рієка у Хорватії (кафедра Святого Віта),

у Кракові (костел Петра і Павла) та деяких інших містах.

У 1984 році в Мілані видали альбом "43 листки архітектурних креслень Джакомо Бріано", куди імовірно, увійшла луцька праця архітектора.

Той час був доволі цікавим, з точки зору зламу глобальних суспільних цінностей. Проілюструвати це можна на такому прикладі. Сьогодні вулиці наших щасливих міст заполонюють торгові агенти та роздавачі флаєрів, а 500 років тому роль "торгових агентів" виконували єзуїти. І в них виходило це як ні в кого добре. Доба Відродження дала Європі зовсім інший тип людини - людини комерційної, протестантської. Людини, яка була загнана у психологічну та соціальну безвихідь в часи Середньовіччя; людини, яка маючи конструктивні життєві сили, зрештою не придумала нічого іншого як ідею Реформації - цієї величезної втечі від свободи в ілюзорну компенсацію цілої історичної епохи.

Але щось треба було робити. Реакційні сили завжди потужні, тим більше коли йдеться про релігію. Щоб викорінити вірус Реформації з умів незадоволених та пригноблених середніх класів, Католицька церква розробила хитрий план - вона послала своїх торгових агентів-єзуїтів, щоб ті стояли біля нових "супермаркетів протестантизму" і роздавали свої флаєри шляхетності.

І якщо від сучасних рекламістів відгонить духом споживацтва, то єзуїти таки справді сіяли зерна розуму та духу. І нехай вони це зробили з меншим заглибленням в трансцендентність, ніж катари і їм подібні сектанти, але менше з тим - їм вдалося!

Коли душевні катаклізми трохи відходять на задній план, в людини стається на певний час заціпеніння, а потім її відпускає на терени самотності. Там - джерело нового натхнення. Певно, те саме сталося з Європою, коли вона придумала бароко. Коли Уїкліф та Кальвін були вже давно мертві, а Варфоломіївською ніччю очевидці лякали уже своїх онуків, європейській душі захотілося нового драматизму. І вона його знайшла - у формах та естетиці бароко... Тож не дивно, що бароко стало одним із інструментів мистецтва єзуїтів, і не тільки них.

Ще один архітектор-єзуїт, який працював у Луцьку над комплексом ордену, був Бенедикт Моллі. Він розробив проект колегіуму, який з певних причин не реалізували на 100%.

Крім цього, Моллі займався плануванням палацу Доріа Памфілі в Римі. Це один із найбільших барокових Палаців у місті. До речі, одним із членів родини Доріа Памфілі був Папа Римський Інокентій Х, портрет якого свого часу робив Веласкес. Зараз у цьому приміщенні знаходиться потужна картинна галерея.

Бенедикт Моллі славився своїм вмінням робити проекти великих споруд, як-от палаци і колегіуми. У 1632 році він розробив проект для приміщення так званого Collegium Germanicum у Римі. Цей заклад готував контрреформістів для боротьби з поширенням ідей Реформації.

Окрім Луцька та Риму, Моллі працював і в Кракові. І там також, як і в Луцьку, він запроектував єзуїтський колегіум Петра і Павла.

Бенедикт Моллі працював не тільки над проектами колегіумів та палаців. Він будував костели. Саме за його співавторства в Олиці збудували колегіальний костел. Він так гордо височить над цим чудовим волинським містечком! Шкода, що руйнується від непотрібності. У ньому всього кілька разів на рік проводять служби олицькі католики.

Костел і монастир бригідок у Гродно постав також за проектом Моллі.

Бернардинський ансамбль

Коли суспільство вже наїлося перших вражень емоційного, а часом і надривистого бароко, йому відклало. Митці стали робити віртуозні речі. Пізнє бароко впевнено крокувало світом і черговим чудовим твором став новий ансамбль луцького конвенту отців бернардинів. Авторів кілька, головний - Павло Гіжицький.

Він народився на території Польщі в часи панування думки, що світ можна пізнати крізь призму власного чуття. В цьому тоді легко можна було переконатися - пану Ньютону на голову впало яблуко, і він дійшов висновку, що Кеплер був правий, бо теорія болю від падіння яблука спрацювала і на планетах. Як же при цьому можна було не пуститися берега і не з'їхати на філософський гедонізм? Дуріли всі - філософи бавилися в нові теорії пізнання, науковці відкривали за цим нові грані світу, а архітектори клепали барокові проекти.

Бароковий проект костелу з кляштором бернардинів передбачав монастир у вигляді підкови та костел у вигляді троянди, яка розміщувалася центрі підкови. Та від троянди з певних причин відмовилися (підкова ж залишилася) - Павло Гіжицький накреслив дещо інший проект. Його ж і реалізували.

Гіжицький працював і в інших містах. Домініканський монастир у Старому Чарторийську - його робота.

Церква у Піддубцях,

комплекс у Кременці,

Самборі та десяткові інших міст - його праці.

Тринітарії

На вулиці Лесі в Луцьку стоїть П-подібний будинок, на якого зовсім недавно почали звертати увагу перехожі, позаяк раніше нездалі дерева повністю затуляли фасад цієї споруди. Зрештою жалюгідність залишків порівняно з первинною красою творіння архітектора Кацпера Бажанки (імовірно) не дають підстав для великого суму.

Кацпер Бажанка народився на Підляшші і за свій життєвий шлях долучився до проектування кількох гарних костелів, склепів, впорядкування майданів. Архітектурну освіту здобув у Римі, але згодом повернувся в Польщу. Найбільше робіт виконав у Кракові. Це костел піарів, верхівка славнозвісної кафедри на Вавелі, обгородження костелу Петра і Павла, а також деякі інші костели, будинки.



Але ще одним його творінням, найімовірніше, став луцький костел ордену тринітаріїв, що його релікти височіють над пам'ятником Степанові Бойку на Лесі.

Це був шпилястий бароковий комплекс монастиря і костелу, який потрапив на кілька тодішніх зображень Луцька. Ось зображення луцького костелу із однієї ікони.


ХХ століття

Із забудови міста найбільше було зроблено у ХХ столітті. А оскільки це було зовсім недавно, то тут з'являється ціла плеяда імен. Очевидно, що дух поліваріантності та уніфікації ХХ століття відобразився і на архітектурі міста. Твори стали менш монументальні, архітекторів більше, їхня праця - менш шанована та відома.

У ХХ столітті мистецтво Європи переживало сильні зміни. І діялися вони в сукупності зі змінами життя в інших сферах. На зміну романтичній та ліричній праці попередніх століть вже твердо приходили індустріальні роботи. Недоцільно було тримати 200 працівників, якщо нові апарати давали в 10 разів більше продукції із 20-ма працівниками. Так виник Ford. Індустрія захоплювала світ. В живописі стали відходити від індивідуалістичних та традиційних напрямів у бік кубізму, абстракціонізму. Життя прискорювалося, глобалізувалося і треба було шукати нові схеми взаємодії з природою та всередині суспільства. В архітектурі з'являвся функціоналізм та конструктивізм. Все вимагало пришвидшення, спрощення, раціоналізації.

Одним із найцікавіших аспектів життя Луцька в міжвоєнний період було те, що перебуваючи у складі європейської держави, він так само вбирав у себе ті тенденції. У двадцятих-тридцятих роках на сцену архітектури вийшли конструктивістські споруди. Один із найвідоміших тодішніх луцьких архітекторів - Францішко Кокеш, який є автором більше двох десятків будинків подібного стилю в місті. Він закінчив архітектурний відділ Львівської політехніки в 1922 році. В Луцьку мав свою архітектурну фірму. Один із його реалізованих проектів - єврейська школа з польською мовою викладання Абрама Глікліха на теперішньому проспекті Волі - ліве крило Педагогічного Коледжу. Набагато цікавіший будинок Кокеш звів на теперішній вулиці Крилова. Жовтий будинок із Левом. Вулиця великою мірою витримана в цій стилістиці.

Зовсім неподалік стоїть ще один символ нового польського Луцька - Банк Польський, тепер Національний банку на Градному узвозі. У двадцятих роках у країні розгорнули акцію із будівництва державних банків у багатьох містах. Для цього працювали окремі архітектори. Одним із головних архітекторів Банку Польського був Станіслав Щесняк із Варшави. Там зараз ще зберігається будинок, в якому він жив. Щесняк запроектував відділення БП в Луцьку

Замості,

Пінську

та кілька банкових будинків у Варшаві.

Чим більшим ставало місто, тим географічно вужче спеціалізувалися архітектори. Вже в польський період були такі, які працювали виключно в Луцьку. Так само було і в радянський час. Одним із таких архітекторів був Ростислав Метельницький. Він народився в Кам'янці-Подільському, але під час війни сім'я переїхала в Луцьк. Освіту здобув на архітектурному факультеті Київського художнього інституту (тепер НАОМА). Однією з перших його робіт було впорядкування центрального майдану в сталінському стилі - головного майдану, а точніше "площі" післявоєнного міста. В 1965 році став директором Волинського філіалу "Діпромісто". Згодом видав проект кінотеатру "Промінь", де передбачалося 1200 глядацьких місць. Ще його проекти - Будинок мисливця на Лесі, школа №8, будинок Голованя, район Гнідава та інші. Метельницький також був співавтором заповідника "Старий Луцьк".




Кожна історія - це не статистика дат і не замизгані постаті попсових героїв. Це перш за все діяння звичайних маловідомих людей, драматичність їхніх доль та особливості повсякденного життя. Їхні імена становлять живу тканину тих літ.

P.S. Звичайно в історії міста була ціла купа архітекторів, із яких майже непомітна частинка знайшла відображення тут. Оскільки про все розказати неможливо, то архітекторів було вибрано на смак автора.