Реформи чи їх імітація?

Сьогодні «реформи» стало найпопулярнішим і найуживанішим словом, яке дуже люблять використовувати провідні українські політики. Президент Петро Порошенко, глава уряду Арсеній Яценюк, міністри Кабміну та нардепи – члени нинішньої владної коаліції в особі п’яти політичних партій, активно послуговуються ним для означення сенсу та змісту своєї діяльності. «Реформи» розглядають як універсальні ліки від усіх бід українського суспільства. Втім, від того, скільки разів на день Арсеній Яценюк і його міністри вживатимуть це солодко-багатообіцяюче слово, стан справ в країні не зміниться. Та чи і можна назвати справжніми «реформами» ті дії, які робить влада?

Про реформи в Україні говорять давно. Навіть Янукович і Партія регіонів не могли обійтися без цього універсального слова. На початку президенства Януковича у червні 2010 року була презентована Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Цей документ, як не дивно, чимось нагадує Проект коаліційної угоди 2014 року, яку в листопаді підписали представники п’яти партій.

Приблизно однакова кількість сторінок, загальні фрази, схожі підрозділи і напрямки реформування та нібито хороші наміри. Все це зафіксовано у двох програмах. Основна проблема Програми економічних реформи на 2010 – 2014 роки в тому, що вона просто залишилася сукупністю ідей, які не були втілені в життя. Заможного суспільства, конкурентоспроможної економіки та ефективної держави збудувати не вдалося. Та й ніхто особливо будувати не збирався. Бо ті, хто мав би працювати над реформами, виявилися не реформаторами, а ворогами якісних змін в країні.

Арсеній Яценюк і його команда завзято вдає з себе видатних і принципових реформаторів. Глава Кабміну та лідер «Народного фронту» називає свою діяльність «реформами», не забуваючи наголошувати на власній унікальності і особливій місії. Арсеній Яценюк навіть порівнює свою роботу з відомими реформаторами у світовій історії і стверджує, що бере приклад з Лешека Бальцеровича, а Україна рухається шляхом Польщі. А у відповідь на питання про те, чому реформи йдуть настільки повільно, що народ їх не помічає, жертовно стверджує: «Виграє від цих реформ наступний уряд і наступний прем’єр».

Йому вторить президент Петро Порошенко, який заявляє, що «реформи не можуть бути швидкими і що він категорично не згідний з тими, хто каже, що ніяких реформ не відбувається».

Чи дійсно можна назвати гордим словом «реформи» зміст поточної діяльності Арсенія Яценюка? На думку прем’єра-«камікадзе», він все робить правильно. Реформами Арсеній Яценюк чомусь називає скорочення бюджетних видатків, чиновників, зростання в кілька раз вартості тарифів на газ та електроенергію для населення та зменшення споживання газу. Однак, насправді це не реформи, а радше їх імітація і словесний популізм.

Реформи передбачають системні та глибокі перетворення, перезавантаження існуючих правил гри, якісні зміни та оновлення. Те, що робить уряд Арсенія Яценюка, нагадує максимум технічні поправки і косметичні нововведення до існуючої олігархічної і корумпованої моделі держави.

Хіба є щось унікальне і новаторське в тому, щоб скоротити кількість чиновників? Чи можна назвати реформою зменшення споживання енергоносіїв, якщо у будь-якій нормальній державі світу це робиться щороку і саме по собі? Чому Арсеній Яценюк називає проявом реформ зростання цін на газ і електроенергію в 3 – 6 раз? З таким же успіхом можна підняти ціни на хліб і назвати це економією зерна для нарощування обсягів експорту продукції АПК. Або у кілька раз підвищити вартість палива та зменшити обсяги шкідливих викидів в атмосферу від транспортних засобів, а потім гордо назвати це екологічною реформою. Чи можна назвати реформами оподаткування доходів з депозитів, централізацію фінансових надходжень у бюджет замість децентралізації, об’єднання кількох податків в один замість їх скорочення?

Коли українцям розповідають про те, що реформи не робляться швидко, що потрібно дуже багато часу, тому потерпіть і мовчіть, то варто нагадати, що фундаментальні реформаторські законопроекти у тій же Польщі були ухвалені за 111 днів, коли була закладена законодавча база для системних змін. Потім були суто технічні моменти.

Той же Лешек Бальцерович радить проводити реформи якнайрішучіше, бо допомога Заходу буде не випереджати реформи, а йти за ними. «Реформи потрібно робити швидко, рішуче і комплексно, щоб не втрачати часу, а особливо тепер, коли відбуваються такі драматичні події на сході України», – заявив на польському телеканалі TVN 24 Лешек Бальцерович.

У Грузії також ніхто не розповідав про те, що колись там в епоху майбутнього прем’єра чи президента народ відчує перші наслідки реформ. Реформи в умовах, коли частина території країни окупована, в Грузії не відкладали на завтра. І їх перші наслідки суспільство відчуло дуже швидко. Нова грузинська поліція була сформована вже за півроку після приходу Саакашвілі до влади.

Свого часу екс-президент Грузії Михаїл Саакашвілі, аналізуючи причини успіху реформ в Грузії та їх провал в Україні, сказав таке: «Необхідною умовою успішних реформ є охоплення ними всіх без винятку сфер та зміна ментальності суспільства. Поодинокі реформи будуть безрезультатними та з часом нівелюються не знищеною системою. Крім того, реформи мають проводитись швидко та радикально і не розтягуватись у часі». За словами Саакашвілі, не існує жодних особливих країн, особливих умов чи особливого суспільства для здійснення перетворень, розвитку держави та подолання корупції. Для досягнення успіху потрібна лише політична воля керівництва і щире бажання змінити країну. На жаль, саме цього і не вистачає в нинішніх «реформаторів» України.

Нам говорять, що реформи потребують великих грошей, яких немає. Насправді, це далеко не так. Навпаки, реформи проводяться для того, щоб кошти, які раніше розкрадалися чи виводилися за кордон, з’явилися в державній казні. Реформа державних служб, прокуратури, міліції. Реформа судів та митниці. І головне, без чого успіх реформ неможливий, це ліквідація олігархічної моделі держави. Нічого цього поки що уряд Яценюка не робить.

Зменшення податкового навантаження і покращення умов для ведення підприємницької діяльності також не спостерігається. Економіка падає у прірву. Скорочення податків з 22 до 9 насправді є декларативним і не дало жодного ефекту. Основи оподаткування залишилися такими, як і були. А деякі податки просто було об’єднано чи змінено їх назви, але не суть. Фіскальне навантаження на населення зросло. А розрекламоване зниження навантаження на фонд зарплати, що мало б вивести доходи з тіні та збільшити податкову базу, обернулося повним крахом, оскільки бізнесу й далі вигідніше платити «сірі» зарплати.

Ще наприкінці минулого року Арсеній Яценюк хвалився тим, що йому вдалося подолати корупцію на макрорівні, в тому числі в секторі енергетики, і ліквідувати олігархічні схеми. Де ж тоді зростання надходжень державного бюджету від успішної боротьби з корупцією? Адже обсяги корупції в державі вимірюються мільярдами гривень. Як пояснити народу те, що після «ліквідації» корупційних сфер в енергетиці Арсенієм Яценюком тарифи зростуть в 6 раз? І чому за даними соцопитування КМІС 80% українців вважає, що рівень корупції в країні залишився на попередньому рівні і навіть виріс?

За понад рік роботи економічні блоки обох урядів Яценюка так не і змогли переорієнтувати українську економіку на роботу в умовах війни і закласти її новий фундамент. Олігархи продовжують виводити капітали за кордон, бо парламентська коаліція п'яти фракцій і Кабмін уперто не бажають боротися з офшорними схемами та здійснити демонополізацію економіки. Великий бізнес ще більше впливає і керує українською політикою. Олігархи і їх підставні особи виграють державні тендери, як в старі часи. І справжніми реформами тут теж не пахне.

«Реформи» стали улюбленим словом Арсенія Яценюка. Але зміст його діяльності більше підпадає під визначення «імітація реформ». І чим швидше ця проста істина дійде до Арсенія Яценюка та українського суспільства, тим вищими є шанси на реальне реформування країни.


Петро Герасименко