Луцьк 1950-х: естетика сталінської доби

"Впорядковується обласний центр... Щодня сотні робітників, службовців, учнівської молоді беруть активну участь у посадці дерев, впорядкуванні скверів, вулиць, тротуарів", - п'ятдесяті роки на сторінках газети "Радянська Волинь" добре відображали дух тогочасного міста. Від нагальних проблем повоєнної відбудови трохи відходили, місто впевнено починало крокувати у світле майбутнє.

На початку 1950-х Луцьк уже відрізнявся відрізнявся від того, яким він був безпосередньо перед війною. Радянська "рука змін" ще не встигла тут нічого набудувати і суттєво змінити, були тільки плани. Натомість дух міжвоєнного воєводського центру ще не повністю вивітрився, хоча місто і зазнало значних воєнних руйнувань і демографічної катастрофи. За час війни населення міста кількісно, а головне - якісно - суттєво змінилося.

На початку десятиліття ще було багато проблем. Багатьом людям доводилося вирішувати квартирні питання. Приїжджі знімали погано опалювані "нори" і мусили виживати буквально "на колінах". Підприємства тим часом намагалися якось раціоналізувати виробництво, щоб вийти, принаймні, на "довоєнний рівень". А поки вирішувалися насущні проблеми, лучани - оті самі "сотні робітників, службовців, учнівської молоді" - щовечора ходили в кіно (телебачення тоді в місті не було), катали в банки овочі і призначали побачення на вулиці Сталіна та в міському парку...

Будівництво нового Луцька: глобальний масштаб

Ще вкінці сорокових років стало зрозуміло, що Луцьк далі не може бути таким, яким його успадкував "совіт" - "буржуазно-націоналістичним з кустарним індивідуальним виробництвом і брудною жидівсько-польською забудовою". Треба було щось робити і змінювати обласний центр до вимог нової радянської дійсності.

"Луцьк в майбутньому - зелене місто з величними багатоповерховими будинками в центрі, прекрасними особняками в передмістях. Культурний і господарський центр Волині стане благоустроєним, затишним містом сталінської епохи", - високо писав архітектор Юрій Бородін наприкінці сорокових про місто в найближче десятиліття.

Як же все таки уявити, яким був Луцьк того часу? Наприклад, межі: нинішній Київський майдан - це була крайня східна межа міста з полями, без забудови, а на півночі Луцьк закінчувався в районі нинішнього вокзалу. На місці Там Таму був аеродром.

У 1952 році створили новий генеральний план розвитку міста, який на найближчі 20 років задавав стратегічні цілі. Тоді запланували збільшити кількість багатоповерхової забудови, створити повноцінні архітектурні ансамблі, насадити зелені громадські території, покращити комуналку і благоустрій. І тут є цікава деталь: на відміну від часів застою, ранній (для нас ранній, тобто 1940-1960) Союз відзначався втіленням задуманих планів. Хай і з меншими можливостями, але з великим ентузіазмом до успіхів (це вже потім всі пили і крали). Задумали - реалізували.

Суть перебудови Луцька 1950-х полягала в усуненні капіталістичного духу і перетворення міста за соціалістичним зразком.

"Надзвичайно бідна сітка спеціальних споруд для соціально-культурних і побутових закладів, майже повна відсутність зелених насаджень громадського користування, відсутність громадських площ і обхідних транзитних доріг, низька поверховість забудови є серйозними недоліками, котрі в умовах радянського соціалістичного ладу абсолютно не терпимі і вимагають свого усунення", - досить промовиста цитата з пояснювальної записки до генплану 1952. Не те, щоб у Луцьку справді була "бідна сітка споруд і насаджень" - про мережі ресторанчиків, кав'ярень, чи пивниць міжвоєнного міста треба окремі дослідження писати - просто радянський містобудівельник бачив це все інакше.

Що принципово нового з'явилося в місті у п'ятдесяті? Перш за все, це новий центральний майдан, нова вулиця і той омріяний архітекторами "повноцінний ансамбль". Ідеться про вулицю 17 вересня, на якій збудували приміщення Обласного комітету Компартії з житловими будівлями навколо. Це став адміністративний та ідеологічний центр міста, де проводилися паради на чолі з місцевими "вождями".

Не менш ідеологічним стало будівництво міського планетарію. І де б - під самісіньким куполом старовинної церкви Луцького братства. Це був перший планетарій в західних областях Української РСР. Дітям і дорослим тут показували добовий рух зірок, добовий і річний рух Сонця, рух зоряного неба на широті Луцька, рух планет Сонячної системи. Розповідали тут і про Галілея, і про закони Кеплера на доступному популярному рівні. Шикарна річ, та хто знає, чи її втілювали б, якби це не можна було використати в цілях ідеологічного поширення атеїзму. Це на довгі роки в головах багатьох людей відклало, що наука - зло, бо вона атеїстична, а тому протилежна релігії. Хоча це не так.

У 1952 році на березі міської річки Сапалаївка почали будувати дитячу залізницю. За два роки не без допомоги юних комосомольців Луцька збудували дві станції - основну Піонерську та кінцеву Молодогвардійську - та проклали між ними колію. Цікаво, що перший потяг залізниці працював на парі, а вагони для пасажирів були дерев'яні. Збереглися дуже цікаві фотографії - на них "високі" комуністичні чиновники з нальотом мафіозності у зовнішньому вигляді відкривають станцію для дітей.

Ще одним транспортним нововведенням стало відновлення першого автобусного рейсу після війни. У 1953 році в Луцьку запустили рейс Парк-Кічкарівка. Оплату здійснювали позупинково - 5 копійок за зупинку.

У ті часи в Луцьку був ще один цікавий об'єкт, який нині залишився тільки на фотографіях. На перетині теперішніх проспекту Перемоги і вулиці 8 березня і далі збудували "луцьку ВДНХ". На величезній території з різноманітними павільйонами показувалися досягнення радянського господарства і промисловості. Був тут і свій Ілліч - пам'ятник Леніну стояв прямо перед головним павільйоном. При вході на територію була арка з написом "Обласна сільсько-господарська і промислова виставка". Коли через 20 років будували проспект Перемоги, виставку ліквідували.

На березі Стиру біля міського пляжу відкрили так звану водну станцію добровільного спортивного товариства "Спартак". Там вчили плавати, здавали човни напрокат. Біля будівлі - популярна у той час скульптура "Девушка с веслом".

А тим часом неподалік нового центрального майдану, що будувався, починалися підготовчі роботи для майбутнього парку. Де він має бути, знали заздалегідь, адже ще в міжвоєнний час неподалік нинішньої вулиці Тещин язик влаштували невеликий сквер. Центральний парк Луцька запроектують тільки в 1961 році, проте в п'ятдесяті активно будуть вулицю Глушець і "прикидають оком" на територію майбутнього парку імені Гагаріна...


Сталінський ампір: нова естетика в архітектурі

Нова доба принесла і новий стиль в архітектурі, дуже характерний і незабутній. Головний майдан Луцька не просто збудували як великий і широкий - він був витриманий у стилі сталінського ампіру, або класицизму. Ідея вищості комуністичної партії, урочистості радянського життя, піднесених, пафосних і патетичних промов вимагала і відповідного візуального оформлення. Зрозуміло, що таким урочистим і "вищим" стилем в архітектурі є класицизм. Будівля Обкому має головні класичні ознаки: симетрію, колони, величину. Майдан біля Обкому також запроектований майже симетрично з головною віссю, яка направлена від будівлі у бік річки Стир.

«Добротно виконаний будівельниками і масштабно пов’язаний з оточенням, будинок немов би відкривав початок нових часів в старому Луцьку. Це сторінка нашої історії, сплав матеріальних і духовних реальностей того часу», - писав про цей будинок архітектор Ростислав Метельницький.

Та є в Луцьку й інші споруди, збудовані у той час в цьому стилі. На вулиці Шопена неподалік від повороту з Волі розташована запроектована у 1953 році архітектором О. Ковальчуком будівля для Волинського облпроекту. Це насправді дуже гарна споруда, яка зовсім не нагадує страшне слово "Сталін". Будівля має класицистичний чотириколонний портик, який височіє над центральним входом.

"Невеликий 2-поверховий будинок, зроблений грамотно і з любов'ю, у повній відповідності до класичних канонів, є одним із взірців тогочасної стильової течії і, не зважаючи на сусідство високих будинків, зведених згодом довкола, досі прикрашає вул. Шопена", - писав про цю споруду в пізніші часи архітектор Метельницький.

Окремої уваги, особливо в комплексі уже згадуваного майдану Леніна, заслуговують будівлі обіруч теперішнього головного корпусу СНУ і дві будівлі через дорогу - де колись був кінотеатр "Хроніка" та де зараз є книгарні "Освіта" і "Планета".

"На той період ці будинки для Луцька мали неабияке значення не тільки в плані розмірів, але й збагачення житлового будівництва новою стильовою течією - застосування арочної форми вітрин, імітація кам'яного облицювання перших поверхів, еркерів, розвинених бетонних карнизів в класичних формах, керамічної плитки, декоративних обелісків на підвищених кутових об'ємах, балконів з фігурними кронштейнами та балясинами", - характеризували ці споруди архітектори у пізніший час.

У 1952 році запроектували новий міст через річку Стир - на Ковельській. До того там стояли старі дерев'яні конструкції. Міст був прикрашений литими огорожами, фігурними ліхтарями.

Ще однією великою спорудою цього стилю став житловий будинок із величезною проїзною аркою напроти Земельного банку на Винниченка. Арка і досі виглядає цікаво і чимось нагадує київські будівлі-велетні в районі Хрещатика і Прорізної.

А, от, інші будівлі на відтинку проспекту Волі від цуму до Шопена теж належать до сталінського стилю, але місять у собі також і перехідні ознаки до архітектури шістдесятих.

Архітектура як, мабуть, ніщо інше задає дух і настрій простору, формує його ритми. І задані цими спорудами "ритми" дуже добре відображають тогочасне життя. З цих причин, та причин чисто архітектурних й історичних згадані споруди є дуже цінними пам'ятками тієї доби, хоча не всі вони ще взяті на облік як пам'ятки архітектури.

"Ми були молоді і щасливі"

Мало сказати, що мешканці та гості міста користувалися вище переліченими об'єктами. Цікаво, як вони це робили.

У 1950-ті роки у Луцьку збудували 2 кінотеатри "Комсомолець" (на Розвилці і напроти вулиці Шопена) і "Хроніка" (в центрі). Продовжували діяти і кінотеатри "Піонер" (потім став називатися "Зміна"), "Батьківщина", "Мир". Тобто на 50-тисячне місто діяло 6 кінотеатрів, а за спогадами старожилів, часто за квитками доводилося стояти в черзі.

"А ще молодь залюбки відвідувала театр у будинку нинішнього лялькового театру. У ті часи квиток на виставу, а тим більше, на прем'єру, не завжди можна було придбати. Публіка йшла в театр, як на свято. Відповідно, по-святковому й одягалася: чоловіки були, як правило, в костюмах і здебільшого при краватках, жінки - в найкращих своїх сукнях. Взимку жінки приносили туфлі, аби тут, у театрі, перевзутися", - згадував про п'ятдесяті лучанин Іван Головня.

Окрім (кіно)театрів, улюбленим місцем відпочинку лучан був міський парк. Це було справді цікаве місце з оригінальною історією. Парк як публічний сад з рідкісними породами дерев заклали ще 1908 року. В міжвоєнний час парк реконструювали, поставили пам'ятник Пілсудському, а в повоєнний - Сталіну. Саме сюди сходилося багато лучан у березні 1953, обкладаючи монумент траурними вінками.

У 1954 році відзначали 300-річчя Переяславської ради. Радянський пропагандист усе подавав так, наче тоді відбулося "возз'єднання України з Росією" (в Луцьку навіть був майдан Возз'єднання). На честь події при вході у міський парк спорудили арку, яку ще пам'ятають багато лучан.

Парк був одним із найулюбленіших місць проведення часу. У вихідні та на свята тут грав духовий оркестр, а поруч - у нинішньому палаці культури проводилися танці. В парку розташовувався гучномовець, із якого, крім іншого, мовилися спортивні репортажі.

"Якщо ж у когось починали боліти ноги або хотілося просто відпочити від гармидеру та спокійно побалакати, можна було зайти до міського парку і там посидіти. Іноді під вечір у парку з'являвся військовий духовий оркестр, і тоді довкола центральної клумби (де стояв Сталін, - ред.) влаштовувались танці. Пил стояв стовпом, однак ніхто не звертав на це уваги. Бували там танці і під баян. Для Луцька цей парк був чимось на зразок оазису в пустелі", - згадував старожил Іван Головня.

А ще дуже модно було фотографуватися у сквері на місці цуму, де стояв пам'ятник Леніну й Сталіну і були різні квіткові композиції.

В Луцьку здавна ведеться традиція, яка жива і досі, призначати зустрічі біля цуму. Але ж його збудували в місті тільки в шістдесятих! Що було робити ДО того?) Маловідомо, та відрізок вулиці Сталіна (Лесі Українки) від обласного управління УМВС до зупинки неподалік кінотеатру "Батьківщина" називали стометрівкою. Ось тут і було основне місце зустрічей та побачень. Дуже смачно описав ті часи Іван Головня.

"Кожного вечора у будь-яку пору року, починаючи з години п'ятої-шостої, сюди пішки стікалася вся молодь міста та його близьких і віддалених околиць - Теремного, Гнідави, Кичкарівки, Вишкова. Зустрічалися навіть мешканці Рованець, Жидичина, Зміїнця. На Стометрівці уся публіка була зайнята тим, що дефілювала з кінця в кінець вулиці. Цілий вечір безперервним потоком рухався в обох напрямках багатолюдний строкатий натовп, над яким стояв нестихаючий гамір. Ходили гуртами, парами і поодинці - доки не стрінуться товариші, друг чи подруга. Зустрічі не обов'язково було призначати - кожен знав, що рано чи пізно побачить тут потрібну людину"...

Та куди ж ми без "стильного Луцька"? Бо добре знаємо: і в суворі сталінські часи люди намагалися гарно виглядати і хотіли бути щасливими не менше, ніж тепер.

"Образ жінок того часу культивувався як «скромна трудівниця». Це було обумовлено здебільшого труднощами післявоєнного становлення економіки – одяг виготовляли з дешевих тканин, з мінімальною кількістю деталей та максимально простого крою. В моді були сукні з рукавами, що піднімаються за допомогою плечиків та кльошною спідницею. Ці сукні зазвичай одягали з жакетом.

у 1956 році в фільмі «Карнавальна ніч» Людмила Гурченко виконувала пісню «П'ять хвилин» в DIORівській сукні. Радянські модельєри адаптували цей західний тренд до вітчизняної дійсності і в моду увійшли подовжені сукні з осиною талією і пишною спідницею, а також вузькі сукні, довжиною, що прикриває коліна, з баскою та ремінчиком", - писала авторка статті про стильний Луцьк наших предків.

Серед хлопців же було модно носити кльошні штани, "якими вулицю можна підмітати", кашкети та паски з зображенням якорів. Уявіть весь цей колорит на отій Стометрівці під затишними і гарними фасадами будинків початку ХХ століття у сталінську добу!..

І все ж це життя не було позбавлене п'ятирічок, виконання планів, "запаморочень від успіхів", виїздів школярів та студентів на роботу на колгоспні поля, комсомольських суботників і парадів. Поряд з цим бабусі переконують: "ми були молоді і щасливі!" І як у це не вірити...)