Чому так довго, Адаме Івановичу? Закінчення

ЧИТАТИ ПОЧАТОК

…У 2003-му я деякий час зустрічався з уродженкою Малої Глуші Любешівського району Оксаною Кухарик.

Згодом дівчина перебралася аж у… Москву! Подумалося: «Не подобається тобі Луцьк, хочеш у велике місто – є, наприклад, Львів, Київ! Чому ж ти подалася більш ніж за тисячу кілометрів від батьків???»

Під час свого останнього перебування у Малій Глуші я, здається, зрозумів, чому.

Але поки що спробуйте знайти зв`язок між наступними трьома реченнями.

Як стверджує Головне управління статистики Волині, найбільше злочинність зросла у Старовижівському, Ківерцівському, Любомльському та… Любешівському районах.

Внаслідок злочинних діянь в області за п`ять місяців цього року загинуло 29 осіб, скільком мерцям міліція приписала: «Пішов на той світ внаслідок нещасного випадку (чи самогубства)» – не знаю.

На Волині чоловіків у віці 16 – 59 років помирає утричі більше, ніж жінок.

Зв'язок – на поверхні. Не мають роботи волинські селяни – п`ють. Більше п`ють – більше помирають внаслідок алкоголізму у ще не старому (до 59 років) віці. Більше п`ють – вчиняють більше злочинів, у тому числі убивств.

Я бачив багатьох чоловіків Малої Глуші під час свого нещодавнього коротенького візиту до цього села (у якому не був десять літ).

І вжахнувся. Багато хто з малоглушанських мужчин, спиваючись через відсутність роботи, деградують.

Населені пункти складаються з дворів, тобто хат. Хати заселяють сім`ї. Глава сім`ї – чоловік. Отже деградують чоловіки – деградує село.

І подумалося: «Оксана втекла від свого села за тисячу кілометрів, щоб якомога рідше мати можливість сюди приїздити. Щоб якомога рідше її серце обливалося кров`ю від усього того, що вона тут бачитиме».

І здалося, що навіть Христос та його матір, з думкою про яких тут два століття тому відбудували церкву в ім`я Різдва Пресвятої Богородиці, підняли догори руки: «Ми тут безсилі».

Боронь Боже, не намагаюся вас принизити, малоглушанці. Я хочу привернути увагу власть імущих до вашого села.

Села, у будинку культури якого можна знімати фільм про війну – немов би щойно загін партизанів воював тут із загоном німців, використовуючи гранати. Ремонту у малоглушанському клубі не було тридцять літ. І, перепрошую, на запитання: «А де біля клубу туалет?» місцеві чоловіки відповіли: «А де бачиш, там і…»

Мала Глуша – це не Конча-Заспа, Адаме Івановичу. Але і тут живуть люди. Незважаючи на те, що вона - глуша.

* * *

Років за п`ятнадцять до того, як я зустрічався з Оксаною Кухарик, хлопці з Ветел (села, яке є батьківщиною Адама Мартинюка) ще ходили на танці у село Сваринь, розташоване за кілька кілометрів, але уже у Білорусі, в Дорогичинському районі Брестської області.

Дехто з них навіть зустрічався з дівчатами із цього села.
Можливо, ходив на танці у Сваринь (Сварини, як називали це село ветляни) сам Адам Мартинюк.

Дорогичинський район значною мірою україномовний, український. У ветлян у цьому районі, яке знаходиться уже в іншій державі, є багато, дуже багато родичів.

Щоб дістатися нині від Ветел до Сварині, треба подолати чи то сто двадцять, чи то сто тридцять кілометрів. Мені особисто шкода, що за півтора десятки літ вашого, Адаме Івановичу, перебування у владі переходу «Ветли – Сваринь» так і не постало. Хоч прикордонні застави є і там, і там.
До того ж перехід і усе, що навколо нього – це робочі місця, нехай і у незначній кількості. Робочі місця, яких у Ветлах практично немає.

Ветли і Невір могли б стати столицею волинського, принаймні любешівського, зеленого туризму. Тому що між ними розташоване озеро Біле, як на мене – нічим не гірше за Світязь.

Скільки, Адаме Івановичу, зелений туризм дав би ветлянам і невірцям робочих місць???

Так, очевидно це не пряма справа першого віце-спікера – розвивати сільський зелений туризм. Очевидно також, що вручати посвідчення «Мати-героїня» також не є справою віце-спікера, бо присуджує «Матір-героїню» не Верховна Рада.

* * *

У мене склалося враження, Адаме Івановичу, що у Великій Глуші, Погулянці, Малій Глуші і Щитині (а це – ледь не п`ять тисяч мешканців) починають недолюблювати жителів Ветел.
Причина проста: дільнична лікарня.

У Великій Глуші її закрили. Якщо я не помиляюся, 75 відсотків медперсоналу послали на три літери. Замість чималої (як для села) лікарні лишився функціонувати лише фельдшерсько-акушерський пункт. У ньому – лікар, медсестра, санітарка і дитяча медсестра. А ще є розвалюха-«швидка», разом з якою – водій і ще одна медична сестричка.

Натомість у Ветлах лікарня розбудовується.

«Чим ми гірші за ветлян?» – питають великоглушанці, малоглушанці, щитинці, мешканці Погулянки. Їм тепер, щоб лягти у лікарняне ліжко, треба буде долати додаткових два десятки кілометрів – віддаль від Великої Глуші до Ветел.
А автомобілеві швидкої допомоги, якщо рахувати відстань у два боки – усі сорок!

Чи встигне?

Чи встигне «швидка» довезти мешканця Щитиня до лікарні у Ветлах живим?

Тим більше зважаючи на те, що ледь не півтора десятки кілометрів шляху від ветельської лікарні до якоїсь хати у Щитині є бездоріжжям! І ледь не три десятки, якщо рахувати у два боки!

Встигне???

Чому Ви, Адаме Івановичу, людина, котра півтора десятка літ у владі, не запобігли закриттю лікарні у Великій Глуші, якщо так дбаєте, як виявилося, за Любешівський район?

* * *

На балансі малоглушанської сільської ради – одна пожежна машина.

Ця автівка дає роботу трьом чоловікам.

Малоглушанська сільська рада прийняла рішення: кожен сільський двір мусить платити щороку 35 гривень, щоб саме з цих коштів і оплачувалася робота тих трьох пожежників-чоловіків. Та й то з розрахунку 0,75% від суми коштів, які внесуть на пожежників люди.

Але пожежники… не отримують зарплати уже півроку! Чому? Тому що мешканці Малої Глуші, Адаме Івановичу, не знаходять у своєму річному (!) сімейному (!) бюджеті всього-навсього 35 (!) гривень, щоб віддати їх пожежникам!

Пожежникам, тобто людям, від роботи яких може залежати, чи житиме узавтра сам малоглушанець, його матір, дружина, син чи донька!

Так, відсутність 35-ти гривень на рік здивує людину, котра за 2011-й задекларувала дохід у розмірі 487 з лишком тисяч. Включаючи 38 тисяч – матеріальну допомогу.

38 тисяч гривень матеріальної допомоги людині, яка, будемо відверті, навряд чи її потребує, – з одного боку і 35 гривень, від яких може залежати чиєсь життя – з іншого. Як то кажуть, відчуйте різницю.

То чи полізе пожежник узавтра у вогняне пекло, ризикуючи життям заради людини, через яку (у тому числі) не отримує зарплатню?

Чи зрозуміє він, що не отримує зарплатню не через отого бідаку, оточеного вогнем, а через владу – передусім законодавчу? Владу, четвертою особою у якій уже казна-скільки років є Ви, Адаме Івановичу?

* * *

На превеликий жаль, у Малій Глуші побачив, що прості люди починають озлоблюватися одне на одного.

«Я маю ще більше дітей, ніж он та, котра уже отримала звання «Мати-героїня» і десять тисяч гривень до нього. Чому ж не отримала я? Чим я гірша?»

«Я щодо соціальних виплат. Чому одним стільки, а мені – нічого? Треба дати кожному!»

«Я щодо чорнобильських грошей. Чому мені не заплатили, але заплатили йому?»

З якої причини малоглушанці, великоглушанці, мешканці Щитиня і Погулянки починають сердитися на ветлян, я уже сказав.
Напевно, це дуже правильний хід з боку влади, законодавчого владного органу. Який? Зробити так, щоб люди сердилися одне на одного («Чому у нього є, а в мене нема???!!!»), а не на владу, не на четвертого за ранжиром (уже Бозна-скільки літ) її представника – першого заступника голови Верховної Ради України, не на сам парламент, який приймав закони зубожіння простого народу, а не закони розвитку держави.

…Молоді люди – такі, як Оксана Кухарук, за подібних умов обов`язково залишатимуть села – такі, як Мала Глуша.
І села помиратимуть.

Ну і правильно. Навіщо владі ті старі селюки, правда? Ще пенсії їм плати, розоряй бюджет!

До речі про пенсії.

«Я пропрацював тридцять чотири з половиною роки. У мене щомісячна пенсія – 800 гривень. Чи не знаєте Ви, яка пенсія у Адама Мартинюка?», – запитав у мене один спрацьований малоглушанець.

«Мій батько пропрацював більше. Він ще юнаком будував «Криворіжсталь». І його пенсія до самісінької смерті була такою ж, як ваша, – відповідаю. – Якщо не помиляюся, середньомісячна пенсія Адама Івановича за 2011 рік згідно з його декларацією про доходи – близько 18 тисяч. Більш ніж у двадцять разів вища, ніж Ваша і мого тата».

Малоглушанець не повірив. Що ж, такі закони.

* * *

Коли йдеться про Велику Глушу, згадую свій матеріал «Труп у… нужнику», надрукований у газеті «Віче-інформ» п`ять років тому. Один із героїв цієї публікації – ватажок чи не найбільшої і найкривавішої в окрузі банди на прізвисько Твердий. Він – із Погулянки.

Міліція звернула на нього увагу лише наприкінці сорокових років. Тоді питання повстанців, Степанових хлопців уже відійшло в районі на другий план.

Селяни казали, що банда Твердого встигла убити ледь не сто осіб.

Твердий, який «косив» під бандерівців, діяв настільки безкарно (радянські правоохоронці його не чіпали роками), що науковець і уродженець Великої Глуші Володимир Хомик припускав: він отримав карт-бланш від самого емгебе (російською: Министерства государственной безопасности).

Тобто, як вважає Хомик, великоглушанці та мешканці Погулянки мусили, вважаючи Твердого бандерівцем, зненавидіти Степанових хлопців і полюбити комуністів.

Полюбити за допомогою убивств, схвалених… комуністами.

Зараз один із комуністів йтиме від Любешівського, Маневицького, Ківерцівського та Камінь-Каширського районів до Верховної Ради…