Як захиститись від… адвоката?
Адвокатура назавжди міцно увійшла в наше життя. Немає, напевно, серіалу, де черговий негативний персонаж не хизується своїм небажанням спілкуватись з представником влади інакше, як через свого адвоката. А вже скільки адвокатів, героїв без страху і докору, ми бачили на телеекранах! Немає їм рахунку! Чи не тому створюється враження, що в нашій країні настав час не правознавців, а метушливих тлумачників законів – володарів знань, яких можна назвати юристами з великими натяжками?
Хтось колись сказав, що глупство – невичерпний ресурс людства. Читач має зайвий шанс переконатись в цьому нижче.
Гортаю важкі папки, в яких підшиті розглянуті і не розглянуті позови і апеляції депутата Луцької міської ради і адвоката Андрія Осіпова до колег, до рідного міста і його голови Миколи Романюка. Справа №0308/18728/12 за адміністративним позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення виконкому від 26 липня 2012 року «Про забезпечення проведення в місті Луцьку загальноміських заходів з нагоди Дня державного прапора, Дня Незалежності України, Дня міста». Позивач вважає, що «рішення виконкому прийняте з перевищенням повноважень та порушує права громадян на мирні зібрання». Постановою суду першої інстанції в позові відмовлено. Суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги до одного з відповідачів – Луцької міської ради - безпідставні в тій частині, що таке рішення останньою не приймалось.
Справа № 2-а/0308/1194/12 до Луцької міської ради про визнання незаконним положення регламенту Луцької міської ради: «Депутати можуть бути обрані, переведені (виведені зі складу однієї з постійних комісій та введені в склад іншої постійної комісії) за рішенням ради». Позивач мотивує позов тим, що норми регламенту не передбачають волевиявлення депутата бути обраним до відповідного органу шляхом самовисунення чи згоди на висунення іншими особами. Постановою суду першої інстанції, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, в позові відмовлено. За касаційною скаргою позивача відкрито провадження… Вищим адміністративним судом України, але справу до розгляду ще не призначено.
Ну що тут скажеш? У 1991 році якийсь Річард Овертон подав в суд на відому пивоварну компанію на суму в 10 мільйонів доларів. Він стверджував, що переніс нестерпні моральні страждання і фінансові втрати від того, що скільки б пива не пив, його фантазії про красунь в бікіні на тропічних пляжах так і не втілились в життя, хоч саме цим реклама зваблювала його до купівлі пива Bud Light. Між цією «справою» і справою «по регламенту» з точки зору її абсурдності існують певні паралелі.
А ось – наступна «самопрезентація» адвоката: спосіб повідомлення публіки про своє власне існування для того, щоб отримати реакцію цієї ж публіки і через неї впевнитись, що так мене бачать, а це означає, що я існую.
Справа №876/7771/14 за адміністративним позовом позивача до луцького міського голови Миколи Романюка про визнання дій протиправними. Позивач просить суд визнати протиправним факт постановлення міським головою на пленарному засіданні 5 травня 2011 року на повторне голосування за пропозицією депутата Євгена Ткачука проект рішення «Про внесення змін та доповнень в рішення міської ради від 2 вересня 2009 року «Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін Волинській ОСТТ для обслуговування ринку «Завокзальний» та укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки». Читач пам’ятає, що в цей день перед будівлею Луцької міської ради стояли півтисячі обурених підприємців згаданого ринку, вимагаючи саме такої угоди. Протиправність дій позивач мотивує тим, що на період повторного голосування існувала ухвала Луцького міськрайонного суду, якою було зупинено дію ч. 12 ст. 39 регламенту Луцької міської ради щодо повторного голосування. Результат: постановою суду першої інстанції в позові відмовлено, призначено розгляд апеляційної скарги позивача знову ж у Львові.
Щодо багаторічних розмов про «завокзальну» землю, то навряд, чи в людини зі здоровим глуздом виникає сумнів в тому, що від так званої оренди цієї ділянки має наживатись лише маленька купка глитаїв з Волинської облспоживспілки або з того, що від неї залишилось. Як і, до речі, від оренди земельної ділянки Центрального ринку Луцька.
Йдеться про те, що боротьба за ліквідацію «прокладки» в користуванні землею, яка належить місту (громаді), має йти іншими шляхами і методами. Але це вже інша тема, яка, на думку автора, повинна зайняти достойне місце на сторінках преси до повного позитивного вирішення цієї земельної тяганини.
З цих же мотивів існує ще два позови, в одному з яких позивач просить визнати протиправними дії міського голови щодо підписання додаткової угоди до згаданого договору, а протиправність мотивує тим, що на час підписання додаткової угоди не набуло чинності рішення Луцької міської ради від 5 травня 2009 року «Про внесення змін та доповнень в рішення міської ради від 2 вересня 2009 року «Про продовження договору оренди Волинській ОССТ на новий термін». З великими потугами дочитую до кінця позов. Позивач переливає з пустого в порожнє, і суть усього цього словоблуддя полягає не стільки в гуманності до мешканців міста, скільки в неприязні до голови міста і колег-депутатів.
8 грудня 2011 року постановою суду першої інстанції в позові відмовлено. Однак, на початку лютого нинішнього року на адресу Луцької міської ради надійшла повістка (за три роки!) про виклик по даній справі до Львівського апеляційного адміністративного суду. Очевидно, що суд відновив строк по апеляції. Та, як стало відомо зовсім недавно, позивач з невідомих причин… відізвав апеляцію. До такого «важливого» рішення треба було йти три роки.
В останньому позові з цієї «серії» до Луцької міської ради, міського голови і третіх осіб позивач просить про визнання протиправними рішень міської ради від 30 квітня 2014 року «Про зупинення дії рішення «Про припинення договору оренди землі з усіма змінами та доповненнями, укладеного між Луцькою міською радою та Волинською ОССТ» та від 25 червня 2014 року «Про втрату чинності рішення розпорядження міського голови «Про створення тимчасової комісії». Суть позову полягає в тому, що міський голова ніби то не наділений повноваженнями утворювати такий колегіальний орган, як тимчасова комісія по вирішенню питань з цих проблем.
Постановою суду першої інстанції в позові відмовлено, але за апеляційною скаргою позивача знову відкрите провадження у Львівському апеляційному суді. Які тут висновки? Понад дві тисячі підприємців ринку «Завокзальний» з допомогою депутатського корпусу Луцької міської ради відстояли своє право на земельну ділянку, а Андрій Осіпов чекає рішення Львівського апеляційного адміністративного суду, яке не тільки суперечать рішенням Луцької міської ради, проханням і вимогам підприємців, а й здоровому глузду. Намагаючись переказати зміст позовів простішою мовою, автор цих рядків забув попередити читача, що читання слововиливань самозакоханого нарциса, які претендують на об’єктивність, завжди було, м’яко кажучи, забавним. Усе написано за принципом: «Чи то він вкрав, чи в нього вкрали, але щось було».
Формулювання свідомо робляться настільки «бетонними», що їх неможливо підігнати ні під яку базу. Їх треба читати з різних сторін і мати серйозну підготовку з розгадування високоінтелектуальних ребусів.
Знову ж таки – аналогія. У 1474 році перед одним з судів Швеції постав півень, якого звинувачували в хуліганських діях і в чаклунстві. «Відповідач» якимось чудом зніс яйце, чим дуже здивував і навіть налякав громадськість. Півня визнали винним і засудили до страти. Його спалили на вогнищі разом з яйцем. Кого «палити» за три вищевказані «знесені яйця» (позови з питань оренди земельної ділянки Завокзальним ринком міста), залишаю на роздум читача.
Розмова про абсурдність позовів і апеляцій адвоката і депутата міської ради не буде логічно завершеною, якщо не розповісти читачу, скільки шуму з нічого наробив черговий позов «народного слуги» до голови міста про визнання протиправним та скасування розпоряджень «Про графік подачі гарячої води» від 26.09.2014р. №358 (таке радикальне рішення було прийняте головою у зв’язку з тим, що на серпень-вересень 2014 року були зовсім відсутні ліміти газу), і «Про тимчасове призупинення подачі теплоносія для опалення» від 05.11.2014р. №417 (останнє скасоване судом першої інстанції). Суд вважає, що дане розпорядження видане «поза межами повноважень Луцького міського голови і не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права».
Між тим, громада міста має і гарячу воду, і тепло, а судові папки ростуть, як гриби після теплого дощу. Варто відмітити, що до викривлень часткового рішення суду доклались місцеві ЗМІ, що ніби то судом було визнане незаконним розпорядження №358, насправді ж, судом було скасоване розпорядження №417.
Луцький міський голова Микола Романюк не погодився з частковим рішенням суду і подав апеляцію по справі у Львівський апеляційний адміністративний суд України. Мотивація рішення міського голови: судом не взято до уваги та не надано належної правової оцінки тим обставинам, що вказані розпорядження видані ним з метою забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України №296 «Деякі питання забезпечення населення, підприємств, установ та організацій природним газом до кінця опалювального сезону 2014-2015 років, а також документами Волинської ОДА, чим порушені норми процесуального права. З наявних в справі документів ДП «Луцьктепло» вбачається, що виділених обсягів газу вистачало лише для надання послуги з централізованого опалення населення, але не враховано потреб міста в гарячій воді. Видавши вищевказані розпорядження, міський голова реалізував повноваження, надані йому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та забезпечив здійснення на території міста Луцька заходів з постачання населенню міста газу до кінця опалювального сезону.
Відомо, що особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом, повинна довести наявність порушення її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту. Однак позивач не надав суду жодних доказів того, що згаданими розпорядженнями порушені його суб’єктивні права, свободи, та інтереси в публічно-правових відносинах. Це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Світ так влаштований, що багато проблем доводиться вирішувати з допомогою суддів і адвокатів. За що ж судяться люди? Нерідко – за ніщо. Гортаю далі матеріали справ, сутність яких не варті виїденого яйця. Усього перечитати неможливо. Врешті, заглядаю лише в кінець постанов: «Іменем України… відмовлено, відмовлено, відмовлено…». «Відмовлено позивачу Андрію Осіпову за безпідставністю», «…апеляційну скаргу залишити без задоволення», «…клопотання Луцької міської ради задовольнити».
Недоказовість звинувачення тягне за собою покарання обвинувача, яке вже існувало у 18-му столітті до н.е., відоме як «закон вавилонського царя Хаммуралі». Аби покарати за недоказовість позовів депутата і адвоката, в нашій державі таких законів не існує. А, тим часом, Луцька Феміда не справляється з потоком нікчемних судових позовів. Один з таких позивачів - адвокат Андрій Осіпов. Чи не тому привид української «адвокатури» вже давно лякає Європу?
Словом, адвокат настільки широко відомий міській публіці своїми нетрадиційними юридичними «ініціативами», що навряд чи його персона потребує детального представлення. Та усе ж не стримаюсь, аби не сказати хоч би про те, що на поверхні…
Про що мріяв Осіпов - студент юрфаку, коли досвідчені викладачі читали лекції про святий обов’язок юриста? Про красу і безмежність людських відносин, про справедливість і логіку, про силу закону чи про те, що коли він зможе піднятись над співвітчизниками, які стануть для нього сірою масою? Навіщо такі, як він, ідуть в депутати? Навіщо кривлятись в міській раді? Невже вони не розуміють, що безглуздо там виглядають, невже не здогадуються, навіщо і кому там потрібні!? Таке враження, що адвокат перебуває на утриманні від кількості таких позовів до рідного міста. Товче воду в ступі, яка висохла 5 років тому.
- Осіпов занурив нас в безкінечний судовий процес, в якому мораль і право існують окремо одне від одного. Позови і апеляції до ціннісних понять стають грою, видовищем – азартним і, очевидно, платним. Навіть спеціалістам дуже складно розбиратись в судових документах адвоката, які нерідко нагадують кандидатські дисертації на тему «ні про що». В текстах їх автор ухитряється вмістити стільки підмінених тезисів і логічних помилок, що на їх розборі можна написати підручник по логіці, - в зажурі розповідала мені одна з працівниць Луцького міськрайонного суду. «Троянським конем» називають його депутати-колеги Луцької міської ради.
Як поскаржилась мені начальник юридичного відділу Луцької міської ради Наталія Юрченко, третина робочого часу працівників відділу тратиться на позови Андрія Осіпова.
- Андрій Осіпов, крім зоологічної ненависті до колег, завжди впадає в очі дуже цікавою «позицією», як фокусник на арені цирку: взяти який-небудь предмет, обгорнути його хустинкою, проробити нехитрі паси руками, а потім пред’явити усім порожнечу. Мені не зрозуміло, як людина з статусом адвоката і депутата може демонструвати такі дріб’язковість і низькість? Його нітрохи не хвилює кодекс адвокатської і депутатської етики. Порожнеча народжує порожнечу, - каже про позови і апеляції Осіпова депутат міської ради, прізвище якого з етичних міркувань не називаю.
Сьогодні в судах Луцька, Львова і Києва чекають свого вирішення 11 судових позовів і апеляцій луцького адвокато-депутата. Частина їх «чавунного» змісту приведений вище. Дванадцятим по рахунку є позов «Про бездіяльність Луцького міського голови», який як ніби то несвоєчасно включив в порядок денний на розгляд сесії міської ради проект депутата міської ради Романа Бондарука, соратника Андрія Осіпова). «Соратник» - не юрист за фахом, тому, очевидно, автором позову є наш адвокат.
Розповідь про безкінечну судову тяганину героя нашого опусу буде незакінченою, якщо не сказати без лестощів кілька слів про саму Персону. Таку нелегку місію на себе взяв один з відомих правовиків Волині, який, аби не нажити купу судових позовів, просив не вказувати його прізвища.
- В адвокатському співтоваристві міста Андрій Осіпов не входить в число імен з надання високої якості адвокатських послуг. Інтелект – не зміна галстуків двічі на день, не володіння німецькою, англійською і на віть арабською мовами, не знання корпоративного права. Інтелект адвоката – не стільки ерудиція, скільки тверезість думки, розсудливість, душевна благородність, людяність. Людина ж, в якої совість запльована власними плювками по непогашених кредитах «Західінкомбанку», як недоглянутий пляж соняшниковим лушпинням, намагається вершити «правосуддя» над іншими здебільшого для власної вигоди.
На засіданнях сесій Луцької міської ради він веде себе, як маленьке щеня, якому наступили на хвіст, одночасно нагадуючи горобця, який купається в словесній пилюці. Один з когорти цінителів ставити «діагнози», виявляти «патології» і безкінечно переконувати усіх в своїй правоті.
Пересічному читачу може видатись, що наш адвокат в мантії депутата, як герой однойменного роману Сервантеса «Дон Кіхот», приймає вітряні млини за загін рицарів і вступає з ними в бій (іронічно: безглузда трата часу і сили в боротьбі з надуманою небезпекою). Читач помилиться. У Луцьку кажуть, що Андрій Осіпов увійшов в одну з команд міста, яка розпочала дострокову передвиборчу кампанію до осінніх виборів у місцеві ради. Ця команда не сіє, не жне, а годується з рук відомого в Україні благодійника. «Кампанія» швидше нагадує ритуальні танці Святого Віта навколо посади міського голови.
Ходять чутки, що наш адвокат перебуває в благодійника на забезпечені, а останній щедро золотить йому руку за кількість судових позовів (не важливо, якого вони змісту і чи взагалі мають зміст). А ще Андрій Осіпов, як і його літературний двійник Павло Чичиков («Ревізор»), почав вкладати свою сокирно-примітивну газетку «Комунальний патруль» в іншу газету - більш популярну серед міської громади, і таким способом її «розповсюдження» скуповувати душі (щоправда, живі - електорат). Це ще один з його методів обслуговування передвиборного угрупування нашого земляка, який нині мешкає і служить в одному з причорноморських міст України. Йдеться про підміну адвокатсько-депутатських цінностей міражами, брудом, порожнечею, підкупом, виссаними з пальця позовами.
Як захиститись від цього адвоката-депутата? Запитання зовсім не риторичне і цілком логічне.
Ось так і живе серед луцької громади вічно заперечливий депутат і юрист, маг і заклинач «безправ’я» в Луцьку, здобуваючи собі і своїй «команді» ценз на майбутні вибори, втрачаючи при цьому і совість, і честь адвоката, і честь «народного вибранця» - депутата. Позови і апеляції, апеляції і нові позови… Їм не видно кінця. Які будуть наступними?.. Що видасть адвокатська майстерня Андрія Осіпова? Чекаємо…
Хтось колись сказав, що глупство – невичерпний ресурс людства. Читач має зайвий шанс переконатись в цьому нижче.
Гортаю важкі папки, в яких підшиті розглянуті і не розглянуті позови і апеляції депутата Луцької міської ради і адвоката Андрія Осіпова до колег, до рідного міста і його голови Миколи Романюка. Справа №0308/18728/12 за адміністративним позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення виконкому від 26 липня 2012 року «Про забезпечення проведення в місті Луцьку загальноміських заходів з нагоди Дня державного прапора, Дня Незалежності України, Дня міста». Позивач вважає, що «рішення виконкому прийняте з перевищенням повноважень та порушує права громадян на мирні зібрання». Постановою суду першої інстанції в позові відмовлено. Суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги до одного з відповідачів – Луцької міської ради - безпідставні в тій частині, що таке рішення останньою не приймалось.
Справа № 2-а/0308/1194/12 до Луцької міської ради про визнання незаконним положення регламенту Луцької міської ради: «Депутати можуть бути обрані, переведені (виведені зі складу однієї з постійних комісій та введені в склад іншої постійної комісії) за рішенням ради». Позивач мотивує позов тим, що норми регламенту не передбачають волевиявлення депутата бути обраним до відповідного органу шляхом самовисунення чи згоди на висунення іншими особами. Постановою суду першої інстанції, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, в позові відмовлено. За касаційною скаргою позивача відкрито провадження… Вищим адміністративним судом України, але справу до розгляду ще не призначено.
Ну що тут скажеш? У 1991 році якийсь Річард Овертон подав в суд на відому пивоварну компанію на суму в 10 мільйонів доларів. Він стверджував, що переніс нестерпні моральні страждання і фінансові втрати від того, що скільки б пива не пив, його фантазії про красунь в бікіні на тропічних пляжах так і не втілились в життя, хоч саме цим реклама зваблювала його до купівлі пива Bud Light. Між цією «справою» і справою «по регламенту» з точки зору її абсурдності існують певні паралелі.
А ось – наступна «самопрезентація» адвоката: спосіб повідомлення публіки про своє власне існування для того, щоб отримати реакцію цієї ж публіки і через неї впевнитись, що так мене бачать, а це означає, що я існую.
Справа №876/7771/14 за адміністративним позовом позивача до луцького міського голови Миколи Романюка про визнання дій протиправними. Позивач просить суд визнати протиправним факт постановлення міським головою на пленарному засіданні 5 травня 2011 року на повторне голосування за пропозицією депутата Євгена Ткачука проект рішення «Про внесення змін та доповнень в рішення міської ради від 2 вересня 2009 року «Про продовження договору оренди земельної ділянки на новий термін Волинській ОСТТ для обслуговування ринку «Завокзальний» та укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки». Читач пам’ятає, що в цей день перед будівлею Луцької міської ради стояли півтисячі обурених підприємців згаданого ринку, вимагаючи саме такої угоди. Протиправність дій позивач мотивує тим, що на період повторного голосування існувала ухвала Луцького міськрайонного суду, якою було зупинено дію ч. 12 ст. 39 регламенту Луцької міської ради щодо повторного голосування. Результат: постановою суду першої інстанції в позові відмовлено, призначено розгляд апеляційної скарги позивача знову ж у Львові.
Щодо багаторічних розмов про «завокзальну» землю, то навряд, чи в людини зі здоровим глуздом виникає сумнів в тому, що від так званої оренди цієї ділянки має наживатись лише маленька купка глитаїв з Волинської облспоживспілки або з того, що від неї залишилось. Як і, до речі, від оренди земельної ділянки Центрального ринку Луцька.
Йдеться про те, що боротьба за ліквідацію «прокладки» в користуванні землею, яка належить місту (громаді), має йти іншими шляхами і методами. Але це вже інша тема, яка, на думку автора, повинна зайняти достойне місце на сторінках преси до повного позитивного вирішення цієї земельної тяганини.
З цих же мотивів існує ще два позови, в одному з яких позивач просить визнати протиправними дії міського голови щодо підписання додаткової угоди до згаданого договору, а протиправність мотивує тим, що на час підписання додаткової угоди не набуло чинності рішення Луцької міської ради від 5 травня 2009 року «Про внесення змін та доповнень в рішення міської ради від 2 вересня 2009 року «Про продовження договору оренди Волинській ОССТ на новий термін». З великими потугами дочитую до кінця позов. Позивач переливає з пустого в порожнє, і суть усього цього словоблуддя полягає не стільки в гуманності до мешканців міста, скільки в неприязні до голови міста і колег-депутатів.
8 грудня 2011 року постановою суду першої інстанції в позові відмовлено. Однак, на початку лютого нинішнього року на адресу Луцької міської ради надійшла повістка (за три роки!) про виклик по даній справі до Львівського апеляційного адміністративного суду. Очевидно, що суд відновив строк по апеляції. Та, як стало відомо зовсім недавно, позивач з невідомих причин… відізвав апеляцію. До такого «важливого» рішення треба було йти три роки.
В останньому позові з цієї «серії» до Луцької міської ради, міського голови і третіх осіб позивач просить про визнання протиправними рішень міської ради від 30 квітня 2014 року «Про зупинення дії рішення «Про припинення договору оренди землі з усіма змінами та доповненнями, укладеного між Луцькою міською радою та Волинською ОССТ» та від 25 червня 2014 року «Про втрату чинності рішення розпорядження міського голови «Про створення тимчасової комісії». Суть позову полягає в тому, що міський голова ніби то не наділений повноваженнями утворювати такий колегіальний орган, як тимчасова комісія по вирішенню питань з цих проблем.
Постановою суду першої інстанції в позові відмовлено, але за апеляційною скаргою позивача знову відкрите провадження у Львівському апеляційному суді. Які тут висновки? Понад дві тисячі підприємців ринку «Завокзальний» з допомогою депутатського корпусу Луцької міської ради відстояли своє право на земельну ділянку, а Андрій Осіпов чекає рішення Львівського апеляційного адміністративного суду, яке не тільки суперечать рішенням Луцької міської ради, проханням і вимогам підприємців, а й здоровому глузду. Намагаючись переказати зміст позовів простішою мовою, автор цих рядків забув попередити читача, що читання слововиливань самозакоханого нарциса, які претендують на об’єктивність, завжди було, м’яко кажучи, забавним. Усе написано за принципом: «Чи то він вкрав, чи в нього вкрали, але щось було».
Формулювання свідомо робляться настільки «бетонними», що їх неможливо підігнати ні під яку базу. Їх треба читати з різних сторін і мати серйозну підготовку з розгадування високоінтелектуальних ребусів.
Знову ж таки – аналогія. У 1474 році перед одним з судів Швеції постав півень, якого звинувачували в хуліганських діях і в чаклунстві. «Відповідач» якимось чудом зніс яйце, чим дуже здивував і навіть налякав громадськість. Півня визнали винним і засудили до страти. Його спалили на вогнищі разом з яйцем. Кого «палити» за три вищевказані «знесені яйця» (позови з питань оренди земельної ділянки Завокзальним ринком міста), залишаю на роздум читача.
Розмова про абсурдність позовів і апеляцій адвоката і депутата міської ради не буде логічно завершеною, якщо не розповісти читачу, скільки шуму з нічого наробив черговий позов «народного слуги» до голови міста про визнання протиправним та скасування розпоряджень «Про графік подачі гарячої води» від 26.09.2014р. №358 (таке радикальне рішення було прийняте головою у зв’язку з тим, що на серпень-вересень 2014 року були зовсім відсутні ліміти газу), і «Про тимчасове призупинення подачі теплоносія для опалення» від 05.11.2014р. №417 (останнє скасоване судом першої інстанції). Суд вважає, що дане розпорядження видане «поза межами повноважень Луцького міського голови і не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права».
Між тим, громада міста має і гарячу воду, і тепло, а судові папки ростуть, як гриби після теплого дощу. Варто відмітити, що до викривлень часткового рішення суду доклались місцеві ЗМІ, що ніби то судом було визнане незаконним розпорядження №358, насправді ж, судом було скасоване розпорядження №417.
Луцький міський голова Микола Романюк не погодився з частковим рішенням суду і подав апеляцію по справі у Львівський апеляційний адміністративний суд України. Мотивація рішення міського голови: судом не взято до уваги та не надано належної правової оцінки тим обставинам, що вказані розпорядження видані ним з метою забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України №296 «Деякі питання забезпечення населення, підприємств, установ та організацій природним газом до кінця опалювального сезону 2014-2015 років, а також документами Волинської ОДА, чим порушені норми процесуального права. З наявних в справі документів ДП «Луцьктепло» вбачається, що виділених обсягів газу вистачало лише для надання послуги з централізованого опалення населення, але не враховано потреб міста в гарячій воді. Видавши вищевказані розпорядження, міський голова реалізував повноваження, надані йому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та забезпечив здійснення на території міста Луцька заходів з постачання населенню міста газу до кінця опалювального сезону.
Відомо, що особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом, повинна довести наявність порушення її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту. Однак позивач не надав суду жодних доказів того, що згаданими розпорядженнями порушені його суб’єктивні права, свободи, та інтереси в публічно-правових відносинах. Це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Світ так влаштований, що багато проблем доводиться вирішувати з допомогою суддів і адвокатів. За що ж судяться люди? Нерідко – за ніщо. Гортаю далі матеріали справ, сутність яких не варті виїденого яйця. Усього перечитати неможливо. Врешті, заглядаю лише в кінець постанов: «Іменем України… відмовлено, відмовлено, відмовлено…». «Відмовлено позивачу Андрію Осіпову за безпідставністю», «…апеляційну скаргу залишити без задоволення», «…клопотання Луцької міської ради задовольнити».
Недоказовість звинувачення тягне за собою покарання обвинувача, яке вже існувало у 18-му столітті до н.е., відоме як «закон вавилонського царя Хаммуралі». Аби покарати за недоказовість позовів депутата і адвоката, в нашій державі таких законів не існує. А, тим часом, Луцька Феміда не справляється з потоком нікчемних судових позовів. Один з таких позивачів - адвокат Андрій Осіпов. Чи не тому привид української «адвокатури» вже давно лякає Європу?
Словом, адвокат настільки широко відомий міській публіці своїми нетрадиційними юридичними «ініціативами», що навряд чи його персона потребує детального представлення. Та усе ж не стримаюсь, аби не сказати хоч би про те, що на поверхні…
Про що мріяв Осіпов - студент юрфаку, коли досвідчені викладачі читали лекції про святий обов’язок юриста? Про красу і безмежність людських відносин, про справедливість і логіку, про силу закону чи про те, що коли він зможе піднятись над співвітчизниками, які стануть для нього сірою масою? Навіщо такі, як він, ідуть в депутати? Навіщо кривлятись в міській раді? Невже вони не розуміють, що безглуздо там виглядають, невже не здогадуються, навіщо і кому там потрібні!? Таке враження, що адвокат перебуває на утриманні від кількості таких позовів до рідного міста. Товче воду в ступі, яка висохла 5 років тому.
- Осіпов занурив нас в безкінечний судовий процес, в якому мораль і право існують окремо одне від одного. Позови і апеляції до ціннісних понять стають грою, видовищем – азартним і, очевидно, платним. Навіть спеціалістам дуже складно розбиратись в судових документах адвоката, які нерідко нагадують кандидатські дисертації на тему «ні про що». В текстах їх автор ухитряється вмістити стільки підмінених тезисів і логічних помилок, що на їх розборі можна написати підручник по логіці, - в зажурі розповідала мені одна з працівниць Луцького міськрайонного суду. «Троянським конем» називають його депутати-колеги Луцької міської ради.
Як поскаржилась мені начальник юридичного відділу Луцької міської ради Наталія Юрченко, третина робочого часу працівників відділу тратиться на позови Андрія Осіпова.
- Андрій Осіпов, крім зоологічної ненависті до колег, завжди впадає в очі дуже цікавою «позицією», як фокусник на арені цирку: взяти який-небудь предмет, обгорнути його хустинкою, проробити нехитрі паси руками, а потім пред’явити усім порожнечу. Мені не зрозуміло, як людина з статусом адвоката і депутата може демонструвати такі дріб’язковість і низькість? Його нітрохи не хвилює кодекс адвокатської і депутатської етики. Порожнеча народжує порожнечу, - каже про позови і апеляції Осіпова депутат міської ради, прізвище якого з етичних міркувань не називаю.
Сьогодні в судах Луцька, Львова і Києва чекають свого вирішення 11 судових позовів і апеляцій луцького адвокато-депутата. Частина їх «чавунного» змісту приведений вище. Дванадцятим по рахунку є позов «Про бездіяльність Луцького міського голови», який як ніби то несвоєчасно включив в порядок денний на розгляд сесії міської ради проект депутата міської ради Романа Бондарука, соратника Андрія Осіпова). «Соратник» - не юрист за фахом, тому, очевидно, автором позову є наш адвокат.
Розповідь про безкінечну судову тяганину героя нашого опусу буде незакінченою, якщо не сказати без лестощів кілька слів про саму Персону. Таку нелегку місію на себе взяв один з відомих правовиків Волині, який, аби не нажити купу судових позовів, просив не вказувати його прізвища.
- В адвокатському співтоваристві міста Андрій Осіпов не входить в число імен з надання високої якості адвокатських послуг. Інтелект – не зміна галстуків двічі на день, не володіння німецькою, англійською і на віть арабською мовами, не знання корпоративного права. Інтелект адвоката – не стільки ерудиція, скільки тверезість думки, розсудливість, душевна благородність, людяність. Людина ж, в якої совість запльована власними плювками по непогашених кредитах «Західінкомбанку», як недоглянутий пляж соняшниковим лушпинням, намагається вершити «правосуддя» над іншими здебільшого для власної вигоди.
На засіданнях сесій Луцької міської ради він веде себе, як маленьке щеня, якому наступили на хвіст, одночасно нагадуючи горобця, який купається в словесній пилюці. Один з когорти цінителів ставити «діагнози», виявляти «патології» і безкінечно переконувати усіх в своїй правоті.
Пересічному читачу може видатись, що наш адвокат в мантії депутата, як герой однойменного роману Сервантеса «Дон Кіхот», приймає вітряні млини за загін рицарів і вступає з ними в бій (іронічно: безглузда трата часу і сили в боротьбі з надуманою небезпекою). Читач помилиться. У Луцьку кажуть, що Андрій Осіпов увійшов в одну з команд міста, яка розпочала дострокову передвиборчу кампанію до осінніх виборів у місцеві ради. Ця команда не сіє, не жне, а годується з рук відомого в Україні благодійника. «Кампанія» швидше нагадує ритуальні танці Святого Віта навколо посади міського голови.
Ходять чутки, що наш адвокат перебуває в благодійника на забезпечені, а останній щедро золотить йому руку за кількість судових позовів (не важливо, якого вони змісту і чи взагалі мають зміст). А ще Андрій Осіпов, як і його літературний двійник Павло Чичиков («Ревізор»), почав вкладати свою сокирно-примітивну газетку «Комунальний патруль» в іншу газету - більш популярну серед міської громади, і таким способом її «розповсюдження» скуповувати душі (щоправда, живі - електорат). Це ще один з його методів обслуговування передвиборного угрупування нашого земляка, який нині мешкає і служить в одному з причорноморських міст України. Йдеться про підміну адвокатсько-депутатських цінностей міражами, брудом, порожнечею, підкупом, виссаними з пальця позовами.
Як захиститись від цього адвоката-депутата? Запитання зовсім не риторичне і цілком логічне.
Ось так і живе серед луцької громади вічно заперечливий депутат і юрист, маг і заклинач «безправ’я» в Луцьку, здобуваючи собі і своїй «команді» ценз на майбутні вибори, втрачаючи при цьому і совість, і честь адвоката, і честь «народного вибранця» - депутата. Позови і апеляції, апеляції і нові позови… Їм не видно кінця. Які будуть наступними?.. Що видасть адвокатська майстерня Андрія Осіпова? Чекаємо…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 47
До автора: "Щановний П.Чечелюк, не потрібно всіх адвокатів чесати під одну гребінку, можна нарватися на пару позовів про захист честі і гідності. А щодо, на Вашу думку, неправомірних дій Осіпова як адвоката, то будь-ласка звертайтеся з скаргою до дисциплінарної комісії Ради адвокатів.
П.С. До його політичної кар'єри не маю жодного відношення, роблю висновки виключно після особистих розмов з Осіповим.
Віднесіться до свого тосту серйозно. Погодившись виголосити тост, ви не тільки говорите для всіх гостей. Ви перетворюєтесь на справжнього поета, який повинен розповісти свою власну та дуже важливу історію. Це велика честь і велика відповідальність. Віднесіться до виконання цього обов'язку з усією старанністю, на яку ви здатні. Не відкладайте!
Виконком приймає рішення від імені громади про підвищення тарифів на комунальні послуги. А у тієї громади хтось запитав згоди на це підвищення? Дорогі медлі в приміщенні "Водоканалу", екзотичні рослини , хіба давала згоду територіальна громада витрачати кошти на ці придбання.
Давайте краще оприлюднювати в Інтернеті "тіньові схеми", за якими Романюк М. відмиває бюджетні кошти, продає земельні ділянки під індивідуальне будівництво.Дамо по руках чинному міському голові. Не важливо, кого ми оберемо міським головою, важливо , щоб усі ми згуртувались та не дозоляли міським головам, нещалежно від їх прізвищ, обкрадати нас. Поки ми чубимось один з одним, вони крадуть. Ми з Вами повинні поставити міського голову в такі рамки, щоб він виконував нашу волю : шаг "вліво", шаг "вправо" - тюрма. Тоді ні Осіпов, ні Шиба, ні Романюк у виборах взагалі брати участі не будуть. Давайте боротися з причинами наших бід і вони будуть нас обходити стороною.
Слава Україні!