Додати запис

Коли видно біля парку, а не видно коло носа, або Причини вибіркової сліпоти «захисників» громади Луцька

У Луцьку, як і в решті міст, у стосунках влади та громади є чимало каменів спотикань. Один із них, хоч як це банально звучить, лежить на землі. Доволі часто земельні конфлікти то тут, то там виникають або через чиєсь бажання загарбати територію, або через намагання заробити політичні бали в електорату. Як-от давнє протистояння, якому й приділив увагу в цій публікації «Волинський інформаційний портал».

Одним із гострих земельних питань в обласному центрі Волині стала ситуація навколо парку імені 900-річчя Луцька, а точніше – земельних ділянок, які прилягають до нього.

9 земельних ділянок на вулиці Космонавтів перебувають у приватній власності, втім, будівництво на них не ведеться. На цій території ростуть дерева і зовні вона нічим не відрізняється від парку. Ймовірно, звичка вважати цю територію парком і викликала обурення жителів сусідніх будинків, які, протестуючи проти того, щоб земельні ділянки були у приватній власності, не хотіли бачити тут новобудов та парканів.

Нібито для того, аби розібратися з ситуацією, у квітні 2014 року стосовно конфлікту за ініціативи депутата Луцької міської ради свободівця Сергія Сівака збиралися мешканці прилеглих до паркової зони будинків. Люди поговорили-пообурювалися, та й розійшлися. Лишень прикметно, що невдоволення ймовірним будівництвом висловлювали ті, хто на чужих ділянках понабудовував своїх курників.

Справа у тім, що у 2001 році виконавчий комітет Луцької міської ради своїм рішенням передав комунальному підприємству «Центр дозвілля і відпочинку імені 900-річчя міста Луцька» в постійне користування 17 гектарів землі. Іще гектар, поряд із парком, виконком передав у власність дев’ятьом особам для приватної забудови. Власне, акти на право власності на ці ділянки і вимагали скасувати місцеві жителі.

Тоді заступник начальника управління архітектури та містобудування Луцької міської ради Ярослав Матвіїв розповів людям, що за 13 років управління не давало цим людям дозволів на забудову території парку. До того ж, рішення виконкому, яке ухвалили 2001 року, вже давно нелегітимне. А головний земельний документ – державний акт на право власності.

Утім, жителі мікрорайону таки ухвалили резолюцію, у якій вимагали звернутися до суду щодо скасування рішення виконавчого комітету та скасування відповідних державних актів на земельні ділянки. Окрім того, вони хотіли, щоби прокуратура та управління СБУ провели розслідування щодо законності виділення земельних ділянок у парку. Контролювати виконання цих вимог повинен був Сергій Сівак.

Однак із самим Сіваком теж не все так просто. Його будинок розташований неподалік – на вулиці Мазепи. Але, розповідаючи лучанам про незаконність забудови на території парку, обранець громади «забув» уточнити, що й сам захопив собі приблизно 10 соток землі у прибережній смузі річки Сапалаївка. «Загарбану» територію обгороджує паркан, який встановлений мало не біля самої води. До того ж на тій території депутат самочинно встановив гараж.

У коментарі одному з волинських інтернет-видань депутат-свободівець заявив, що, мовляв, так робить не тільки він, і практично всі жителі того району дещо «розширили» свої володіння за рахунок прибережної смуги Сапалаївки.

Натомість нині у коментарі ВІПу обранець громади заявив, що тоді журналіст неправильно потрактував його слова.

За словами Сівака, будинок зводив ще його батько у минулому столітті. Власниками ділянки були дві родини, яким виділили по три сотки землі. «Ніякої землі, яка незаконно використовується, немає», – переконує він і каже, що навіть не є власником землі. Мовляв, ділянки належать його братові та дядькові.

Натомість усі звинувачення у самовільному будівництві та захопленні землі він називає «нездоровими фантазіями» політичних опонентів. «Це тільки у їхній хворій уяві їм таке може прийти в голову», – заявив він.

У 2014 році міська рада затвердила межі парку 900-річчя, до яких не увійшли скандальні ділянки, адже за основу брався той-таки план парку, затверджений ще на початку століття.

Наразі будівництво чи інші роботи там не ведуться, але власники ділянок стверджують, що разом зі своїми будинками готові забезпечити благоустрій частини парку, який нині перебуває в доволі занедбаному стані.

А поки приватні ділянки пустують, «стурбовані мешканці» не гребують засмічувати цю територію біля парку. І поруч із зеленими насадженнями бігає саме їхня домашня птиця, сохне білизна та височіють купи сміття.

А один із представників місцевої громади не полінувався облаштувати собі нічогенький будинок із загорожею прямісінько на території, яка вже є частиною паркової зони.

Цікаво, що земельної ділянки, на якій стоїть дім, де-юре не існує. Принаймні на кадастровій карті Луцька це місце – порожнє (у той час, як так звані «спірні» ділянки мають чітко окреслені межі і визначене цільове призначення) та належить до парку 900-річчя. Тобто фактично у всіх на очах зухвалий забудовник просто захопив клапоть землі, що належить лучанам.

Однак такого порушення закону «захисники громади» чомусь не помічають. Ймовірно, тому що мають у тому свій інтерес (подейкують, що власник хатинки – чи то друг, чи то родич Сергія Сівака), а може, просто не хочуть братися за вирішення реальних проблем, займаючись натомість битвами з вітряками.

P. S. Серед ділянок, виділених для родин загиблих в АТО військових, є й земля на вулиці Космонавтів. Цю ділянку Луцька міська рада виділила родині загиблого воїна Володимира Прокопчука.

Допомога захисникам України останнім часом теж стала темою для спекуляцій політиків різних рівнів. Наприклад, ті ж таки депутати-свободівці Луцької міської ради, зусібіч заявляючи про свій патріотизм, демонструють дивну непослідовність у діях. Не далі, як під час 69-ї сесії міськради фракція «Свободи» на чолі з депутатом Юрієм Вегою ламала списи щодо встановлення мораторію на виділення ділянок цивільному населенню. Те, що відповідний проект рішення не був підготований належним чином, не мав відповідних підписів, та й загалом депутати вперше побачили його безпосередньо під час засідання, ура-патріотів чомусь не спиняло. А коли обранці громади вирішили перенести розгляд питання на наступну сесію, щоби мати час ознайомитися з проектом і привести його до законного вигляду, свободівці не поскупилися на образи у своїй заяві, оприлюдненій у власних ЗМІ.

Утім, кілька сесій тому той-таки Юрій Вега двічі витягнув свою картку з системи, коли Луцькрада голосувала за запит депутата Євгена Ткачука щодо першочергового виділення землі сім’ям тих воїнів, які загинули в АТО. Вперше вчинив так, коли питання не набрало достатньої кількості голосів, а повторно – коли ініціативу Ткачука підтримали інші колеги по депутатському корпусу.

Тому як пересічному виборцю хочеться порадити обранцям громади, котрі декларують патріотизм та націоналізм, виявляти свої погляди не в популістських заявах та закидах, а в реальних діях на благо українців.


Проблему підняла Владислава ЖОРНЯК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 7
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
прокуратура не бачить або?
Відповісти
Це типово для Свободи: самим все хапати, а звинувачувати всіх підряд.
Відповісти
можна все..
Відповісти
Ой матінко моя. Шото таке в лісі здохло шо Оля написала блог і опублікувала на волиньpost?
Відповісти
Оля захотіла і Оля написала. Оля шукає правди і не знає, що не всяка правда є істиною. А істина мабуть в тому, що спільними зусиллями начальники і неначальники древнього Луцька знищують рештки природи в місті. А було порахувати - скільки коштує лікування через захворювання із-за браку повітря, порівняно зо отриманним при не врухуванні цього.
Відповісти
Свобода рулить! Молодець Сівак! Прихопив чужу землю і плювати хотів на всіх підряд!
Відповісти
Краще б авторка захищала свого роботодавця в ВІПі, а не в чужій газеті. А то його клепають з усіх сторін, а реакції на власному сайті - нуль. Так і можна позбутись шматка хліба, іноді - з маслом. А історія паркової землі бере початок від 2001 року, її загнали Кривицький з Кравчуком. Історія стара, як битва під Маренго.
Відповісти