Вибирай українське, друже!

Новорічні свята в Україні традиційно щедрі на столування. Днями зустрів колишнього колегу, нині уже пенсіонера, який з відвертим розпачем поділився історією своїх «закупів» напередодні Різдва. За традиційним столом колеги в той вечір зібралась чимала компанія: у гості приїхали діти з онуками і свати. Але залишити у крамниці усю місячну пенсію за один «присіст» ніхто не розраховував. При тому, каже товариш, вони не купили жодної пляшки алкоголю чи кілограма м’яса, жодної обновки для гардеробу чи дому. Усе – виключно харчі до пісного столу.

Після вечері чек з магазину не давав колезі спокою, а як мав економічну освіту, то взявся його ретельно аналізувати. Так от, каже, після підрахунку витрат на хек північно-атлантичний, іспанські мандарини , італійські макарони , норвезькі морепродукти, білоруську сьомгу, польську моцарелу , китайський рис, ізраїльський базилік та турецькі апельсини тощо з»ясувалося, що на імпортовані в Україну харчі було витрачено 83% вартості чека.

На моє зауваження надалі спробувати купувати виключно українське колега зіронізував: ну не ростуть банани в Україні. А згадка про свіжий ананас, як супердефіцитний делікатес, викликала навіть посмішку – так справді колись було. Нині ж крамниці ломляться від товару з усіх континентів, було б бажання їх куштувати та гроші купувати. Це благо вільної ринкової економіки уже сприймається, як належне, особливо на теренах Західної Україні.

Але стан вітчизняної економіки стандартним для ЄС не назвеш. Це дедалі гостріше, як мій колега, відчувають споживачі. Ніби й розуміє уряд. Не дивно, що з його ініціативи у грудні минулого року через парламент провели закон "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 р.", згідно з яким планувалось з 1 січня 2015 року на рік запровадити додатковий імпортний збір у розмірі 5-10% на усі товари, крім життєво необхідних, які імпортуються в Україну, незалежно від держави походження цих товарів та від укладених Україною угод про вільну торгівлю. При цьому життєво необхідними визначались лише природний газ, вугілля, паливо для АЕС, нафта і нафтопродукти, банкноти та банківські метали, гуманітарна та технічна допомоги. Пізніше під текстом прийнятого закону з’явилось уточнення, що він набуде чинності тільки після погодження з міжнародними партнерами України.

Справа в тому, що Україна свого часу взяла на себе зобов’язання перед окремими країнами, блоками держав чи міжнародними організаціями (МВФ, Світовим банком) не обмежувати імпорт. Недотримання цих зобов»язань у країнах СОТ жорстко карається як порушення принципу добросовісної ринкової конкуренції. Отож, у нашої держави зв’язані руки у виборі методів захисту національного виробника. Навіть теоретично, вона змушена вдаватись до нетарифних інструментів регулювання. Зокрема, до диверсифікації (використання різних ставок для товарів, що становлять конкуренцію національному товаровиробнику, та тих, що таку конкуренцію не створюють), визнання гуманітарної значимості імпорту (для розвитку високотехнологічного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, для охорони здоров’я населення), до визначення потенційної шкоди імпорту (для попередження проникнення на вітчизняний ринок недоброякісної продукції, передусім такої, що загрожує життю та здоров’ю людини, стану навколишнього середовища тощо). Однак, на практиці у влади немає ні бажання, а ні досвіду застосовувати ці методи.

В той же час, громадянське суспільство в Україні в минулому році показало приклад справді зрілої позиції. Ідейно-патріотичний по суті, але економічно ефективний принцип свідомого бойкоту російських товарів призвів до скорочення на чверть імпорту агресивного північного сусіда. Як результат - вперше за десяток років експортно-імпортне сальдо України було позитивним.

Я впевнений, що такої ж зрілої позиції необхідно дотримуватись щодо всього спектру імпорту, незалежно від країни його походження. Поясню, чому.

Купуючи імпортні товари, крім мит, торгового збору і транспортних видатків на доставку, ми також оплачуємо і роботу іноземних працівників з усіма їхніми податками та соцпакетами. Одночасно, наші виробники такого ж продукту, не маючи збуту ні на внутрішньому, ні тим більше на європейському ринках, змушені скорочувати робочі місця та економити: на мінімізації податків, заморожуванні зарплат, зрештою - на якості продукції. В умовах ринкової конкуренції, коли попит диктує пропозицію, вибір імпортних товарів не тільки спустошує кишені, він вбиває українського виробника.

Купуючи ж українське, ми даємо змогу виробнику розширити ринок збуту, заощадити кошти на інвестиції, технічне переозброєння.

Мені часто заперечують, апелюючи до якості. Мовляв, закордонна продукція довше зберігається, має кращий товарний вигляд, ретельно сортована та за смаковими властивостями ліпша. До високого стандарту уже всі звикли і відмовлятись від нього, хай і коштує він дорожче, геть непросто.

Цілком погоджуюсь. Такий перехід, як і бойкот російських товарів, може викликати незручності. Більше часу витратиш на перегляд штрих-кодів, пошук і апробацію українських аналогів. Дечого, як от бананів, може не виявитись взагалі.

Але також розумію, що з минулого року в силу різних обставин стандарт життя в Україні різко знизився. Усі ми змушені, раніше чи пізніше, затягти паски і пришпилити губу. Волиняни уже відчувають вплив негативних макроекономічних процесів. І що більше, приміром, італійської «пасти» ми купимо на противагу українським галушкам, тим глибшою буде економічна прірва, куди всі разом сповзатимемо.

Українська економіка нині вимагає непопулярних і нестандартних рішень. Зараз ще є шанс усім разом, через свідомий патріотичний вибір, втримати вітчизняного виробника на плаву, надавши перевагу його продукції. Нехай вона не так гарно загорнута, хай ті макарони варяться на 10 хвилин довше, але вони - наші. Українські гроші повинні залишатись в українських руках на вирішення українського стратегічного завдання – досягти свого - вітчизняного, а не завезеного з-за кордону, євростандарту. Не всі можуть взяти участь у підтримці держави певними заходами, ідеями, але вибирати українського виробника – кожен з нас бере участь у розбудові держави.

Посадовці в чергове розводять руками. І вкотре розумієш, що ніхто, крім нас самих, споживачів, не зробить цього. У розмаїтті ринкових пропозицій мусимо шукати і вибирати, передусім, українське. Так - і для родин дешевше, і для країни корисніше. А там, дивись, сформований попит і якість підвищить, і на європейський ринок виведе. Благо, що на Волині чого-чого, а харчів можуть виробляти вдосталь. Справа - за свідомою підтримкою земляків.