Луцькі карнавали - про втрачене минуле

Сучасний Луцьк має кілька національних середовищ, які певною мірою живуть окремо один від одного. Проте в рамках одного міста і одного спільного минулого вони перетинаються, живуть разом.

Справою дослідження своїх коренів, мабуть, займаються всі ці середовища, але зазвичай це не виходить за їхні власні межі. Найбільш активною тут є польська громада Луцька, в середовищі якої є люди з небайдужою позицією до міської автентичності.

В одному із січневих номерів газети «Волинсьлкий монітор» з’явилася дуже цікава розвідка з історії культурного життя довоєнного Луцька. «Бували в Луцьку карнавали» - так називається оригінальне заглиблення авторки Ели Зелінської в утрачене минуле міської культури. Воно – про одну з розваг довоєнного Луцька. Колись люди в певну пору року полюбляли влаштовувати карнавали. Деякі дослідники пишуть, що це була одна з найпопулярніших форм розваг тих часів поряд із кіно та театром.

Костюмовані бали –це і є, власне, оті карнавали, що відбувалися за певною схемою із чіткою послідовністю дій. Цікаво, пише авторка з посиланням на попередніх авторів, що ці події навіть виконували свого роду роль «ярмарки любовних вакансій», де «часто зав’язувалися нові знайомства між жінками та чоловіками».

Як тут не згадати Юзефа Крашевського, який у відомих «Спогадах про Волинь, Полісся і Литву» описував щось подібне і про справжні ярмарки на теренах «глибокої» Волині ще в першій половині ХІХ століття. Для волинських дівчат та хлопців виїзд на ярмарки у більші населені пункти був тим місцем, де не просто можна було приглядіти собі пару, а й навіть домовитися про шлюб. Це встановлює ланцюжок між культурою Волині доби Костюшка та модерними розвагами міжвоєнного часу.

Текст авторки розкриває таємницю маловідомого аспекту культурного життя Луцька – того Луцька, про якого, на жаль, забули у вирі побудови «світлого майбутнього». Це про місто і його життя колись, про спільне минуле різних лучан. Це про події, які відбувалися на вулицях, на яких ми сьогодні ходимо, і в будинках, які ще прикрашають їх.

Нижче – повний текст Ели Зелінської.

***

«Після святкового періоду, коли кожен уже написав на вхідних дверях освяченою крейдою літери «K + M + B» i окропив освяченою водою все, що потрібно було освятити (невідомо, чи ксьондз прийде після Коляди), – розпочиналися запусти, які нині по-іноземному називають карнавалом. Це час танцювальних розваг, їзди на санях і веселощів, а також об’їдання про запас так, аби можна було легше перенести період Великого Посту», – так феномен карнавалу описує Болеслав Шпрингель у своїй статті, присвяченій волинським звичаям і традиціям.

Карнавал – ліки від нудьги

Широко аналізуючи життя польської інтелігенції на Волині, Влодзімєж Менджецький відзначає, що бали й карнавальні прийоми були в період міжвоєнного двадцятиліття найбільш популярною формою розваг. Їхнє виняткове значення в культурному календарі можна осягнути тоді, коли зрозуміємо слабкий рівень інтелектуальних розваг, які мали в той час жителі столиці Волинського воєводства в міжвоєнний період.

«У кінотеатр можна було піти час від часу, а до театру чи на концерт – ще рідше. Цікаві виступи були, як ліки. На щодень залишалися прогулянки в міському парку, відвідини поодиноких елегантних магазинів, візити до однієї чи кількох кондитерських або похід у кав’ярню». Нудьга й апатія, які щоденно докучали жителям великого, але в багатьох аспектах провінційного міста, закінчувалися разом із настанням карнавалу. Карнавальне «перевертання світу», що передбачало тотальну переоцінку, зміну суспільної ієрархії, а також усіх панівних правил, змішування сфер святого та мирського, ставало порятунком для знуджених сірою буденністю жителів Луцька.

Передвоєнні бали-карнавали мали свою окреслену формулу. За ходом урочистостей стежив верховод, котрий визначав черговість танців та відповідні моменти на перерву. Верховод також був відповідальним за організацію конкурсів і танцювальних розваг, серед яких найпопулярнішим танком був так званий котильйон. На початку балу танцюристам за допомогою жеребкування роздавали кольорові відзнаки – кокарди, вишиті стрічки, невеликі ордени і т. п., які необхідно було прикріпити до грудей, а в ході розваги шукати особу з такою ж відзнакою. Жеребкування, звичайно, часто підлаштовували так, щоб поєднати певні пари. Традиційно бал розпочинався урочистим полонезом. Улюбленим танцем жіночої половини, без якого не міг відбутися жоден бал, була біла мазурка, коли дами запрошували кавалерів. Її танцювали після півночі.

Куди на бал?

Малґожата Земська в публікації, присвяченій меру Луцька Болеславові Зелінському, пише про бали, які проходили в часи урядування Зелінського в Будинку польських товариств: «Після періоду поділів поляки не мали жодного будинку, квартири чи приміщення, де могло б зосереджуватися життя організацій. У листопаді 1924 року магістрат віддав їм для користування Будинок польських товариств. Він згуртував 27 польських організацій. У будинку знаходилися велика бальна зала, читальна зала, бібліотека, ресторан і навіть виставка картин. Члени різних товариств і об’єднань чудово розважалися в Будинку польських товариств під час карнавалу, а весь дохід від цих святкувань призначався на благодійність».

Влодзімєж Менджецький підкреслює, що найбільше шанувалися бали, які організовували військові гарнізони та осередки. «Вони забезпечували щедру кухню та напої, великі оркестри й товариство. Військові запрошували на свої бали представників влади та видатних особистостей «з міста». Не менш популярними були бали в маєтках.

«Матримоніальні ярмарки»

Карнавал давав також можливість «показати себе» в салонах і блиснути в товаристві. Дами спеціально з цією метою інвестували чималі суми в пошиття суконь та відповідні зачіски. Луцькі кравці та перукарі мали чимало роботи. Такі інвестиції, зрештою, видавалися цілком раціональними, особливо у випадку з незаміжніми дівчатами, оскільки під час прийомів часто зав’язувалися нові знайомства між жінками та чоловіками. Як читаємо в Казімежа Схлеєна (котрий, щоправда, характеризує львівські бали, але видається, що у випадку з волинськими діяли подібні механізми), «карнавал був головним періодом, а бали та розваги – головним місцем шлюбного ярмарку в часи, коли нові знайомства та взаємне пізнання були настільки важкими. Чи добрий танцюрист був також добрим матеріалом для чоловіка, оцінювали батьки та тітки». Феномен таких «шлюбних ярмарків», у свою чергу, давав поживу для пліток, наклепів і побутових скандалів, якими місто жило впродовж наступних тижнів, ще довго після закінчення карнавальних гулянок.

Розваги для наймолодших

У спогадах Збігнева Коморського «Моє волинське дитинство» читаємо, що карнавальні маскаради часто організовували в Клубі резервістів: «У колонії (йдеться про частину міста, де жили державні чиновники) нам організовували розваги та виставки, а батьки мали свої розваги та маскарадні бали в Клубі резервістів. На другий день ми із сестрою одягали костюми: сестра – мамин костюм Диявола, а я – татів костюм Жида. Бабуся втікала з дому, коли бачила такі створіння».

На карнавал із нетерпінням чекали також діти. Бали для наймолодших традиційно розпочиналися з розваг біля ялинки. Їх організовували «Polska Macierz Szkolna», Національна організація жінок тощо. Часто це були святкування благодійного характеру, на які запрошували вихованців із дитбудинків, а також організовували різноманітні пожертвування для найбідніших.

Не лише маскаради

Бали й маскаради – очевидні форми святкування карнавалу. У цей період на всій території Волині організовували також інші розваги: поїздки на санях, піші та лижні прогулянки, полювання. Часто в них брала участь волинська еліта, про що свідчать збережені фотографії подружжя Юзевських (Генрик Юзевський – волинський воєвода), на яких відображено красу волинської зими, а також спогади Юзевського, котрий був затятим мисливцем, про полювання в місцевих лісах.