Infoвійна: піпл хаває

Суспільство у XXI століття прагне отримувати максимально просту інформацію, доклавши мінімум зусиль. А все тому, що люди стають пасивними у пошуку джерела знань або відчувають у собі соціальну втомленість. Звичайний варіантом для споживача контенту у такому випадку є телебачення. Тут і пожують, і до рота покладуть, аби лишень проковтнути, бо це основна ціль ТБ. З’їси – і на гачку, тебе впіймали й змусять їсти напівфабрикат з лажових новин і репортажів.

І хоча кожен український телеканал уособлює конкретного персонажа політики чи бізнесу, а, отже, кишенькові ЗМІ грають за особливими правилами, подача контенту на екрани є ще більш-менш виправданою. Збалансованість, відкритість джерел інформації, достовірність – чинники, які формують правдиве зображення на ТБ. Звичайно, усе відносно, проте в умовах інформаційної війни краще ідейності та правилам не зраджувати.

Якщо в українських ЗМІ можна кого завгодно назвати як завгодно, назвавши при цьому достатньо аргументів та фактів, то в російських медіа журналісти такого права не мають. Зрештою, спокусившись високими рейтингами через весь спектр брудних технологій, російські медійники не надто прагнуть «правди» в істинному її значенні.

Відвертий обман, нагнітання істерії, відкриті заклики до насильства, використання 25-го кадру, розпалювання міжетнічної ворожнечі, психологічна атака, тиск та маніпуляції – заборонений плід, що створив непрофесійного медійника в Росії з відсутністю етики, однак і ідеального співрозмовника для «диванних професіоналів» пояснити, за якими правилами жити. Реципієнти телеінформації не фільтрують текст чи зображення, а сприймають меседж як щось єдине та непорушне. Піпл таки хаває, закручуючи на вуха локшину російського виробництва кучерявіше.

Ціль виправдовує засоби – позакадрове гасло російських телевізійників. Державна інформаційна політика РФ спрямована на повалення цілісності як самої України, так і її недійної сфери. Автори «Українських сенсацій» пояснити, чому саме жорстка пропаганда так некритично сприймається «партією телевізора». Для цього вони вдаються до двох експериментів. У першому беруть участь діти. Перед ними - кубики білого та зеленого кольору. Психолог умовляє дітей збрехати тим, хто прийде, що всі вони - білі. І діти, яким одностайно кажуть, що всі кубики - білі, погоджуються. Вибивається з цієї одностайності один-єдиний хлопчик. Він на провокацію однолітків не ведеться й каже, що кубики різного кольору. Чому діти повторюють відверту брехню, не наважуючись сказати правду, пояснив один із учасників експерименту. Хлопчик сказав: коли всі кажуть на зелене біле, то, мабуть, так воно і є.

Такий експеримент свідчить, що лише незначний відсоток реципієнтів можуть відділитися від маси, критично ставитися до подачі інформації, ретельно її фільтруючи, аби отримати не сфабрикований продукт.