Визнання Росії агресором як лакмусовий папірець для нардепа

З прикрістю і непідробною роздратованістю усі, хто мав стосунок до виборчого округу № 20, де обирали народного депутата Сергія Мартиняка, сприйняли звістку про його не-голосування за Проект Постанови про Звернення Верховної Ради України до ООН, ПАРЄ, національних парламентів держав світу, інших міжнародних організацій про визнання Російської Федерації державою-агресором. Народний депутат України (без акцентів на прізвища) мав би перший сприяти тому, щоб країна-агресор, країна-окупант Батьківщини була покарана, а військові дії в державі були зупинені, тому що ВІН є народним обранцем! Особливо, коли причетний до групи-фракції, яка має назву (особлива увага!!!!) «Воля народу».

Депутат повинен нести відповідальність (згідно чинного законодавства) за свою діяльність перед народом. Він не може мати позицію, яка є відмінною від консолідованої позиції його виборців. Тим більше він не може самоусунутися від прийняття рішень, які є вкрай важливими для його виборців, через власні бізнесові інтереси, або інтереси країни-агресора, зі стосунками з якою він має зиск…

На превеликий жаль, у ключових голосуваннях ВРУ Сергій Мартиняк вже не вперше голосує всупереч думці своїх виборів. Це було характерно і у минулому скликанні, це є і сьогодні. Такі ключові голосування як закони 16 січня, постанова щодо визнання Росії країною-агресором, бюджетні голосування, говорять про те, що депутат не просто ігнорує думку людей, яких він представляє у ВР, але, без перебільшення, наносить шкоду реалізації прав і свобод українців. Але одна справа, коли людина проявляє в той чи інший спосіб свою позицію, і інша справа, коли її дії можна назвати зрадницькими стосовно держави. Наскільки фальшиво, після такої зради, звучать відмовки нардепа і його «соратників» про те, що його не було у сесійній залі, або славнозвісне «відкликання голосу».

Напевно, легше роздати по тисячі гривень сім’ям загиблих, ніж проявити таку позицію, аби цих загиблих було менше. Це, очевидно, складно, і вимагає якоїсь принциповості. Але саме з такою метою його послали до ВР, щоб виборці його округу не були призвані на чергову війну, молоді люди не гинули, а батьки не втрачали своїх синів. Можливо, Сергій Мартиняк є далеким від цих посилань та думок. І мені прикро, що немає механізму відкликання депутатів-зрадників, які є не просто нейтральними, а своїми діями шкодять своїм виборцям. Безперечно, треба добиватись того, щоб депутат під час прийняття рішень, які ставляться на голосування у Парламенті, послуговувався думкою людей, а депутат, який цього не робить – міг бути відкликаний.

Я глибоко поважаю позицію Горохівської районної ради за принципове, одноголосне голосування, і публічний осуд народного депутата Сергія Мартиняка. Сподіваюсь, ця рада буде не єдиною, яка не проігнорує зухвалі антинародні голосування волинських нардепів.

Депутатський мандат – це не статус, а безпосередня робота на інтереси своїх виборців. Вона вимагає постійного громадського контролю, аби народні обранці послуговувались виключно волею людей, які послали їх в парламент, представляти свої інтереси.

Пишу це не тільки тому, що вболіваю за інтереси жителів 20-го округу, не тільки тому, що довелось зустрічатись з великою кількістю людей, і з перших вуст почути їхні бачення і побажання, першим з котрих було припинення війни і досягнення миру в нашій державі, і, тим більше, не через те, що не став депутатом на 20-му окрузі. Пишу тому, що переконаний: контроль за депутатською діяльністю, застосування механізмів, які б змусили депутата відстоювати волю його виборців, а у випадку ігнорування їх волі – відкликання є справою набагато серйознішою і більш відповідальною, ніж самі вибори.

Я хочу звернутись до усіх волинян, і зокрема, до громадських активістів. Наша з Вами робота триває, і не потрібно чекати наступних виборів, аби впливати на життя нашої країни.