Чотирнадцять негренят

…Українські клуби розлучаються із легіонерами, новачків з іменем не купують навіть гранди. Клуби безбожно ріжуть бюджети та затримують зарплати. З «Чорноморця» пішов зірковий тренер та пів- команди, «Металіст» фінансується з-за кордону людиною, яка перебуває в міжнародному розшуку. Донбаські команди щомиті готові розвалитися через боязнь іноземців жити в країні, охопленій війною. «Шахтар» тримається тільки завдяки калитці Ахметова.

Відвідуваність матчів в Україні зменшилася в рази, вона нині у другому десятку в Європі. Клуби першої ліги не прагнуть підвищуватися у класі - дорого. Дитячі футбольні школи фінансуються переважно за залишковим принципом.

В елітному чемпіонаті понад 40-мільйонної країни бігає тільки 14 команд. Навесні їх може бути дванадцять, а влітку - десять. І так далі, доки залишаться найкрутіші «негренята»…

Скоро рік, як в українському футболі триває своя війна. Її сподіваються перечекати, але майже ніхто нічого не робить, щоб вижити. Наша «копанка» завжди була нелогічною – такою, що не відповідала реаліям країни. Різниця у зарплатах тих, хто грав і хто дивився на це видовище сягала мільйонів разів.

Але торік більшість власників клубів втратила можливість заробляти шалені гроші у політиці (читай - в бюджеті). І ймовірність того, що ахметови, шуфричі, клімови, геллери, курченки і навіть коломойські повернуть таку можливість мізерна. Власне, фінансова криза, яка накрила абсолютно всі команди УПЛ, - підтвердження цьому. Навіть якщо припустити, що політичні позиції футбольних босів поліпшаться, витрачати на футбол стільки, скільки це робилося раніше, ніхто не буде.

Тому криза-2014 - найкраще, що могло статися з українським футболом. Це чудовий привід змінитися, оптимізувати витрати й поміняти підхід до управління футболом - на рівні країні і конкретних клубів.

Варіантів розвитку подій тільки два.

Перший – все йде шкереберть, клуби й надалі почергово тонуть, процес розтягується в часі, доки власники і футбольні функціонери (ймовірно вже нові обличчя у Федерації футболу України) не збираються й кажуть: «Пацани, ми в повній д…і».

Другий варіант: сказати ці пророчі слова про зміни вже найближчим місяцем, після перезавантаження ФФУ. Бо наш футбол схожий на алкоголіка, в якого немає чим похмелитися. Чувак звик витрачати грубі гроші на випивку, а тепер їх не стало.

Доведеться визнати й декілька невтішних фактів. Передусім, відмовитися від амбіцій «підкорювати Європу», маючи два показово безпроблемних «потьомкінських» клуби і купу статистів навколо них.

Крім того, слід готуватися до падіння загального рівня футболу. Дорогі легіонери і найкращі вітчизняні гравці поїхали і їдуть у Західну Європу, якісь Казахстани чи Азербайджани. Гарно котуються серед наших нині Польща з Чехією: зарплати там менші, але стабільні і не треба заморочуватися із «відкатами» та Лозаннами. Гравці – це капітал, він перетікає туди, де йому вигідніше й комфортніше працювати.

Головний принцип нашого нового футболу – усвідомити, що футбол – це бізнес, подобається це комусь чи ні. Не об’єкт хизування чи піару, а суб’єкт підприємницької діяльності. Спочатку відповіді на запитання - чи потрібен босу футбол як такий і в якій іпостасі потрібен? Якщо так, по тому - чітка організаційна структура клубів, виокремлення і наголос на підрозділи, які заробляють кошти, реклама клубів, обов’язкова присутність в соціальних мережах, клубне ТБ.

Для ФФУ та УПЛ (якщо остання збережеться) – запровадження та витримування жорстких правил ліцензування, відмова від клубів-сателітів, введення стелі зарплат, скасування ліміту на легіонерів, створення сучасної та ефективної системи підготовки молодих гравців, запрошення професійних менеджерів, повномасштабна робота з уболівальниками.

Хороші новини вже з`явилися. У чемпіонаті конкуренція та інтрига збільшилася в рази. Вона й надалі тільки зростатиме, а кількість неочікуваних результатів на радість букмекерам збільшиться.

Топ-клуби не зникнуть, але так званий «другий ешелон» вряди годи сходитиме на п’єдестал.

Конкуренція в чемпіонаті загострюватиметься й надалі, бо збільшиться значення участі в єврокубках. Нашим «середнякам» поки не світить Ліга чемпіонів, але потрапляння команди в груповий етап Ліги Європи – це автоматично можливість отримати призові від УЕФА, які дозволять безбідно жити і розвиватися у наступному сезоні. Пригадаймо ніким не знаний 10 років тому БАТЕ. Його чудовий стадіон у Борисові звели переважно за гроші, зароблені клубом в ЛЧ. А ще участь в єврокубках – можливість засвітитися гравцям й успішно продати їх у багатші клуби.

Одночасно з цим варто зробити нижчим й поріг входження в прем'єр-лігу. Тоді не буде комедій, коли клуби, які потрапили в УПЛ з першої ліги, відмовляються грати в еліті, бо це передбачає збільшення бюджету в рази.

Бізнес у футболі – це й оптимізація грошових потоків. До 90% видатків наших клубів становить зарплатна відомість гравців. Решта – це операційні витрати, пов’язані із організацією тренувального процесу та участю в змаганнях. На промоцію і особливо на дитячий футбол увагу звертають менше, або ж у випадку кризи ігнорують.

Більшість «середняків» нашого футболу нині не мають бодай якихось означених турнірних завдань. Натомість їхні колеги в Європі б’ються не тільки за власний престиж, але й постачають власних вихованців багатим клубам. Рентабельність справді хороших дитячих академій дозволяє балканським клубам заробляти на своє існування. Звідки взялися в баваріях-реалах всілякі там модричі? Так, із дитячим футболом треба повозитися, він не дасть швидкого доходу. Треба принаймні мільйон хоча б гривень на рік вкладати… Але ж і загребське «Динамо» і белградський «Партизан» чи не щороку продають гравців на 6-10 мільйонів євро. Якщо у бідній країні не вдається заробити суто на проведенні матчів (українці не платитимуть 10-15 євро за квиток на футбол і 50 євро за фірмову футболку), то найлегше виживати за рахунок виховання молоді. Благо, селекціонерам ще є з кого вибирати, не всіх дітей затягнув комп’ютер. Ще не всі харчуються мівінами та чипсами. Відтак років так через десять про українських футбольних «негренят» можна буде забути – клуби не щезатимуть.

Юрій КОНКЕВИЧ для Таблоїда Волині