Чому так довго, так пізно, Адаме Івановичу?

Мені не сподобалися львівські юнацькі повчання у вигляді роздавання листівок мешканцям Полісся під заголовком «Чому не можна голосувати за Адама Мартинюка».

Не сподобалися у тому числі тому, що вони – львівські.

Як на мене, виглядає так, наче Львів робить із Любешівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Ківерцівського районів якусь середньовічну Вандею, що підтримує імператора. Себе ж, певно, вважає (якщо дотримуватися аналогії з 1793 роком Франції) ледь не Парижем, який на боці республіканців; столицею справедливих повчань.

Волиняни, поліщуки, зокрема мешканці Любешівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Ківерцівського районів, самі розберуться, чому не можна голосувати за Адама Мартинюка.
Якщо вже згадав Вандею, дозволю собі кілька слів із роману Гюго «Дев`яносто третій рік»: « – А що ви думаєте про події навколо нас? – Думаю, що жити мені немає на що».

На чисельність мешканців Ветел Любешівського району, які на парламентських виборах не підтримають уродженця їхнього села Адама Мартинюка, мало вплинуть такі «події навколо нас», як підписання першим заступником голови Верховної Ради України проекту Закону про державну мовну політику.

Прочитавши львівську листівку, згідно з якою найбільшим гріхом Адама Мартинюка є: «Голосував за закон про мови», ветлюк піде собі далі: «Жити нема на що».

Тому що у ледь не двотисячному (за кількістю мешканців) селі робочих місць для чоловіків можна порахувати на пальцях рук: водій шкільного автобуса, водій «швидкої», по півдесятка пожежників та працівників лісу.

Це якщо не брати до уваги півтора десятки чоловіків, котрі трудяться у школі, та трьох ветлюків, які працюють за контрактом на місцевій прикордонній заставі.

Мізерна кількість робочих місць у рідному селі (та й не тільки) є значно більшим, як мені здається, недоліком тривалого перебування у владі Адама Мартинюка, аніж голосування ним за мовний законопроект у першому читанні.

* * *

Пізно ввечері 18 вересня 2010 року керівник крупного луцького підприємства Юрій М., керуючи автомобілем «Тойота-Прадо», збив насмерть мешканця села Ветли Віталія Скупейка – ще зовсім юнака. Був свідок, який казав, що водій «Тойоти-Прадо» був п`яний уже на момент наїзду на хлопця. Юрій М. пояснював свій нетверезий стан ось як: випив через переживання уже після зіткнення, чекаючи на міліцію.

Ті, хто бачив хлопця у його останні хвилини, кажуть, що Віталій йшов обочиною. Але постанова слідчого відділу розслідування ДТП слідчого управління УМВС у Волинській області стверджувала, що Віталій Скупейко перебував не на обочині, а на проїжджій частині, ще й дорогу перетинав перед самісінькою автівкою поза пішохідним переходом.

Те, що довідок із диспансеру, які б документально засвідчили факт алкогольного сп'яніння багатого водія у момент ДТП, в Україні не буває; те, що в нашій державі у ДТП багатий не винуватий, навіть якщо він п`яний – ось в чому значно більше, аніж у голосуванні за мовний законопроект у першому читанні, завинили ті, хто, як Адам Іванович Мартинюк, десяток років перебувають в Україні при владі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19 травня 2009 року, тобто прийнятим тоді, коли Адам Матинюк був першим віце-спікером, передбачена така пільга дітям з багатодітних сімей: безоплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних, незалежно від відстані та місця проживання.

Два місяці тому кілька малих ветлян із багатодітних сімей сіли в автобус, що о 4-й годині ранку розпочинав рух за маршрутом «Ветли – Луцьк – «Лісова пісня», аби дістатися до обласного центру Волині.

Спочатку водій транспортного засобу грубо відмовляв дітям з багатодітних сімей у безкоштовному проїзді (додам, що автобус його був порожній). Потім зупинився у лісі поблизу села Горки, емоційно (і це дуже і дуже м`яко сказано) наказав: «Не платите за проїзд, то виходьте!» Діти не послухалися. Водій – у крик: «Я вас все одно висаджу!» Наступна спроба висадити дітлахів відбулася поблизу Гречищ. Малі ветляни з автобуса не виходили.

Третя спроба водія позбавитися дітей із багатодітних сімей, цього разу вдала, відбулася уже в Любешові – районному центрі.
Тобто водій порушив Закон.

Батьки малих ветлюків поговорили з начальником любешівського районного відділу внутрішніх справ і з слідчим. «Певно водій того автобуса має дуже велику заступу, - говорить нині один із батьків. – Згодом, після того, як ми виклали слідчому Андрію Пукачу суть справи, я телефонував йому разів зо п`ять. Він жодного разу не брав трубки».

Те, що в Україні дозволено знущатися із бідоти, знущатися безкарно, якщо ти хоч трохи багатий, хоч у чомусь впливовий (чи маєш хоч трохи багатого або хоч у чомусь впливового заступника), те, що міліція не з народом, – ось у чому значно більше, ніж у голосуванні в першому читанні за мовний законопроект, винуваті ті, хто, як і Адам Мартинюк, десяток років перебувають в Україні при владі.

Так що ми самі розберемося, шановні галичани, чому не можна голосувати за ту чи іншу людину.

* * *

Незабаром у тих же Ветлах має запрацювати станція медичної допомоги, а це – ще кілька робочих місць чоловікам, котрі стануть водіями «швидкої». Обіцяють ветлюкам дитячий садок – можливо, там знайдеться місце для якогось вусатого няня. Але… чому це все (а також будинок культури, газ, дороги, про які йтиметься нижче) робиться напередодні парламентських виборів 2012-го року, Адаме Івановичу?

Адже Ви у владі уже п`ятнадцятий рік!

Чому дорогу від Шлапані до Великої Глуші (оту, що через рідні Вам Ветли) проклали не у 2001-му, 2005-му, 2006-му, а аж 2010-му році?

Адже Ви уже багато літ є четвертою особою у ледь не п`ятдесятимільйонній країні!

А то й третьою, якщо дозволити собі повважати, що в українській парламентсько-президентській республіці президент, якщо його прізвище Ющенко, нічим не впливовіший за першого заступника голови Верховної Ради (якщо ця Рада проголосувала за голову Кабміну на прізвище Тимошенко).

Я, здається, здогадуюся, чому. Але, чесно кажучи, хочу помилятися.

Та тому, що на виборах 1998-го, 2002-го, звичайно ж, 2006 та 2007 років Ви були у списку КПУ, а не пробивалися до Верховної Ради України через якийсь там округ, тобто самотужки. Тоді на ваше проходження чи непроходження до парламенту значно менше впливала наявність чи відсутність якоїсь там дороги від якоїсь там Великої Глуші через якісь там Ветли до якоїсь там Шлапані, аніж впливає зараз, у 2012-му, чи не так?

Краще прокласти дорогу та підвести до осель газ пізно, аніж ніколи, але… невже не можна було цього зробити раніше, аніж на десятому році третього тисячоліття?

Прихильники першого віце-спікера скажуть: дорогу відкрили восени 2010, тобто виборами на той час навіть не пахло.
Та ні, пахло. Тоді дуже й дуже пахло ймовірністю, що чергові вибори до Верховної Ради України пройдуть не у 2012-му, а 27 березня роком раніше. Нагадаю: за те, щоб перенести їх на жовтень 2012-го, парламент проголосував узимку 2011-го.

* * *

Родом із Ветел моя мама. Я дуже люблю це село – можливо через це мій текст надміру емоційний (на чиюсь думку). Там мешкає моя сестра та четверо її дітей – моїх племінників. Двоє найстарших з`явилися на світ на початку та наприкінці 1999 року.

І коли у 2002-му я поцікавився, який вигляд зовні і зсередини має школа, до якої вони через кілька років ходитимуть, вжахнувся.

Школярі навчалися у кількох старих дерев`яних хатах. Одна з хат настільки стара, що школярі називали її «хлівчиком». У «хлівчику» гнилі дошки були і на підлозі, і на стелі. Не тільки у «хлівчику», а й у всіх інших хатинах, з яких складалася ветельська середня школа, було препаскудне освітлення. Зір посадити з таким світлом – справа двох-трьох класів, не більше.

Нормальний навчальний заклад постав у Ветлах лише п`ять років тому.

Чому, Адаме Івановичу, так довго у вашому рідному селі не було людської школи? Чому навіть у третьому тисячолітті маленькі ветлючки навчалися у «хлівчику»?

Чому аж до 2010 року вони, навіть першачки, долали чималу відстань до школи пішки, а не хоч якимось транспортом?
Чому для ветлян певні блага – дорогу, школу, шкільний автобус, новий будинок культури замість старого і зовсім гнилого – роблять так пізно? Так, краще пізно, аніж ніколи, але… уже ж 2012-й рік, а не період Брежнєва, Господи!

* * *

Мене тішить твердження деяких ветлюків (чи ветлян – їх називають і так, і так), що «дорогу і газ до кожної хати провів Адам Мартинюк».

Ні, попри те, що сукупний дохід першого віце-спікера Верховної Ради України за 2011 рік становив майже півмільйона гривень (у тому числі майже 39 тисяч – матеріальна допомога, бо у різних людей різне уявлення про бідність), дорогу і газ провели не його коштом.

Це зробили за ваші гроші, шановні ветляни (мешканці Невіра, Горок, Мукошина тощо). Просто нарешті хтось із тих, котрі перебувають у владі, зробив так, що ваші гроші у вигляді податків пішли на ваші ж потреби, а не осіли у владних кишенях. Адже коли пробиваєшся до парламенту по «мажоритарці», любов виборців ой як знадобиться.

Чесне слово, я за те, щоб в Україні було 450 мажоритарних округів, а не 225. Тоді й доріг, і будинків культури, і медичних пунктів було б відремонтовано (зроблено) удвічі більше.

Тоді про простих людей піклувалися б удвічі більше людей непростих, котрі прагнуть влади.

Чи не так, Адаме Івановичу?