«Фелікс Австрія». Софія Андрухович.

Я б собі не пробачила, якби оминула книгу, в якій розповідається про одне з найулюбленіших міст України – Івано-Франківськ (Станіслав). Тим більше, що написала роман «Фелікс Австрія» сучасна українська письменниця Софія Андрухович. Після її останнього роману «Сьомга» минуло сім років. В свій час його сприйняли досить неоднозначно, тому я не змогла не прочитати її нову книгу.



Перед нами постає Станіслав кінця XIX- початку XX століття, яке тоді належало до Австро-Угорської імперії. В основі роману лежить трагедія, яка відбулася в дійсності. На вулиці Липовій, нинішня Шевченка, на городі вдови Хани Вермут смажили на вогні просто неба повидло або «мармуляду», як тоді казали. Не зоглянулися як вітер швидко поніс вогонь верх вулицею і полум’я охопило будинки з обидвох її боків. Від Липової, де тоді мешкала міська знать, майже нічого не залишилося. Згоріло 260 будинків – чверть всієї забудови. Правда, тодішня австрійська влада не залишила місто в біді і виділила на відбудову позику у півмільйона. Відтоді й ухвалили рішення щодо сторення у місті першої пожежної команди.

В цій страшній трагедії гине і дружина доктора Анґера. Напівсиротою залишається маленька донечка Аделя. Невдовзі лікар вирішує взяти до себе й осиротілу дівчинку бідняків Стефанію Чорненько. Отак і зростали вкупці дві зовсім чужі дівчинки. Вони завжди були разом, ніколи не розлучалися, навіть під час весільної подорожі Аделі. З часом це переросло у справжню «хворобливу» залежність одна від одної.

Щодо Аделі, то це - ніжна дівчина, з тонкими білосніжними пальчиками, шовковистим волоссям, пахучою шкірою і гарним вбранням. Справжня панянка, яка ніколи не куховарила і не займалася справами в будинку. Нею всі захоплювалися, її любили, особливо її чоловік Петро. Він був художником, робив пам’ятники, тим і заробляв на життя. Здавалося, в них все чудово, окрім того, що Аделя не могла мати дітей.

А Стефанія – «жилава, смаглява і бистра, міцна, як хлоп, зовсім негарна». Гарне у неї тільки волосся: «лискуче, міцне і пряме, у тіні темне, як кора дерева, на сонці спалахує мідними іскрами». Вона смачно готує, справляється з усіма справами в будинку. Ще з дитинства усвідомлює той факт, що крім подруги, вона ще й служниця. Для неї цілком нормально – виносити Аделиного нічного горщика, бо впевнена, що Аделя без неї пропаде. Тому то й Стефанія з ревністю та образою сприйняла той факт, що їй прийшлося перебратися до окремого ліжка, коли подруга вийшла заміж.

То чи зможе Стефка ще пустити когось у своє життя, окрім Аделі?! Та чи правильно вона потрактувала передсмертні слова доктора Анґера?!...

Подруги між собою ділять все: любов і ненависть, довіру і зраду, сміх і сльози, друзів і ворогів, відданість і жертовність. Навіть дивного хлопчика Фелікса, який випадково з’являється у їхньому житті. Він «не посміхається, не плаче, не кривляється, його вираз обличчя має один і той самий вираз». Неймовірна гнучкість тіла та любов до суконь – викликає бажання розгадати його таємницю, яка безперечно є у цього малюка.

Загалом захоплююче спостерігати за подіями, які стрімко розвиваються в житті головних героїв на тлі історичного Станіслава. Мене особисто зацікавив факт святкування річниці народження Цісара Франца-Йосифа I. Ще задовго до визначної дати, місто прибирали квітами й хоругвами, аби надати урочистого вигляду. А люди перебували у стані ейфорії та справжньої вдячності своєму володарю та опікуну.

«Саме йому ми завдячуємо тим, що разом із рештою коронних земель маємо рівний голос у всіх державних справах, а в себе вдома можемо вільно працювати над розвитком нашої землі», - йдеться у газеті «Кур’єр Станіславський, 19 серпня 1900 року».

В ту епоху люди захоплювалися виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважалися на балах та карнавалах, ходили на прогулянки та мали достатньо скелетів у своїх шафах. Якби не історична складова роману, опис тамтешніх вуличок та будинків, ми б не дізналися, що саме формувало світогляд персонажів, їхні вподобання та характери. Історія в цьому романі не зводиться до дат та констатування сухих фактів, а живе разом з головними героями. Вона – колоритна, дивна, незбагненна, як і саме життя.

«Адресую книжку всім, дуже не хотіла би обмежуватись якоюсь однією статтю, - рекомендує Софія Андрухович в одному зі своїх інтерв’ю. - Жінок я розумію «зсередини», тому, можливо, мені вдається повніше їх розкривати. Але чоловіки цікавлять не менше. Цього разу, у новому романі, чоловічі образи особливо привабливі. Жінки – складні й неоднозначні, але чоловіки витримують їхні вибрики з нескінченним терпінням та розумінням».

P.S. Софія Андрухович - донька Юрія Андруховича. Саме батько наштовхнув її на таку назву до роману: «Фелікс Австрія!» є частиною відомої цитати «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби», в якій ідеться про династичні шлюби, що укладалися австрійськими монархами для розширення імперії. Та й гуртожиток в польському містечку, де писався роман називався «Фелікс». Отож, випадковості – невипадкові.

Оленка Кравчук