Імітація люстрації

Чому в наймоднішого серед політиків та вже добре знаного в народі терміна так багато трактувань? З точки зору права, звісно, поняття про люстрацію чітке та зрозуміле,навіть закон «Про очищення влади» маємо, та чомусь принципи, за котрими її провадять, деколи – суб’єктивні, інколи – незрозумілі, ба більше: навіть протизаконні…
У нашому розумінні першочергово мають бути звільнені посадовці, котрі працювали під час режиму Януковича (не просто трудилися на благо краю – і такі, як не дивно, тоді були – а брали активну участь у злочинах проти держави й народу за наказами «зверху», або ж відзначилися за цим пунктом самодіяльністю). То – основний аргумент. Однак люстраційна мітла має зачепити і весь зайвий (у функціональному сенсі) контингент зокрема чиновницького апарату й до єдиного вимести всіх непрофесійних кадрів. Як відзвітувався Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, не так давно знову звільнили більше півтисячі чиновників. Шкода, що в судовій сфері прикладів вдалого очищення влади лише одиниці, а історії про те, як одіозні судді й далі продовжують вершити долі людей, наводять на думки, що щось не так в роботі пропіареної люстраційної машини в особі Мін’юсту ...
Що стосується відповідного громадського комітету, то він справді має працювати як дорадчий та контролюючий орган, аби жоден покидьок за сприяння такого ж (тільки при посаді) не зумів вислизнути із рук закону, і щоби один і другий були покарані. Інша річ – символічна народна люстрація: хтось плескає в долоні, коли чергового регіонала закидають у сміттєвий бак, однак такі дії виглядають якось по-варваськи… Хороша картинка для втіхи розгніваного народу, для Кремлівських ЗМІ, та не для цивілізованого світу. Маємо залишити в минулому силові методи боротьби (вони, звісно, за часів Майдану зіграли свою роль, але то була протидія), якщо асоціюємо себе з Європою, а не країнами Третього світу. Зокрема – й навчитися чинити на нечесних можновладців психологічний тиск викривальними фактами та акціями протесту. Може, мої слова схожі на демагогію, та запитайте: що змінилося після того, як котрийсь «папірєднік» побував у смітнику? Так, окремі отримали моральне задоволення ,та й по всьому…
Що стосується Волині, то найбільш знаковою люстрацією було звільнення Президентом начальника УСБУ Володимира Мельниковича. Не дивно, що таке рішення Гаранта на теренах області викликало жваве обговорення та неоднозначні оцінки. Адже попередньо пана Мельниковича вже звільняв Янукович після зимових подій 2014 р., потім знову призначав в.о. Президента Олександр Турчинов… Причім, у громадськості явних претензій до головного силовика управління безпеки краю не було, і відомство за всі часи його керівництва за будь-якої влади працювало нормально. Тож за яким принципом здійснена люстрація? Інший очільник-силовик часів Януковича – екс-начальник УМВСУ в нашій області Олександр Терещук навпаки ж вдало піднявся кар’єрною драбиною й нині очолює столичну міліцію (до переведення на Волинь керував управлінням з боротьби із незаконним обігом наркотиків МВС України). Ось такі посадові гірки…
І наостанок. Не виключено, що за давньою традицією люстрація не перетвориться на одну із корупційних схем. Принаймні, маю приклад того. Звісно, інформація – не здобуті внаслідок журналістського розслідування й підтвердженні документально факти, а чутки, так би мовити, від першоджерела. Один мій знайомий працює на Ягодинській митниці. Не обіймаючи високої посади, заробляє непогано, їздить на «Тойоті Кемрі». Так у розмові бідолаха жалівся, що люстраційний монстр дістався і до них, тож аби не втрати роботу, потрібно вкинути в його пащеку кілька «штук зелених». Та це так, місцеві монстрики, а риба гниє з голови…
Ірина ВОРОБЕЙ, журналіст