Що воно таке: «корекційна програма»?
.... І знову, в черговий раз, чую від чоловіка, який вчиняє насильство в сім’ї над дружиною, що «...вона сама напросилася.... вона мене не слухає... а що мені робити – я такий, який вже є....» тощо. Поспілкувавшись понад годину, чоловік каже – «.... все правильно говорите, проте... Ви ж розумієте, яка ситуація в країні.... а тут ще й вона зі своїми проповідями.... ось і зриваюся... але тепер буду намагатися стримуватися...». В результаті тішу себе надією, що чоловік все таки зробив для себе якісь висновки, що побачив своє життя та свою сім’ю в майбутньому і ... зрозумів, що насильство не вирішує ті проблеми, ті труднощі з якими ми стикаємося в повсякденному житті.
Однією з проблем, що стоять сьогодні перед Україною та світовою спільнотою, є збільшення випадків насильства. На даний момент суспільно-політична ситуація в нашій державі є надзвичайно складною. Збройний конфлікт на сході України між організованими та керованими з Російської Федерації незаконними збройними формуваннями, визнаними терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин Російської Федерації та українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України сколихнув не лише населення нашої країни, а й увесь світ. Україна переживає найскладніші часи в своїй новітній історії. І саме в цей час насильство проявляється в різних формах та сферах життєдіяльності суспільства, як у публічній, так і приватній. Воно багатогранне та багатолике, воно спостерігається на вищих щаблях влади та на рівні життя й стосунків окремої людини, воно присутнє в думках, словах, свідомості, щоденній поведінці.
Особливе занепокоєння наразі викликає домашнє насильство, що є однією з найпоширеніших форм порушення прав людини. Незважаючи на існування низки нормативно-правових актів, які передбачають впровадження заходів щодо попередження насильства в сім’ї, ця проблема залишається актуальною на сьогоднішній день.
Існує загроза збільшення випадків вчинення домашнього насильства в сім’ях учасників антитерористичної операції, де постраждати можуть як рідні учасника так і сам учасник антитерористичної операції. Адже зміни, що відбулися у свідомості та психологічному стані бійців, нерідко призводять навіть до розпаду сімей.
Виникає цілком логічне запитання – Що ж тоді робити?
Відповідь – проводити систематичну, комплексну корекційну програму по формуванню ненасильницької поведінки. Домінування стереотипів серед суспільства в цілому, державних службовців, необізнаність щодо міжнародних правових документів у сфері захисту прав жінок та захисту від насильства вимагає систематичного проведення масштабних інформаційних кампаній проти домашнього насильства. Варто саме зараз працювати з нашими чоловіками, створювати для них рольові моделі поведінки. Щоб вони частіше чули про те, що більше часу проводити з власною дитиною – це добре, а ставитися із повагою до дружини – ще краще.
І саме засоби масової інформації повинні стати тією рушійною силою, яка утверджуватиме ці моделі поведінки, або принаймні створить ту критичну масу серед населення, яка допоможе проводити відповідні заходи і ламати існуючі стереотипи щодо поведінки в сім’ї.
Щодо корекційної програми.
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» корекційна програма – це програма, спрямована на формування гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім’ї особи, яка вчинила насильство в сім’ї. Ця робота є комплексом соціальних послуг, спрямованих на формування досвіду ненасильницької поведінки і ґрунтується на відповідальності за свою поведінку та її наслідки, усвідомлення того, що насильство – це порушення прав людини, правопорушення та злочин.
Також для впровадження корекційних програм є Наказ Мінсоцполітики України № 281 від 08.05.2014 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім’ї».
Зрозуміло, що корекційні програми — це не панацея, відсоток повторення застосування насильства після психологічної корекції великий. Проте це краще, ніж накладення та сплата штрафу! А тим паче, якщо корекційну програму проводить фахівець то вплив її дає досить позитивні результати, не лише на агресора, а й на сім’ю в цілому.
Але.... саме в цьому, на даний момент, і є складнощі. В зв’язку з постійною реорганізацією, передачею функціональних обов’язків з попередження насильства в сім’ї з одного управління в інше, працівники які зобов’язані проводити корекційні програми не ознайомлені з проблемою домашнього насильства, не мають навичок роботи з кривдниками, не пройшли відповідне навчання щодо проведення корекційних програм.
Адже основні завдання корекційної програми це:
- Навчити осіб, які вчинили насильство в сім’ї (фізичне, економічне, психологічне або сексуальне), визначати власні проблеми та розв’язувати їх у мирний спосіб.
- Сформувати в кривдників навички самоконтролю.
- Розвинути у них навички безконфліктного спілкування.
- Розвинути здатність розуміти емоційний стан іншої людини та вміння адекватно проявляти свій.
- Спільно обговорювати різноманітні шляхи розв’язання можливих проблем.
- Підвищити відповідальність за свої вчинки.
- Знизити емоційну напругу та тривогу.
Корекційна програма передбачає консультаційну роботу із подружжям, яка може проводитися після проходження чоловіком повного курсу корекційної програми.
Після проходження корекційної програми особи, які вчиняли насильство в сім’ї поглиблюють знання про:
- позитивні стосунки між членами родини;
- правила поведінки в сім’ї;
- відповідальність за вчинення насильства;
- побудову стосунків на основі взаєморозуміння та поваги між чоловіком і жінкою, дітьми;
- тощо.
На жаль, зараз, коли мова заходить про домашнє насильство, про впровадження корекційних програм, я чую, що це не на часі, що зараз це не актуально і не є пріорітетом, що зараз іде війна... А що ж тоді робити з «війнами» в сім’ях? Нехай і надалі рідні люди отримують тілесні ушкодження, каліцтва, психотравми? Нехай наші діти копіюють нас, нашу модель поведінки в своєму дорослому житті? Що далі? Як може наш народ прагнути стати дійсно великим, коли ми не можемо розпочати особисто змінювати своє ставлення до наших рідних, близьких нам людей. Доколи буде існувати в суспільстві наша українська терпимість, толерантність до фактів домашнього насильства? Однозначних відповідей не має...
Проте, ми – народ, як єдине джерело влади в Україні (ст.5 Конституції України) повинні змушувати, вибрану ж нами, владу вносити зміни в законодавство, покращувати його, в тому числі, й в сфері попередження домашнього насильства.
Органи державної влади повинні провести тестування своїх працівників, які є відповідальними за попередження насильства в сім’ї, на предмет володіння нормами законів України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та «Про попередження насильства в сім’ї», а також на предмет поширення гендерних стереотипів серед державних службовців. За результатами тестування проводити систематичне навчання. Вирішити питання щодо органу, який матиме повноваження та достатній рівень експертизи для сертифікації корекційних програм та проведення навчання відповідних фахівців. Із законодавчої точки зору важливо, щоб направлення на проходження корекційних програм здійснювалося в судовому порядку, а не працівниками органів внутрішніх справ.
Однією з проблем, що стоять сьогодні перед Україною та світовою спільнотою, є збільшення випадків насильства. На даний момент суспільно-політична ситуація в нашій державі є надзвичайно складною. Збройний конфлікт на сході України між організованими та керованими з Російської Федерації незаконними збройними формуваннями, визнаними терористичними організаціями, за підтримки регулярних військових частин Російської Федерації та українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України сколихнув не лише населення нашої країни, а й увесь світ. Україна переживає найскладніші часи в своїй новітній історії. І саме в цей час насильство проявляється в різних формах та сферах життєдіяльності суспільства, як у публічній, так і приватній. Воно багатогранне та багатолике, воно спостерігається на вищих щаблях влади та на рівні життя й стосунків окремої людини, воно присутнє в думках, словах, свідомості, щоденній поведінці.
Особливе занепокоєння наразі викликає домашнє насильство, що є однією з найпоширеніших форм порушення прав людини. Незважаючи на існування низки нормативно-правових актів, які передбачають впровадження заходів щодо попередження насильства в сім’ї, ця проблема залишається актуальною на сьогоднішній день.
Існує загроза збільшення випадків вчинення домашнього насильства в сім’ях учасників антитерористичної операції, де постраждати можуть як рідні учасника так і сам учасник антитерористичної операції. Адже зміни, що відбулися у свідомості та психологічному стані бійців, нерідко призводять навіть до розпаду сімей.
Виникає цілком логічне запитання – Що ж тоді робити?
Відповідь – проводити систематичну, комплексну корекційну програму по формуванню ненасильницької поведінки. Домінування стереотипів серед суспільства в цілому, державних службовців, необізнаність щодо міжнародних правових документів у сфері захисту прав жінок та захисту від насильства вимагає систематичного проведення масштабних інформаційних кампаній проти домашнього насильства. Варто саме зараз працювати з нашими чоловіками, створювати для них рольові моделі поведінки. Щоб вони частіше чули про те, що більше часу проводити з власною дитиною – це добре, а ставитися із повагою до дружини – ще краще.
І саме засоби масової інформації повинні стати тією рушійною силою, яка утверджуватиме ці моделі поведінки, або принаймні створить ту критичну масу серед населення, яка допоможе проводити відповідні заходи і ламати існуючі стереотипи щодо поведінки в сім’ї.
Щодо корекційної програми.
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» корекційна програма – це програма, спрямована на формування гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім’ї особи, яка вчинила насильство в сім’ї. Ця робота є комплексом соціальних послуг, спрямованих на формування досвіду ненасильницької поведінки і ґрунтується на відповідальності за свою поведінку та її наслідки, усвідомлення того, що насильство – це порушення прав людини, правопорушення та злочин.
Також для впровадження корекційних програм є Наказ Мінсоцполітики України № 281 від 08.05.2014 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім’ї».
Зрозуміло, що корекційні програми — це не панацея, відсоток повторення застосування насильства після психологічної корекції великий. Проте це краще, ніж накладення та сплата штрафу! А тим паче, якщо корекційну програму проводить фахівець то вплив її дає досить позитивні результати, не лише на агресора, а й на сім’ю в цілому.
Але.... саме в цьому, на даний момент, і є складнощі. В зв’язку з постійною реорганізацією, передачею функціональних обов’язків з попередження насильства в сім’ї з одного управління в інше, працівники які зобов’язані проводити корекційні програми не ознайомлені з проблемою домашнього насильства, не мають навичок роботи з кривдниками, не пройшли відповідне навчання щодо проведення корекційних програм.
Адже основні завдання корекційної програми це:
- Навчити осіб, які вчинили насильство в сім’ї (фізичне, економічне, психологічне або сексуальне), визначати власні проблеми та розв’язувати їх у мирний спосіб.
- Сформувати в кривдників навички самоконтролю.
- Розвинути у них навички безконфліктного спілкування.
- Розвинути здатність розуміти емоційний стан іншої людини та вміння адекватно проявляти свій.
- Спільно обговорювати різноманітні шляхи розв’язання можливих проблем.
- Підвищити відповідальність за свої вчинки.
- Знизити емоційну напругу та тривогу.
Корекційна програма передбачає консультаційну роботу із подружжям, яка може проводитися після проходження чоловіком повного курсу корекційної програми.
Після проходження корекційної програми особи, які вчиняли насильство в сім’ї поглиблюють знання про:
- позитивні стосунки між членами родини;
- правила поведінки в сім’ї;
- відповідальність за вчинення насильства;
- побудову стосунків на основі взаєморозуміння та поваги між чоловіком і жінкою, дітьми;
- тощо.
На жаль, зараз, коли мова заходить про домашнє насильство, про впровадження корекційних програм, я чую, що це не на часі, що зараз це не актуально і не є пріорітетом, що зараз іде війна... А що ж тоді робити з «війнами» в сім’ях? Нехай і надалі рідні люди отримують тілесні ушкодження, каліцтва, психотравми? Нехай наші діти копіюють нас, нашу модель поведінки в своєму дорослому житті? Що далі? Як може наш народ прагнути стати дійсно великим, коли ми не можемо розпочати особисто змінювати своє ставлення до наших рідних, близьких нам людей. Доколи буде існувати в суспільстві наша українська терпимість, толерантність до фактів домашнього насильства? Однозначних відповідей не має...
Проте, ми – народ, як єдине джерело влади в Україні (ст.5 Конституції України) повинні змушувати, вибрану ж нами, владу вносити зміни в законодавство, покращувати його, в тому числі, й в сфері попередження домашнього насильства.
Органи державної влади повинні провести тестування своїх працівників, які є відповідальними за попередження насильства в сім’ї, на предмет володіння нормами законів України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та «Про попередження насильства в сім’ї», а також на предмет поширення гендерних стереотипів серед державних службовців. За результатами тестування проводити систематичне навчання. Вирішити питання щодо органу, який матиме повноваження та достатній рівень експертизи для сертифікації корекційних програм та проведення навчання відповідних фахівців. Із законодавчої точки зору важливо, щоб направлення на проходження корекційних програм здійснювалося в судовому порядку, а не працівниками органів внутрішніх справ.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 10
Ці програми мають проводити психологи, наприклад шкільні, які тільки каву завучам носять і зарплату отримують. Ніякого права на такі втручання двотижневі курси не можуть давати. Але кого це цікавить? Проведуть курси, навісять відповідальність і добре. Вікторе, я Вам співчуваю.