Майно по Вітру

Майно громади в центрі Луцька голова Волинської обласної ради Валентин Вітер, схоже, готовий, всупереч закону, продати з «живими» видавництвами і творчими спілками.

Скандал навколо чотирьох приміщень обласної комунальної власності, які обласна рада шляхом маніпуляцій з регламентом та голосами депутатів вирішила віддати під приватизацію, набирає обертів. Голова обласної ради Валентин Вітер не скористався шансом зупинити цей процес і підписав сумнівне рішення. Так виглядає, що він був персонально зацікавлений у тому, аби «протягнути» його через сесію.

Скандальне рішення порушує права та інтереси щонайменше чотирьох юридичних осіб, за якими стоять сотні й навіть тисячі наших співгромадян. Зокрема – Маневицької райради, яка раніше прийняла рішення прийняти один із об’єктів (база відпочинку «Тросне» в цьому районі) у комунальну власність районної громади. В той же час можливий продаж двох приміщень у центрі Луцька, на вулицях Лесі Українки, 9 та Романюка, 1, порушує права та інтереси щонайменше двох видавництв (редакційно-видавниче підприємство «Надстир’я» та видавництво ТзОВ «Слово», яке продукує газету «Відомості»), а також творчої спілки – обласної організації Національної Спілки письменників України.

Орендарі цих приміщень, що ризикують тепер залишитися без даху над головою, обурюються, що проект відповідного рішення готувався обласною радою потайки від них, без їхньої на те згоди, а про подібну оборудку їх навіть не повідомили. Хоча, згідно з договорами оренди, запропонованими облрадою, їх зобов’язані були повідомити про це письмово і заздалегідь. Окрім непрозорості та закулісності при прийнятті такого рішення, орендарі нарікають на очевидні порушення законів і норм регламенту обласної ради, а також політичну корупцію та «кнопкодавство».

– Про те, що Спілку Волинська облрада хоче залишити без даху над головою, ми дізналися в день проведення сесії, – каже голова обласної організації НСПУ Олег Потурай. – Хоча перед тим, днями двома раніше, я спілкувався по телефону з головою обласної ради Валентином Вітром. Вели мову про можливий ремонт приміщення. Під час розмови Валентин Степанович не обмовився жодним словом про те, що це приміщення може змінити свій статус. На мою думку, це свідчить про те, що питання готувалося потайки. Очевидно, обласна влада хотіла його вирішити так, щоб ніхто не знав…

Можливо, так би воно і сталось, якби не депутати від ВО «Свобода» Микола Давидюк і Олександр Пирожик, котрі зважилися публічно висловили свою незгоду з цим проектом рішення. Утім, їхніх закликів забракло, аби зупинити цей, зі слів Миколи Давидюка, неприкритий «дерибан». До слова, «Свобода» – єдина фракція в облраді, яка з таким рішенням так і не змирилася. Микола Давидюк уже скерував депутатське звернення на ім’я прокурора області Вадима Максимова, аби той дав правову оцінку тому, що відбулося. Заодно закликав прокурора забезпечити недоторканість цього майна, щоб до закінчення перевірки ніхто не змінив його форми власності.

– Це принципова позиція нашої фракції: ніяких «пакетних голосувань» і непрозорих рішень, – каже перший заступник голови облради, свободівець Олександр Пирожик. – Із майном громади треба обходитись дуже виважено, враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін, але в першу чергу – громади, а не окремих депутатів. Бо депутати приходять і відходять, й посади теж приходять і відходять, а майно має максимально ефективно служити цій громаді, в тому числі й інституціям, які формують її імідж та славу…

– Це питання прописали таким чином, щоб не дуже було зрозуміло, що виставляється, тобто акцент зробили на адресах приміщень і назвали тих, на балансі кого вони утримуються, без зазначення орендарів, – пише у своєму журналістському розслідуванні головний редактор газети «Відомості» Галина Федоренко. – Цитуємо: «…частина нежитлового приміщення у м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 9 (орієнтовна площа – 142,9 кв. м), балансоутримувач та ініціатор приватизації – КП «Волинський екскурсійно-методичний центр»; частина нежитлового приміщення у м. Луцьку по вул. Романюка, 1 (орієнтовна площа --- ), балансоутримувач та ініціатор приватизації – КП ІАЦ «Волиньенергософт». Помітили, на Романюка, 1 навіть не вказана квадратура? Забули? Випадково пропустили? Думається, ні. Найімовірніше, лобісти ще не визначились, який кусок продати. Це вже потім, коли голова облради підпише рішення до виконання, ми побачимо цифру 257,7 квадрата».

Показовою є настирливість, з якою голова облради «проштовхував» це питання. Якби Валентин Вітер не був особисто зацікавлений у цьому, він погодився б на пропозицію свого заступника Олександра Пирожика зняти це питання з розгляду. Або ж поставив би крапку в його розгляді вже після першого голосування, коли цей проект рішення набрав 39 голосів. Проте пан Вітер пристав на іншу пропозицію – повернутися до його розгляду повторно. І з третьої спроби на табло висвітлилася мінімально необхідна для прийняття рішення цифра – 41 голос!

Після цього депутат Володимир Навроцький одразу ж заявив, що частина депутатів не зрозуміли, за що ж вони голосували. Але для пана Вітра цей голос не став аргументом. Як і письмова заява депутата Романа Микитюка про те, що під час цього голосування він був відсутній у сесійній залі. Хоча на табло навпроти його прізвища значився голос «ЗА». Після цієї заяви рішення не могло вважатися прийнятим, бо не набирало потрібної кількості голосів. То чи варто тепер дивуватися, що люди заводять мову про особисту зацікавленість голови облради в цьому майновому «дерибані»?

– Позначка «ЗА» у відомості про розгляд питання на сесії, що стоїть проти прізвища депутата Романа Микитюка, – груба та відверта фальсифікація результатів голосування, за яку має понести відповідальність голова обласної ради Валентин Вітер, – написав у своїй заяві на ім’я прокурора області голова обласної організації НСПУ Олег Потурай. На його думку, голосування одного депутата за іншого – пряме і грубе порушення Конституції України, яке не може залишатися непокараним, тим більше після Революції гідності. «Кнопкодавство» – порушення базового принципу народовладдя та очевидний прояв політичної корупції.

Аналогічну заяву направила у владні та прокурорські органи директор редакційно-видавничого підприємства «Надстир’я» Світлана Політило. «Вельми шоковані тими подіями, які відбулися під час сесії обласної ради 21 листопада 2014 року. Нас ніхто офіційно не інформував про такі кроки влади, і про розгляд важливого для нас питання ми дізналися випадково із засобів масової інформації. Більше того, воно не пройшло обговорення на комісії з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, засобів масової інформації обласної ради. Крім того, що на засідання сесії нас ніхто не запрошував, не володіє ситуацією і управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю, в безпосередньому оперативному управлінні якого видавництво знаходиться», – ідеться в заяві керівника «Надстир’я».

В заявах орендарів приміщення на Лесі Українки, 9 йдеться про порушення відразу кількох законів. Зокрема Закону України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», який забороняє приватизацію приміщень творчих спілок та видавництв. А також закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який забороняє приватизацію приміщень, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави. Тим часом приміщення на Лесі Українки, 9 в Луцьку – пам’ятка архітектури.

Свою «ноту протесту» направила прокурору й Галина Федоренко, надіславши на реагування матеріали журналістського розслідування. Цікаво, як на це відреагує прокуратура, чи зважиться дати всім чотирьом незгодним відписки, «відфутболюючи» їх у суди? Адже бажання хоч якось врегулювати ситуацію у Валентина Вітра, схоже, немає. Зі слів Олега Потурая, за весь час, що минув після сесії, до керівництва цієї авторитетної письменницької організації від голови облради навіть не зателефонували. Очевидно, пан Вітер має твердий намір довести цю майнову оборудку до кінця. Мабуть, щось таки заважає йому зробити мудріше і призупинити дію цього рішення. Що саме, можна хіба здогадуватися.

Петро Герасименко