Рік «камікадзе» без реформ

У дні першої річниці початку Революції гідності відчуття дежавю і розчарування бездіяльністю влади набуває все більш окреслених вимірів. Думки про новий злив сподівань українців знову стають актуальними.

10 років тому в Україні відбувалася помаранчева революція, яка завершилася безславною контрреволюцією. Тоді «бандити не сіли в тюрми», проте зручно вмостилися у владних кріслах. Корупціонери продовжували грабувати державу, купувати посади, розкрадати бюджет і задавати тон та правила поведінки в суспільстві. Олігархи лише зміцнили свій вплив на політику і економіку, набули нові можливості для експлуатації національних багатств.

На цьому невтішному фоні розгорнулося спочатку приховане, а потім і явне протистояння між президентом Віктором Ющенком та його колишньою політичною соратницею Юлією Тимошенко.

У підсумку Україна отримала повний крах помаранчевих надій і перемогу контрреволюції. На жаль, зараз є серйозні підстави вважати, що розвиток ситуації в державі відбувається за помаранчевим програшним сценарієм. Однак його реалізація в поточних історичних умовах може обернутися катастрофою і втратою незалежності.

Пройшов рік з моменту звірячого побиття студентів на Майдані. Наближається річниця масових розстрілів режимом Януковича протестувальників у столиці. Однак винні за цей час і досі не покарані. Нічого не змінилося. Безкарність бандитів і злочинців, як і в попередні роки, залишається нормою і показником роботи для влади. Такому злочинному всепрощенню вищого керівництва країни можна лише дивуватися. Але усе це до болю нагадує фальшиве і зраджене помаранчеве гасло «бандитам – тюрми».

Попри гучні промови прем’єр-міністра і президента про необхідність боротьби з корупцією, це згубне явище продовжує внутрішньо руйнувати країну. Схеми залишилися ті самі. Корупція процвітає. Це відзначають іноземні інвестори, які вже висловлювали свої скарги керівництву держави. Корупція як внутрішній ворог України почувається затишно і комфортно. І зовсім не схильна панікувати через промови Яценюка, Порошенка чи Яреми. Ніхто з корупціонерів так і не сів за грати. Складається враження, що або корупції не існувало і тому карати немає кого, або ж влада не бажає цього робити.

Вдалу, хоча однобічну і політично вмотивовану оцінку поточному стану справ в Кабміні дав Юрій Луценко, хоча це не завадило його політичній силі підтримати кандидату главу уряду: «Однак неможливо не визнати 2 ключові проблеми попереднього Кабміну. По-перше, за 8 місяців він так і не розпочав реформ. І посилання на війну не приймаються. Навпаки, в цей критичний час тільки радикальні реформи є шляхом до перемоги. Друга проблема – корупція. Сотні мільйонів і далі розкрадаються практично в кожному ресурсному міністерстві. Хабарництво залишається питомою ознакою влади».

Щоправда, Юрій Луценко скромно змовчав про те, що корупція поширена не лише в уряді. А й у відомствах, керівників яких призначав президент. Генпрокуратура Віталія Яреми явно не виконує своїх функцій, а сам генпрокурор обурюється люстрацією. Не краще ситуація на фінансову ринку і в НБУ. Саме Валерія Гонтарева була креатурою Петра Порошенка на посаду голови Нацбанку. Результати її бездарної роботи ми бачимо за курсом гривні.

Тривала коаліціада та обмін «компліментами» між представниками команд Порошенка та Яценюка свідчить про велику ймовірність зародження конфлікту, схожого на протистояння Ющенка і Тимошенко. Запеклі торги за посади, шантаж і звинувачення, очевидно, є лише вершиною айсбергу у взаємовідносинах президента і прем’єра. Замість концентрації зусиль на швидких реформах, відбувається концентрація зусиль на балаканині і відвертанні уваги суспільства від реальних проблем. А військова агресія Росії розглядається як виправдання відсутності змін в державі.

Вкрадені попереднім режимом гроші чомусь так і не потрапили до бюджету. Мільярди Януковича, Азарова, Пшонки та інших одіозних діячів не повернулися в Україну. Мало того, нещодавно суд розблокував арешт рахунків Арбузова. І ніхто поки що не судиться з Росією за вкрадену в України власність в Криму, яку попередньо оцінили в трильйон доларів.

Олігархи продовжують керувати Україною, проводячи своїх нардепів у парламент, виграючи вигідні тендери та виводячи капітали в офшори. Згідно з даними Державної служби статистики, Україна на 1 жовтня 2014 року інвестувала в зарубіжні компанії $6,4 млрд, причому 90,6% цих грошей припадає на Кіпр. Це означає, що бюджет України недоотримав мільярди гривень доходів. В уряду поки що немає бажання руйнувати ці схеми. Як і повертати капітали з офшорів чи боротися з монополіями на ринках. По суті Україна сьогодні є типовою олігархічною республікою, вся влада в якій належить не українцям, а кільком кланам, котрі вдало маніпулюють суспільною думкою через контроль над провідними медіа.

Арсеній Яценюк звик бідкатися про проблеми з наповненістю бюджету. Однак держбюджет цього року мав би відчути значне полегшення через скорочення фінансування дотаційних окупованих районів. Адже, згідно із бюджетом на 2014 рік, Крим мав би отримати 121,784 млн. грн прямих дотацій із державного бюджету України, Донецька область - 1,235 млрд грн, а Луганська - 1,077 млрд грн. Крим був фінансово самостійним лише на 34%, а Севастополь - лише на 20%.

За оцінками експертів, сума офіційних трансфертів із державного бюджету Донецькій і Луганській областям, непрямі трансферти через Пенсійний фонд, дотування вугледобувних підприємств у минулому році становили понад 44 млрд. гривень. Тоді як надходження з цих регіонів до казни – лише 21 млрд. гривень.

На початку листопада Арсеній Яценюк заявив, що дотації з Держбюджету для Донбасу становлять майже 57 млрд. гривень в поточному році:

«Загальний обсяг дотацій Донецькій області з Центрального бюджету по всім рівням фондів, по місцевому і загальнодержавному бюджету, складає 37 млрд. гривень. По Луганській області так само, загальний обсяг дотацій з загального бюджету, для того, щоб закрити місцеві бюджети і для того, щоб закрити всі соціальні фонди, складає 19,8 млрд. гривень. Ми порахували зараз баланс по територіям, які ми контролюємо і по територіям, які тимчасово під контролем російських терористів. По Донецькій області, території, які знаходяться тимчасово під контролем російських терористів потребують дотації з Центрального українського бюджету — 19,6 млрд. гривень, по Луганській області території, які знаходяться під тимчасовим контролем російських терористів, потребують дотацій 14,6 млрд. гривень».

Це означає, що дефіцит бюджету мав би скоротитися або принаймні не зростати шаленими темпами як зараз. Але цього не відбувається. Навпаки, бюджет недовиконується на 20 – 30 мільярдів гривень.

У проекті бюджеті-2014 рівень державного боргу було зафіксовано в обсязі 807 млрд. гривень. Але через втрату урядом контролю над економічною ситуацією і стрімке падіння гривні, на кінець вересня борг вже становив 962 млрд. гривень, що сягає 63% ВВП. Якщо такі темпи зростання держборгу зберігатимуться, то у 2015 – 1016 роках він може перевищити 100% ВВП. Замість реформ уряд Арсенія Яценюка активно займається накопиченням нових боргів. А це шлях у нікуди. Вірніше у темні 90-ті. Або ж у напрямку дефолту.

Експерти попереджають, що обвал економіки Греції розпочався саме з дефіциту бюджету, який досяг 15%. А цим шляхом зараз впевнено крокує Арсеній Яценюк, урядування якого значною мірою довело державу до повного розбалансування фінансово-економічної системи на тлі відсутності системних інституційних перетворень.

На фоні росту інфляції, яка цього року лише офіційно становитиме близько 20%, ріст зарплат і пенсій не відбуватиметься. Це сприятиме подальшому зубожінню населення, скороченню внутрішнього ринку.

За оцінками НВО «Ціна держави», Нацбанк за останні місяці вже надрукував понад 90 млрд. гривень. Така грошова емісія прискорює девальвацію і нагадує провальну економічну політику 90-х років з величезною інфляцією, постійно ввімкненим друкарським станком та зубожінням народу. Уряд під керівництвом «камікадзе» підтвердив свою недолугість і незграбність в економіці. Через відсутність реформ, дієвої боротьби з корупцією, дерегуляції бізнесу і обслуговування інтересів олігархів, Україна котиться у соціально-економічну прірву.

Звісно, виконавчій владі вигідно списувати все на війну. Однак, без системних змін війну з Росією точно не виграти. Війна і агресія – це найпотужніший стимул до прискореного реформування країни і тотального перезавантаження прогнилої недієздатної системи, а не виправдання власної бездіяльності. Протистояння з Росією не виграти збереженням системи, яка привела Україну до катастрофи і понад 23 роки не дозволяла побудувати сучасну державу.

Петро Герасименко