Як комбати у парламент регіоналів «не пускали»

Визначні події чи вчинки, як правило, не оголошуються. Ніхто ж не анонсував, що 21 листопада 2013 року розпочнеться Революція гідності. Так і деяких комбатів добровольчих батальйонів, які стали народними депутатами, зокрема Юрія Березу, Семена Семенченка та Андрія Тетерука ніхто за язик не тягнув обіцяти не допустити до присяги нардепів, які голосували за закони 16 січня.
До їхніх обіцянок додалася ще одна – від Дмитра Яроша, котрий натякнув, що не дозволить «таваріщам» із «Опозиційного блоку» прийняти присягу народного депутата.
Здавалося б, серйозні люди не мали би розкидатися пустопорожніми обіцянками. Тим більше, свідома частина українського суспільства чудово розуміла, що перебування голосувальників за «диктаторські» закони під куполом Верховної Ради – це сором для всього суспільства. Після Революції гідності такі персони мають не під куполом сидіти, а розмочувати сухарі на тюремних нарах. Оті одіозні персони постійно мають відчувати гаряче дихання народу у спину з перспективою опинитися у люстраційному смітнику.
Отож, сподівання на комбатів, які били себе в груди і вболівали за справедливість, обіцяючи влаштувати проблеми «п’ятій колоні» Москви і колишнім прислужникам Януковича у Верховній Раді, у народу таки були. Але, на жаль, вони виявились марними. Якщо говорити словами нашої славної землячки Лесі Українки, то суспільство без надії сподівалось.
Як показав перший офіційний робочий день новообраної Верховної Ради, жоден із комбатів не виконав обіцяного. Після потрапляння під купол Верховної Ради радикалізм окремих новоспечених нардепів миттєво згас. Про гучні войовничі обіцянки вони, мабуть, забули. І, як наслідок, усі голосувальники за «диктаторські закони» та члени «Опозиційного блоку» без проблем прийняли присягу нардепа, почувалися безпечно, та ще й вели себе достатньо претензійно.
На жаль, розпочинати нову роботу в ранзі народного депутата з невиконання обіцянок – класичний приклад українського політика. Тільки-от цікаво, коли ж деякі комбати вже встигли стати політиками? Чи, може, вони є типовими Дон Кіхотами, і їм простіше марно розкидатися погрозами направо й наліво, аніж втілювати власні слова в життя й показувати реальний спротив недобиткам Партії регіонів у парламенті?
Очевидно, «регіонали» та їх друзі почуватимуться в новообраному парламенті значно комфортніше, ніж раніше. Адже без фракції ВО «Свобода» боятися їм дійсно немає чого. А якщо стан справ у країні й надалі погіршуватиметься, то орієнтовані на Росію народні депутати взагалі піднімуть голови, прагнучи реваншу. Адже тепер політична сила, яка спроможна дати їм рішучий відсіч, у Верховній Раді представлена лише сімома депутатами.
Ярослава ВОЗНЮК, журналіст