«Бандерівське» місто Тернопіль
Останнім часом сотні, ба, навіть тисячі людей приїздять в Західну Україну у пошуках справжніх «бандерівців». Втім, чомусь нікого схожого на нащадків Степана Бандери їм знайти не вдається. Зовсім випадково мені вдалось розгадати загадку, де ж ховаються усі українські націоналісти. Правильна відповідь – в західноукраїнському містечку Тернопіль. Чому так? Поясню детальніше.
По-осінньому прохолодного ранку відправилась у триденну міні-відпустку до Тернополя за новими враженнями. Зустріло місто сірими полями та густим туманом, крізь який вдалечині уже проглядалися місцеві висотки. Єдиною кольоровою плямою на похмурому фоні був в’їзний синьо-жовтий знак – «Тернопіль». Та це було лише перше враження.
Як виявилось, Тернопільщина майже не відрізняється від Волині своїми краєвидами – ліси та поля. Та й саме «файне місто» місцями дуже нагадало рідний Луцьк. Тут практично у самому серці Тернополя розташувався центральний проспект Степана Бандери, який чимось дуже схожий на луцький проспект Соборності. Посеред проспекту патріотично розфарбований міст із написами по обидва боки: «Козацькому роду нема переводу» та «Де козак, там і слава». Синьо-жовта символіка повсюдно розбавлена червоно-чорними кольорами прапору Української повстанської армії. Під мостом, як і в Луцьку, простягаються залізничні колії і, відповідно, по ту ж саму сторону, що і в нас, залізничний вокзал.
Якщо рухатись ближче до центральної частини Тернополя, то на розі вулиці Руської та бульвару Тараса Шевченка важко не помітити Центральний універмаг міста, навпроти якого Театральний майдан з Тернопільським академічним обласним українським драматичним театром імені Тараса Шевченка. Ну точно, як вдома. Тільки вулиці вужчі і відсутній сквер, який розділяє ЦУМ і майдан, на якому, припускаю, і відбувалась нещодавно «місцева революція». А ще, якщо повернутись до проспекту Степана Бандери, то приблизно на тому ж проміжку, де у нас розташовується стадіон «Авангард», у Тернополі міні-арена «Стадіон міський». Тут проводять свої поєдинки дві першолігові команди ФК «Тернопіль» та «Нива».
Не вдалось оминути поглядом і цікаву трапецієподібну будівлю. На ній офіційна табличка з написом «Тернопільська обласна рада». Ще здалеку помітили, що біля будинку облради активний рух – працюють МНСники. Виявляється, що хтось повідомив службу про замінування будівлі. Зі слів місцевих мешканців дізналися, що за останній час це уже не перший випадок. У підсумку з’ясувалося, що тривога була фальшивою.
Навпроти обласної ради важко не помітити кремезний пам’ятник головного українського націоналіста – Степана Бандери. По обидва боки від монумента майорять синьо-жовтий український стяг та червоно-чорний прапор Української повстанської армії. Ось він – центр «бандерівського» краю. А отже, робимо висновок, що тут живуть справжні «бандерівці».
До речі, щодо місцевих мешканців – дуже позитивні, відкриті і чуйні люди. Коли ідеш по незнайомому Тернополю з розгорнутою картою вулиць міста, перехожі, що трапляються на шляху, одразу підходять і пропонують допомогти, підказати, щось порадити. Не кожного дня таких зустрічаєш. Тому, нам, лучанам, варто взяти до уваги такий приклад і старатись наслідувати тернопольчан.
Щодо інших особливостей міста, запам’яталися: Тернопільський став посеред міста, на якому можна поплавати на невеличкому пароплаві; гідропарк зі значною кількістю маленьких озерець, біля яких облаштувались місцеві рибалки; старий кінотеатр «Палац кіно» з широким екраном і привітним дідусем, який готовий іти на зустріч «туристам» і показувати фільм, навіть, якщо на сеанс прийшло двоє гостей; ну і, звичайно, найвідоміший ресторан-музей української кухні «Старий млин», нагороджений срібною та золотою табличками «Ревізор». Отож, хто буде в Тернополі, неодмінно повинен відвідати усі ці місця. Позитивні враження та емоції гарантовані!
P.S. У нас досить самобутнє місто. Однак, є один факт, який, на моє суб’єктивне переконання, нам варто перейняти у тернопольчан. Уже з рік, а то й більше, ведуться безглузді розмови про те, де б нам поставити пам’ятник Степану Бандері, щоб він був доречним і нікому «не заважав». Таке місце є – на майдані біля Волинської облдержадміністрації. Я б там ще прапорів червоно-чорних понавісила, щоб кожен чиновник та кожен депутат облради, ідучи повз красномовні символи до приміщення ОДА, згадували українське минуле і мали стимул трудитись на благо українського народу та мали величезне бажання боротись за честь та славу української нації.
Слава нації! Смерть ворогам!
По-осінньому прохолодного ранку відправилась у триденну міні-відпустку до Тернополя за новими враженнями. Зустріло місто сірими полями та густим туманом, крізь який вдалечині уже проглядалися місцеві висотки. Єдиною кольоровою плямою на похмурому фоні був в’їзний синьо-жовтий знак – «Тернопіль». Та це було лише перше враження.
Як виявилось, Тернопільщина майже не відрізняється від Волині своїми краєвидами – ліси та поля. Та й саме «файне місто» місцями дуже нагадало рідний Луцьк. Тут практично у самому серці Тернополя розташувався центральний проспект Степана Бандери, який чимось дуже схожий на луцький проспект Соборності. Посеред проспекту патріотично розфарбований міст із написами по обидва боки: «Козацькому роду нема переводу» та «Де козак, там і слава». Синьо-жовта символіка повсюдно розбавлена червоно-чорними кольорами прапору Української повстанської армії. Під мостом, як і в Луцьку, простягаються залізничні колії і, відповідно, по ту ж саму сторону, що і в нас, залізничний вокзал.
Якщо рухатись ближче до центральної частини Тернополя, то на розі вулиці Руської та бульвару Тараса Шевченка важко не помітити Центральний універмаг міста, навпроти якого Театральний майдан з Тернопільським академічним обласним українським драматичним театром імені Тараса Шевченка. Ну точно, як вдома. Тільки вулиці вужчі і відсутній сквер, який розділяє ЦУМ і майдан, на якому, припускаю, і відбувалась нещодавно «місцева революція». А ще, якщо повернутись до проспекту Степана Бандери, то приблизно на тому ж проміжку, де у нас розташовується стадіон «Авангард», у Тернополі міні-арена «Стадіон міський». Тут проводять свої поєдинки дві першолігові команди ФК «Тернопіль» та «Нива».
Не вдалось оминути поглядом і цікаву трапецієподібну будівлю. На ній офіційна табличка з написом «Тернопільська обласна рада». Ще здалеку помітили, що біля будинку облради активний рух – працюють МНСники. Виявляється, що хтось повідомив службу про замінування будівлі. Зі слів місцевих мешканців дізналися, що за останній час це уже не перший випадок. У підсумку з’ясувалося, що тривога була фальшивою.
Навпроти обласної ради важко не помітити кремезний пам’ятник головного українського націоналіста – Степана Бандери. По обидва боки від монумента майорять синьо-жовтий український стяг та червоно-чорний прапор Української повстанської армії. Ось він – центр «бандерівського» краю. А отже, робимо висновок, що тут живуть справжні «бандерівці».
До речі, щодо місцевих мешканців – дуже позитивні, відкриті і чуйні люди. Коли ідеш по незнайомому Тернополю з розгорнутою картою вулиць міста, перехожі, що трапляються на шляху, одразу підходять і пропонують допомогти, підказати, щось порадити. Не кожного дня таких зустрічаєш. Тому, нам, лучанам, варто взяти до уваги такий приклад і старатись наслідувати тернопольчан.
Щодо інших особливостей міста, запам’яталися: Тернопільський став посеред міста, на якому можна поплавати на невеличкому пароплаві; гідропарк зі значною кількістю маленьких озерець, біля яких облаштувались місцеві рибалки; старий кінотеатр «Палац кіно» з широким екраном і привітним дідусем, який готовий іти на зустріч «туристам» і показувати фільм, навіть, якщо на сеанс прийшло двоє гостей; ну і, звичайно, найвідоміший ресторан-музей української кухні «Старий млин», нагороджений срібною та золотою табличками «Ревізор». Отож, хто буде в Тернополі, неодмінно повинен відвідати усі ці місця. Позитивні враження та емоції гарантовані!
P.S. У нас досить самобутнє місто. Однак, є один факт, який, на моє суб’єктивне переконання, нам варто перейняти у тернопольчан. Уже з рік, а то й більше, ведуться безглузді розмови про те, де б нам поставити пам’ятник Степану Бандері, щоб він був доречним і нікому «не заважав». Таке місце є – на майдані біля Волинської облдержадміністрації. Я б там ще прапорів червоно-чорних понавісила, щоб кожен чиновник та кожен депутат облради, ідучи повз красномовні символи до приміщення ОДА, згадували українське минуле і мали стимул трудитись на благо українського народу та мали величезне бажання боротись за честь та славу української нації.
Слава нації! Смерть ворогам!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 11
створення УПА він немає.20-го червня 1940-го року Президент
ЗУНР А. Левицький віддав воєнний наказ Т.Бульбі-Боровцю іти в
Волинські ліси, закладати арсенали і створювати загони УПА.Оце і є ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ УПА,бо був відданий ВОЄННИЙ НАКАЗ ПРЕЗИДЕНТА.А всі каральні операції проводив нач.СБ Лебідь,бо Бандера всю війну відсидів в Заксенхаузені.Хто хоче взнати більше,наберіть в Гуглі Т.Бульба-Боровець і поринете в справжню історію.