«Бандерівське» місто Тернопіль

Останнім часом сотні, ба, навіть тисячі людей приїздять в Західну Україну у пошуках справжніх «бандерівців». Втім, чомусь нікого схожого на нащадків Степана Бандери їм знайти не вдається. Зовсім випадково мені вдалось розгадати загадку, де ж ховаються усі українські націоналісти. Правильна відповідь – в західноукраїнському містечку Тернопіль. Чому так? Поясню детальніше.

По-осінньому прохолодного ранку відправилась у триденну міні-відпустку до Тернополя за новими враженнями. Зустріло місто сірими полями та густим туманом, крізь який вдалечині уже проглядалися місцеві висотки. Єдиною кольоровою плямою на похмурому фоні був в’їзний синьо-жовтий знак – «Тернопіль». Та це було лише перше враження.

Як виявилось, Тернопільщина майже не відрізняється від Волині своїми краєвидами – ліси та поля. Та й саме «файне місто» місцями дуже нагадало рідний Луцьк. Тут практично у самому серці Тернополя розташувався центральний проспект Степана Бандери, який чимось дуже схожий на луцький проспект Соборності. Посеред проспекту патріотично розфарбований міст із написами по обидва боки: «Козацькому роду нема переводу» та «Де козак, там і слава». Синьо-жовта символіка повсюдно розбавлена червоно-чорними кольорами прапору Української повстанської армії. Під мостом, як і в Луцьку, простягаються залізничні колії і, відповідно, по ту ж саму сторону, що і в нас, залізничний вокзал.

Якщо рухатись ближче до центральної частини Тернополя, то на розі вулиці Руської та бульвару Тараса Шевченка важко не помітити Центральний універмаг міста, навпроти якого Театральний майдан з Тернопільським академічним обласним українським драматичним театром імені Тараса Шевченка. Ну точно, як вдома. Тільки вулиці вужчі і відсутній сквер, який розділяє ЦУМ і майдан, на якому, припускаю, і відбувалась нещодавно «місцева революція». А ще, якщо повернутись до проспекту Степана Бандери, то приблизно на тому ж проміжку, де у нас розташовується стадіон «Авангард», у Тернополі міні-арена «Стадіон міський». Тут проводять свої поєдинки дві першолігові команди ФК «Тернопіль» та «Нива».

Не вдалось оминути поглядом і цікаву трапецієподібну будівлю. На ній офіційна табличка з написом «Тернопільська обласна рада». Ще здалеку помітили, що біля будинку облради активний рух – працюють МНСники. Виявляється, що хтось повідомив службу про замінування будівлі. Зі слів місцевих мешканців дізналися, що за останній час це уже не перший випадок. У підсумку з’ясувалося, що тривога була фальшивою.

Навпроти обласної ради важко не помітити кремезний пам’ятник головного українського націоналіста – Степана Бандери. По обидва боки від монумента майорять синьо-жовтий український стяг та червоно-чорний прапор Української повстанської армії. Ось він – центр «бандерівського» краю. А отже, робимо висновок, що тут живуть справжні «бандерівці».

До речі, щодо місцевих мешканців – дуже позитивні, відкриті і чуйні люди. Коли ідеш по незнайомому Тернополю з розгорнутою картою вулиць міста, перехожі, що трапляються на шляху, одразу підходять і пропонують допомогти, підказати, щось порадити. Не кожного дня таких зустрічаєш. Тому, нам, лучанам, варто взяти до уваги такий приклад і старатись наслідувати тернопольчан.

Щодо інших особливостей міста, запам’яталися: Тернопільський став посеред міста, на якому можна поплавати на невеличкому пароплаві; гідропарк зі значною кількістю маленьких озерець, біля яких облаштувались місцеві рибалки; старий кінотеатр «Палац кіно» з широким екраном і привітним дідусем, який готовий іти на зустріч «туристам» і показувати фільм, навіть, якщо на сеанс прийшло двоє гостей; ну і, звичайно, найвідоміший ресторан-музей української кухні «Старий млин», нагороджений срібною та золотою табличками «Ревізор». Отож, хто буде в Тернополі, неодмінно повинен відвідати усі ці місця. Позитивні враження та емоції гарантовані!

P.S. У нас досить самобутнє місто. Однак, є один факт, який, на моє суб’єктивне переконання, нам варто перейняти у тернопольчан. Уже з рік, а то й більше, ведуться безглузді розмови про те, де б нам поставити пам’ятник Степану Бандері, щоб він був доречним і нікому «не заважав». Таке місце є – на майдані біля Волинської облдержадміністрації. Я б там ще прапорів червоно-чорних понавісила, щоб кожен чиновник та кожен депутат облради, ідучи повз красномовні символи до приміщення ОДА, згадували українське минуле і мали стимул трудитись на благо українського народу та мали величезне бажання боротись за честь та славу української нації.

Слава нації! Смерть ворогам!