Сто років радіо в Луцьку

Така штука, як електрон, який має електричне поле і рухається в металевій конструкції, створює магнітне поле, а зміна останнього призводить до генерації електричного. Разом ті поширюються в просторі як дві складові одного електромагнітного поля, яке залежно від частоти називається радіохвилями.

Щоб зрозуміти і довести, що все саме так, і побудувати з експериментів теорію, науковцям довелося пройти дуже довгий шлях. Фактично, ланцюжок дослідів почався чи не від механіки сера Айзека Ньютона XVII століття, а далі в ХІХ розвинувся у працях таких гігантів, як Максвелл, Фарадей, Лоренц та інші. Хоча присутній тут і слід епохи Античності, бо ж іще Левкіпп та Демокріт говорили про неподільні частинки «атоми», у яких все одно можна виділити невагомі елементи. Про це ми добре знаємо.

Радіо в Луцьку було вже в часи Першої світової

Винахідниками радіо стала ціла купа інженерів та науковців по всій планеті. Отримали різні патенти на безпровідний зв’язок. Нікола Тесла у 1890х роках отримав патенти на конструкції, які випромінювали і приймали радіохвилі. А в 1909 році фізики Гульєльмо Марконі та Фердинанд Браун отримали нобелівську премію «in recognition of their contributions to the development of wireless telegraphy» . Винайдення телеграфу і радіо ішли в ногу.

Минав час і радіо все більше ставало у вжиток. Звичайно, використовувати новітні наукові розробки стали військові.

В Луцьку радіо було вже в часи Першої світової війни. Використовували його російські вояки. Польова військова радіостанція розташовувалася на Красному. Її керівником був фізик Сергій Вавілов, який пізніше став академіком Академії наук СРСР і навіть її президентом.

Будівля на другій фотографії збереглася.

Дві вежі польського радіо Łuck

Про оригінальні способи використання радіо в Луцьку у міжвоєнний період розповів Вальдемар Пясецький. У 1925 році в кількох будівлях міста відбувалися публічні радіослухання. Транслювали радіопередачі з Варшави та інших європейських столиць. Радіоприймачі знаходилися в «Польському домі» та українській «Рідній хаті». Ці організації відігравали роль національних культурних осередків.

Радіоприймачі поширювали все більше і в тридцятих роках багато волинян мали свої домашні апарати. За статистикою 1937 року, майже 16 тисяч волинян мали радіоприймачі. Проте сигнал не завжди був стабільним і потужним. Громадські організації Волинського воєводства зверталися до влади з проханням влаштувати радіостанцію в Луцьку. А плани у Варшаві вже були.

У 1935 році дирекція Польського радіо затвердила проект будівництва такої радіостанції. Луцьк мав стати десятим містом у Польщі із власною радіостанцією. На території сучасної України – другим (Львів уже мав). Але планувалося, що це має бути не просто трансляційна станція, а ціла радіостудія, яка б створювала власні програми.

У 1937 році директор польського радіо Роман Стажинський та інженер Малецький прибули в Луцьк, щоб погодити розташування радіостанції. Восени цього року купили ділянку розміром 1,5 гектара на Гнідаві. 5 липня 1938 року там розпочали будівництво станції за проектом інженера-архітектора Тадеуша Лобоса. Це був четвертий у Польщі окремий спеціалізований будинок радіо.

Для керування «радійними» справами Волині у воєводському уряді (еквівалент теперішньої обласної державної адміністрації) навіть створили окремий відділ – воєводський комітет радіомовлення та радіофікації.

Цікаво, що в той час в країні стали випускати радіоприймачі, на шкалі яких була позначка Łuck – Луцьк польською мовою.

Будівництво станції завершили у серпні – на початку вересня 1939 року. Приміщення складалося з адміністративної, технічної та двох кімнат студійної частин. Станція була обладнана сучасними антенами, збудували також вежу висотою 180 метрів. Планувалося, що вона буде освітлюватися в нічну пору.

Залишалося останнє – обладнати передавач. Радіостанцію вже мали от-от запустити, але внаслідок початку війни, станцію так і не відкрили. Спроектований спеціально для Луцька Відділом будівництва Польського радіо передавач залишився у Варшаві.

Будинок радіо зберігся. Тепер він знаходиться на вулиці Потебні. Його займає профтехучилище.

За ним на досить великій території розкинулося кілька залізобетонних конструкцій. Це залишки опор, за які трималися троси, що розтягували високу вежу в різні сторони, урівноважуючи її.

За знайденими станом на сьогодні старими фотографіями відомо, що в луцьку була не одна радіовежа. Це підтверджують і розповіді старожилів. За їхніми описами, у 40-му році в Луцьку була вежа, а поруч – обломки іншої. У неї начебто врізався літак польського офіцера, який із сім’єю покидав Луцьк у перші дні війни.

Луцк предстал перед нами совсем иным миром «западной» жизни

Коли за таємним протоколом пакту Молотова-Рібентроппа Волинь приєднали до СРСР, влаштування радіомережі Волині продовжили. В Луцьк із Москви у 1940-му році прибули спеціалісти для будівництва станції. Начальником будівництва призначили радіоінженера Сергія Стоянова, який уже мав досвід влаштування радіостанції. Головний інженер дирекції будівництва був Олександр Холін.

У своїх мемуарах він згадував про плани будівництва. Треба було зробити добудову до вже наявного польського будинку радіо, окремо звести адмінкорпус, дизельну електростанцію, житлові корпуси для працівників.

«Поначалу всем нам приходилось трудновато, особенно с жильем: городские власти большое внимание уделяли размещению беженцев из соседних воеводств панской Польши. Связисты жили в нескольких не очень благоустроенных номерах единственной гостиницы. Постепенно наши строители расселялись по частным квартирам в ожидании домов, которые сами же строили ускоренными темпами. И вот наконец наш жилищный кризис миновал. Дирекция стройки получила довольно сносный метраж в двухэтажном доме, выросшем неподалеку от центра города.

Строительство радиостанции и других объектов вокруг нее подвигалось успешно, хотя, по непонятным мне тогда причинам, руководство из Москвы поторапливало: быстрее, быстрее завершайте сооружение радиостанции...», - писав Холін в мемуарах.

Дуже цікаво він описував Луцьк тих часів.

«Луцк — областной центр Волынской области, которая вместе с другими областями Западной Украины вошла в состав Советского Союза. Промышленность в Луцке, как и в других городах бывшего Волынского воеводства, представляла тогда жалкую картину: ремесленные мастерские, примитивное мукомольное производство, пивоваренные заводики. И все-таки Луцк предстал перед нами совсеминым миром «западной» жизни, со своим бытом. Первое, чтобросалось в глаза, это многочисленные костелы и небольшие частные магазинчики, лавки, палатки, харчевня с обязательным пивом и колбасными изделиями собственного изготовления.

Транспорта, в современном понимании, там не было. По улицам тащились волы, впряженные в дроги, цокали коваными копытами першероны и битюги, тянувшие высоконагруженные возы, проносились открытые пролетки с седоками. Но больше всего было велосипедистов различных возрастов — от мальчишек до мужчин и женщин почтенного возраста. Особенно нас поражали грузовые велосипеды с толстыми покрышками и проволочными багажными сетками у руля, в которых доставлялись в магазины различные пакеты и увозились покупки. Велосипед был наиболее распространенным средством передвижения по городу.

Главная, замощенная булыжником улица, сплошь застроенная двух — и трехэтажными домами с непривычной для нас архитектурой, с остроконечными черепичными крышами, выглядела совсем по-иноземному в отличие от извилистых улиц окраин с одноэтажными домиками, стоящими в зелени небольших садиков».

Керівництво Москви недаремно підганяло інженерів у Луцьку із будівництвом станції. Наближалася війна.

У Німеччині часів окупації видали кілька поштівок із зображенням Луцька. На одну із них потрапила вежа луцької радіостанції. В кадрі – радіовежа, замкова вежа, кафедральний костел, кірха.

А на іншу фотографію потрапило аж дві вежі луцької радіостанції. Одна з них – та, в яку начебто врізався літак, інша – яку, імовірно, відновили на чолі з головним інженером Холіним. Вежі на задньому плані ліворуч. На передньому плані – ідуть німці поряд зі зруйнованими спорудами на нинішньому проспекті Волі.

Радянський час

Вперше в ефір Луцьк вийшов 10 травня 1940 року.

«Обласне радіомовлення відкривається сьогодні через Львівську радіостанцію РВ-94 і буде даватись щоденно з 18 години 30 хвилин до 19 години. А у вихідні – з 18 години 15 хвилин до 18 години 45 хвилин. У червні буде організовано місцеве мовлення у містах Ковелі та Володимирі-Волинському.

На підприємствах, у колгоспах, клубах, червоних кутках треба організувати пункти слухання важливіших радіопередач. …Обласне управління зв’язку повинно якомога швидше забезпечити технічну базу для радіомовлення, встановити радіовузли, організувати ремонт радіоприймачів у Луцьку та в районах», - писали в газеті «Радянська Волинь» 10 травня 1940 року.

Про роботу радіо в Луцьку в часи Другої світової, на жаль, поки що відомостей немає.

У сорокових та п’ятдесятих роках у Луцьку був міський парк, який знаходився на місці нинішнього драмтеатру і частини Театрального майдану. Ті «слухання радіопередач», про які писав журналіст газети «Радянська Волинь», відбувалися в парку по вихідних. А ще, згадують старожили, в тому парку відбувалися концерти духових оркестрів, танці. Поруч стояв пам’ятник Сталіну, який в середині п’ятдесятих замінили на пам’ятник Леніну.

Крім коротеньких місцевих передач, які складалися з новин та музики, по радіо тоді крутили передачі з Києва та Москви, де розповідали про «досягнення» в різних галузях радянського життя.

Аж до сімдесятих років по радіо лунала музика, новини, або патетичні розповіді про «народне господарство». А сімдесяті роки це вже був час дуже цікавих змін в Луцьку. У місті суттєво стала змінюватися демографія. В місті стали будувати великі фабрики та заводи, розбудовувалися житлові квартали, приїжджали жити і працювати мешканці з сіл та інших міст. Детальніше про це – у статті Луцьк 1970-х: бум соціалізму.

У липні 1970 року збільшили на півгодини обсяг місцевого мовлення. В обласному комітеті з телебачення і радіомовлення стали робити передачі для молоді та школярів.

Настав час і збудували окремий будинок радіо. Він існує і досі – на вулиці Винниченка. Це технічно суттєво покращило умови та можливості роботи радіо. Збільшилася і кількість годин місцевого мовлення – до 2 годин на добу.

З розвитком технологій розвивалося і радіо. У 1987 році луцьке радіо стало транслювати стереофонічний сигнал. А ще пізніше поряд з радіо з’явилося і телебачення. Усі ці структури нині формують такого великого монстра як Волинська обласна державна телерадіокомпанія.

***

З розпадом совка з’явилися нові умови. Радіо Луцьк, СІД FM – це вже історія, про яку більшість пам’ятає. Знає про це й Анастасія Передрій. Тож, у якості флешмобу кидаю виклик цій дівчині, щоб вона написала про радіо в Луцьку за останні 25 років і подальші перспективи радіо взагалі.

Впевнений, це буде не просто доповнення до цієї статті, а й повноцінний матеріал людини, яка любить радіо. Водночас це і штурханець Анастасії, щоб розворушити її до публічної текстової творчості.