Мережі й глиняний колос: перша велика тріщина режиму Януковича

Дивлюсь на те, що зараз відбувається з урядовими сайтами, і дякую Богу за те, що минулоріч прочитав книгу "Мережі і мережні війни: Майбутнє терору, злочинності та бойових дій" Джона Арквілли та Девіда Ронфельдта. Вона дозволяє прекрасно зрозуміти, що зараз насправді відбувається в Україні.
Владна ієрархія виявилася неспроможною ефективно боротися з кардинально іншим типом системи – мережею. DDоS-атака такого масштабу дозволяє оцінити потужність мережевої війни.

Звісно, раніше в Україні чули про "арабську весну" з її Facebook'ом і Twitter'ом. Та це було далеко, "десь там". Навіть російська Болотна площа, відносному успіху якої варто завдячувати соцмережам – була хоч близько, та все одно, за кордоном.

Тепер дійшла черга до нас.

Уперше режим Партії регіонів показав свою вразливість. Мабуть, днями відбулася найбільша й найуспішніша інтернет-атака сайтів української влади за всі роки незалежності.

"Впали" сайти самого Януковича, уряду, парламенту і Конституційного суду. "Впали" сайти "всесильних" МВС та СБУ – тих відомств, які забезпечували репресивну основу режиму. "Ліг" сайт Партії регіонів. Зі значними перебоями працює багато інших сайтів влади. Прем'єр Азаров вирішив прикрити свою "гордість" – персональну сторінку у Facebook. Через спам користувачів.

Словом, в інтернеті "впали" практично всі "кити" режиму Януковича.

У мережі нема лідерів. А тому навіть такі заходи, як ув'язнення окремих її активістів, не зупиняє її діяльність. Що вже говорити про такі заходи, як "моління й випрошування", щоб українці припинили атакувати сайти, і "листи щастя" для інтернет-видань.

Влада вперше стала на коліна. Перед мережею, перед десятками тисяч звичайних українців.

Цього, мабуть, із часу перемоги Януковича не вдавалося жодній політичній партії, жодній іноземній країні.

Нещодавно читаючи журнал "Кореспондент", зустрів цікаве твердження: на Заході дуже цінують українських програмістів, бо в нас класні хакери. Але особливістю цієї ситуації стало те, що тут задіяні не стільки професійні хакери, скільки звичайні користувачі, "юзери". Очевидно, знаючі люди саме для них дали "вудочку" чи підказали, як їх знайти. І почала ловитися "рибка".

"Хакером може стати кожен", – напевне, таким буде відкриття для багатьох українців, що користуються інтернетом...

Один із прикладів: інтернет-бізнесмен Денис Олєйников, якого також влада "пресувала" буцімто за авторські права, написав простенький текст:

"Дорогие друзья, я из интернета, я могу сказать, что там происходит. Там просто фейсбуковый шабаш!

Значит, стоят ноутбуки рядами – все везде американское! От! И горы айпедов яблочных. И это на фоне ластэфэма буржуйского. От такое от!

Это просто... Это кошмар! И хочу вам сказать, шо эти ноутбуки не простые, а наколотые.

Люди нажимают

Пуск –> Выполнить –> ping -l 1400 -t -f president.gov.ua
Сделали – нажали еще. От! И она тянется и тянется – рука..."

Зрозуміло, що до таких слів у юридичному плані жодних претензій бути не може...

"Якби протестною дією проти закриття ex.ua зайнялися лідери опозиції, владні сайти почувалися б абсолютно захищеними. Весь успіх дос-атак зумовлений тим, що в справі нема вождів і партій. І моліться, щоб і не було", – написав у "Facebook" Дмитро Корчинський. І саме тут я з ним цілком погоджуюсь.

Про впливовість фактору мережевості говорить і той факт, що, наприклад, публічна сторінка "СВОБОДУ EX.UA" у "Вконтакте" вже нараховує понад 39 тисяч підписників. Для прикладу – публічна сторінка Юлії Тимошенко має прихильників майже вдвічі менше.

У найпопулярнішого інтернет-ЗМІ держави – "Української правди" – прихильників у "Facebook" також менше, майже 28 тисяч.

При цьому врахуйте, що як в УП, так і в Тимошенко – це результат кількарічної роботи. А сторінка "СВОБОДУ EX.UA" "Вконтакте" перевершила їх досягнення всього за кілька днів. Тобто ріст популярності лавиноподібний. За лічені хвилин кількість підписників збільшується на сотні.

Що вже говорити, за те, що "СВОБОДУ EX.UA" понад у 6 разів популярніша за офіційну фейсбук-сторінку самого EX.UA.
І це вказує на те, що закриття самого EX.UA – це не стільки причина, скільки привід для масових атак на урядові сайти. Прикметно, що був фактично проігнорований і заклик адміністрації офіційної сторінки EX.UA на Facebook: "Просьба не предпринимать никаких противозаконных действий в отношении госструктур, всё необходимо решать по уму."

Щодо самої справи EX.UA, то силовики вже дали задню. "У зв'язку з тим, що досудове слідство по справі триває, а тому слідчий відділ Печерського РУ на даний момент відкликає подання в порядку ст.23-1 КПК України, направлене на вашу адресу 31.01.2012, та просить відмінити заблокування доменного імені ex.ua (www.ex.ua)", – йдеться у листі начальника слідчого відділу Печерського райуправління МВС Євгена Гоцуляка на ім'я директора ТОВ "Інтернет Інвест" Павла Блоцького.

Парадоксально, але в статті Кримінально-Процесуального кодексу, на яку посилається міліція, взагалі не передбачено механізму відкликання подання. Та й зазначена причина відкликання – "у зв'язку з тим, що досудове слідство по справі триває", виглядає доволі дивно.

Напевне, справжня причина криється зовсім у іншому.

Для порівняння згадайте справу чи справи Тимошенко: чи робили слідчі органи для неї якісь поблажки?

Режим у страху – за деякими даними, понад половина українців користується інтернетом. І реальних механізмів для протистояння фактору мереж ієрархія не має.

Навіть "просунута" влада такої країни, як США, здавалася під натиском мереж. Приклади описані у вищезгаданій книзі "Мережі і мережні війни". Що вже тоді говорити за напівархаїчну державну систему України, від якої часто тхне душком феодалізму?

Українська влада зараз виявилася "колосом на глиняних ногах". Першу солідну тріщину режим уже дав.

Коли він упаде, залежить від усіх громадян України.

Андрій Калахан,
Українська правда