Зима близько

Нервозність часу позначається на всьому. Допомагаєш дружині консервувати помідори, а в голові: «Треба було б побільше, хтозна якою зима буде».

А якось звернув увагу на вікно у кімнаті, єдине у квартирі все ще не «енергоощадне», а старезне-потріскане-дерев’яне, через яке вітер завжди гуляє зі свистом. І тут – думка, як блискавка вночі: «А якщо війна на сході до зими не закінчиться?!».

Як на зло, днями трапляється повідомлення у «Фейсбуку»: у російському місті Іванові (так-так, знаменитий «город нєвєст») вербують найманців на війну в Україні. «Ха, кого цим здивуєш!?» – скаже читач. І я не здивувався. Але в грудях щось йойкнуло: терористів-новобранців комплектують… зимовими речами. До серйозних холодів – мінімум два місяці. Серйозні наміри у путінської нечисті.

…Раз по раз перед очима постає фото загиблого лучанина Ігоря Філіпчука. Коли у середині серпня надійшла звістка про його смерть, це фото кілька днів «гуляло» соцмережами. На ньому – Ігор з ручним гранатометом на плечі у полі, біля окопів, а позаду – військова техніка. Будні війни…

Але впало у вічі не це. Шокували… звичайні капці на босу ногу. Через них боєць на фото мав не те що буденний вигляд, а якийсь… бідовий, чи що. Навіть РПГ на плечі не рятував від такого враження.



«Зима близько!» – каже похмурий Еддард Старк, герой серіалу «Ігри престолів». Українцям від такої фентезійної екзотики тхне реальністю.

Зграї нечисті пруться з півночі, звідки їх жене голод і холод. Навіть колосальна льодяна стіна, покликана відгородитися від біди, не рятує. А тут, на півдні, – ні, щоб об’єднатися й всім разом прогнати виродків! У престоли граються, владу ділять, інтриги плетуть… А те, що народ гине, – «а кому зараз легко?».

Я про серіал, якщо що. Про той, де тільки фантазія сценаристів (подивіться – так саме все так, як описав). А ви про що подумали?..



Але поки українців гріє літо. І віра в перемогу. І – трясця його матері – наша, справжня, кожною клітиною відчута Незалежність. Країни. Краю. Дому. Сім’ї.

Адже для багатьох тільки сьогодні слова, які раніше видавалися фальшивою патетикою, наповнилися конкретним змістом. Боротися – це не колись, де козаки, гетьмани, Січ, а тут – де «Айдар», Нацгвардія і 51-ша бригада. Не татари, половці чи нацисти. А «русскоє казачєство», «ополчєнци», кадировці. Не «поліг козак на полі бою», а «сусідка вчора похоронила єдиного сина».

Ростемо. Дорослішаємо. Гартуються нерви. Грубішає шкіра. Нічого – так, воно в холоди краще. Зима близько.

(Редакторська колонка в газеті "Сім’я і дім" (№ 34 від 20 серпня 2014 року)