«Бук» чи не «Бук», а головне – чий «Бук»?
Потужна багатофункціональна система ефективного протиповітряного прикриття стала машиною смерті для пасажирів мирного авіалайнера.
5 років навчання у Київському вищому зенітному ракетному інженерному училищі, після чого ЗРК «Бук» став по-суті «рідним» - адже всебічно вивченим, та подальша служба саме на цьому комплексі закарбувала в пам’яті усі його можливості і «тонкощі поведінки». У ці дні я зателефонував кільком колишнім однокашникам – колегам, бувшим офіцерам протиповітряної оборони. Багато в чому оцінка трагедії з військово-технічної точки зору збіглася.
…Не в’яжеться формулювання «бойовики збили…». Може бути тільки «бойовики замовили», «бойовики оплатили», «бойовики доставили комплекс». Збити, здійснити пуск ракети з зенітно-ракетного комплексу «Бук» здатні виключно офіцери профільного фаху, які пройшли 4-5 річне навчання у відповідних військових вищих навчальних закладах. Даруйте за відвертість - чи то був «лівак» підрозділу, озброєного «БУКом», в бажанні заробити декілька десятків тисяч «баксів» - така собі «поточна» змова з терористами, чи то був цільовий наказ десь з російського «верху» застосувати такий комплекс по літаках ВПС України прилеглого до кодону України, чи ще якась схожа причина – відповідь знайдеться. Є перехоплені переговори терористів і є свідчення супутникового стеження. І ще є спроба замітання слідів - в тому числі намір перевезення «чорних скринь» «Боїнга» до російських лабораторій. А насправді скрині не повинні нічого показати. Тому що для літака і екіпажу все відбулось трагічно швидко. Був регламентний режим польоту – і було нищівне враження ракетою…
Так ось, щодо можливостей вразити повітряну ціль зенітно-ракетним комплексом (ЗРК) типу «Бук». Усе просто… і не просто. Щоб бути точним – «комплекс» це в дійсності сукупність кількох взаємодіючих машин-станцій на гусеничному ходу, серед яких ключовою є (далі російською, мені важко перекласти завчену технічну термінологію) СОУ – станция обнаружения и наведения. Её в сообщениях последних дней и называют «комплексом «БУК». Машина, в которой я лейтенантом и дневал и ночевал – имеет ходовую часть на базе лёгкого танка с кабиной управления внутри. Вес – около 32 тонн. Гусеничный ход и возможности трансмисси с автоматической сменой передач (практически «коробка - автомат») позволяет легко двигаться, например, по полю со скоростью 60-70 км\ч.). СОУ способна с марша развертуться и быть готовой к пуску ракет за считаные минуты. Станция несёт на себе радиолокационную систему с дальностю обнаружения до 100км. И пусковую систему с 4-мя самонаводящимися ракетами каждая весом около 850 кг.
Представте, вы сидите в кабине, а сверху над вами поворачивается, ориентируясь на цель, система весом около 5 тонн. Еффективная высота поражения «стандартного» истребителя - до 30 км. Ракета способна настичь цель, движущуюся со скоростью до 2 600 км\ч. Комплекс, ясное дело для военных целей – истребители, крылатые ракеты, низколетящие цели. Пассажирский борт – просто-таки учебная цель…
Отже – головна особливість бойової роботи «БУКа» - робота в направленому секторі, і це направлення дається «не пальцем в небо». Дається вказівка по цілі з іншої станції, яка в ході взаємодії скеровує по визначеному азимуту. Якщо пуск здійснювався з підготовленої позицій та з прилеглої російської території – все сходиться. Комплекс ефективно взаємодіє. Дальності для ураження вистачає. Інша річ – що в повідомленнях тих же російських ЗМІ одразу повідомили про збиття українського транспортника АН-26. Ймовірно, його і хотіли збити. «А давайте «Буком» стрільнемо!». Чи: «та застосуйте ви нарешті «БУК»!. Або ще так: «…переносні ЗРК скінчились. Поблизу є підрозділи з ЗРК «БУК». Працюємо!...».
А далі – я б не перебільшував рівень фахової підготовки того екіпажу. Могла бути і трагічна випадковість – «Боінг» пролітав випадково. Це не знімає, ясна річ, відповідальності.
Наприклад: намагались навести на військову ціль. Транспортний літак повинен був йти нижче, і з відносно з невисокою швидкістю – 400 км\год. А це значить, що його розпізнати важче – відмітка на екрані нечітка, заважають в тому числі і хмари, а якщо ціль летить на мінімальний висоті, то «наводку» дають і дерева, і висотні споруди. А тут – чітка, як на тренажері відмітка: рівномірний політ пасажирського борту на «комфортній» висоті. Легкий захват цілі і «радісний» пуск – поцілили, значить отримали очікуваний куш.
Щодо системи розпізнавання «свій-чужий». Під час несення бойового чергування ми регулярно (через добу-півтори) отримували оновлення секретних кодів для введення в систему.
Ці коди дозволяли розпізнати «свого» і не поцілити в нього в разі бойового застосування комплексу. Якщо код своєчасно не ввести – усі цілі автоматично розпізнаються як «чужі». А значить – по ним можна пускати ракету. Направлений вибух, який здійснює ракета з «БУКу» при наближенні до цілі (пряме попадання не потрібне) просто руйнує повітряний об’єкт. Ймовірність ураження – за тактико-технічними характеристиками - до 90%.
Ще один технічний нюанс – власне кнопка «пуск». Її не натиснеш без спеціально ключа – це реально металевий ключик, яким знімається блокування системи пуску. Про місцезнаходження цих ключів знали лише окремо узяті відповідальні особи. Ці ключі бачили лише під час бойових полігонних навчань, і то безпосередньо перед стрільбою. В разі захоплення частини передача таких ключів в принципі неможлива – якщо тільки не має місце зрада.
Міг бути здійснений пуск з території, прилеглої до зони конфлікту, з постійних позицій зенітно-ракетної бригади ? Так, міг. Але ж бачимо докази того, що терористи радіють у своїх телефонних розмовах, що вони отримали «БУК». В принципі – для наведення на ціль напрямок сектора пошуку можна визначити і по компасу – якщо знати розташування аеродрому з авіацією українських ВПС. Тобто, локально обійтись без додаткового цільового керування. Потрібно б знати і приблизний час прольоту потенційної цілі: безперервна робота систем ЗРК – локаційної та пускової – забезпечена газотурбінним двигуном, яка потребує 100 літрів пального в годину, і довга безперервна робота ускладнюється дозаправкою.
Отже підготовка операції точно велась. Ще раз підкреслю – оперувати можливостями «БУКу», проводити бойову експлуатацію здатні виключно підготовлені профільні військові фахівці. А оті «бойовики» - замовники, або ж їх виставляють такими бравими замовниками кремлівські «ляльководи». Повідомляється, що машина, з якої був здійснений пуск, вже зникла за кордоном України. Можна погодитись з припущенням, що і машині, і її екіпажу недовго бути на цьому світі.
Технічні деталі, які захотілось викласти, сподіваюсь, допоможуть зорієнтуватись у потоці «експертних оцінок», які нині наповнюють ефір. Не маю жодного сумніву, що встановити 100% правди у тому, хто збив «Боінг», можливо в найближчі часи – нехай дні. Хто б там – чи «бойовики» чи їхні «патрони» не робив спроби перешкодити розслідуванню.
Дмитро Ураєв
5 років навчання у Київському вищому зенітному ракетному інженерному училищі, після чого ЗРК «Бук» став по-суті «рідним» - адже всебічно вивченим, та подальша служба саме на цьому комплексі закарбувала в пам’яті усі його можливості і «тонкощі поведінки». У ці дні я зателефонував кільком колишнім однокашникам – колегам, бувшим офіцерам протиповітряної оборони. Багато в чому оцінка трагедії з військово-технічної точки зору збіглася.
…Не в’яжеться формулювання «бойовики збили…». Може бути тільки «бойовики замовили», «бойовики оплатили», «бойовики доставили комплекс». Збити, здійснити пуск ракети з зенітно-ракетного комплексу «Бук» здатні виключно офіцери профільного фаху, які пройшли 4-5 річне навчання у відповідних військових вищих навчальних закладах. Даруйте за відвертість - чи то був «лівак» підрозділу, озброєного «БУКом», в бажанні заробити декілька десятків тисяч «баксів» - така собі «поточна» змова з терористами, чи то був цільовий наказ десь з російського «верху» застосувати такий комплекс по літаках ВПС України прилеглого до кодону України, чи ще якась схожа причина – відповідь знайдеться. Є перехоплені переговори терористів і є свідчення супутникового стеження. І ще є спроба замітання слідів - в тому числі намір перевезення «чорних скринь» «Боїнга» до російських лабораторій. А насправді скрині не повинні нічого показати. Тому що для літака і екіпажу все відбулось трагічно швидко. Був регламентний режим польоту – і було нищівне враження ракетою…
Так ось, щодо можливостей вразити повітряну ціль зенітно-ракетним комплексом (ЗРК) типу «Бук». Усе просто… і не просто. Щоб бути точним – «комплекс» це в дійсності сукупність кількох взаємодіючих машин-станцій на гусеничному ходу, серед яких ключовою є (далі російською, мені важко перекласти завчену технічну термінологію) СОУ – станция обнаружения и наведения. Её в сообщениях последних дней и называют «комплексом «БУК». Машина, в которой я лейтенантом и дневал и ночевал – имеет ходовую часть на базе лёгкого танка с кабиной управления внутри. Вес – около 32 тонн. Гусеничный ход и возможности трансмисси с автоматической сменой передач (практически «коробка - автомат») позволяет легко двигаться, например, по полю со скоростью 60-70 км\ч.). СОУ способна с марша развертуться и быть готовой к пуску ракет за считаные минуты. Станция несёт на себе радиолокационную систему с дальностю обнаружения до 100км. И пусковую систему с 4-мя самонаводящимися ракетами каждая весом около 850 кг.
Представте, вы сидите в кабине, а сверху над вами поворачивается, ориентируясь на цель, система весом около 5 тонн. Еффективная высота поражения «стандартного» истребителя - до 30 км. Ракета способна настичь цель, движущуюся со скоростью до 2 600 км\ч. Комплекс, ясное дело для военных целей – истребители, крылатые ракеты, низколетящие цели. Пассажирский борт – просто-таки учебная цель…
Отже – головна особливість бойової роботи «БУКа» - робота в направленому секторі, і це направлення дається «не пальцем в небо». Дається вказівка по цілі з іншої станції, яка в ході взаємодії скеровує по визначеному азимуту. Якщо пуск здійснювався з підготовленої позицій та з прилеглої російської території – все сходиться. Комплекс ефективно взаємодіє. Дальності для ураження вистачає. Інша річ – що в повідомленнях тих же російських ЗМІ одразу повідомили про збиття українського транспортника АН-26. Ймовірно, його і хотіли збити. «А давайте «Буком» стрільнемо!». Чи: «та застосуйте ви нарешті «БУК»!. Або ще так: «…переносні ЗРК скінчились. Поблизу є підрозділи з ЗРК «БУК». Працюємо!...».
А далі – я б не перебільшував рівень фахової підготовки того екіпажу. Могла бути і трагічна випадковість – «Боінг» пролітав випадково. Це не знімає, ясна річ, відповідальності.
Наприклад: намагались навести на військову ціль. Транспортний літак повинен був йти нижче, і з відносно з невисокою швидкістю – 400 км\год. А це значить, що його розпізнати важче – відмітка на екрані нечітка, заважають в тому числі і хмари, а якщо ціль летить на мінімальний висоті, то «наводку» дають і дерева, і висотні споруди. А тут – чітка, як на тренажері відмітка: рівномірний політ пасажирського борту на «комфортній» висоті. Легкий захват цілі і «радісний» пуск – поцілили, значить отримали очікуваний куш.
Щодо системи розпізнавання «свій-чужий». Під час несення бойового чергування ми регулярно (через добу-півтори) отримували оновлення секретних кодів для введення в систему.
Ці коди дозволяли розпізнати «свого» і не поцілити в нього в разі бойового застосування комплексу. Якщо код своєчасно не ввести – усі цілі автоматично розпізнаються як «чужі». А значить – по ним можна пускати ракету. Направлений вибух, який здійснює ракета з «БУКу» при наближенні до цілі (пряме попадання не потрібне) просто руйнує повітряний об’єкт. Ймовірність ураження – за тактико-технічними характеристиками - до 90%.
Ще один технічний нюанс – власне кнопка «пуск». Її не натиснеш без спеціально ключа – це реально металевий ключик, яким знімається блокування системи пуску. Про місцезнаходження цих ключів знали лише окремо узяті відповідальні особи. Ці ключі бачили лише під час бойових полігонних навчань, і то безпосередньо перед стрільбою. В разі захоплення частини передача таких ключів в принципі неможлива – якщо тільки не має місце зрада.
Міг бути здійснений пуск з території, прилеглої до зони конфлікту, з постійних позицій зенітно-ракетної бригади ? Так, міг. Але ж бачимо докази того, що терористи радіють у своїх телефонних розмовах, що вони отримали «БУК». В принципі – для наведення на ціль напрямок сектора пошуку можна визначити і по компасу – якщо знати розташування аеродрому з авіацією українських ВПС. Тобто, локально обійтись без додаткового цільового керування. Потрібно б знати і приблизний час прольоту потенційної цілі: безперервна робота систем ЗРК – локаційної та пускової – забезпечена газотурбінним двигуном, яка потребує 100 літрів пального в годину, і довга безперервна робота ускладнюється дозаправкою.
Отже підготовка операції точно велась. Ще раз підкреслю – оперувати можливостями «БУКу», проводити бойову експлуатацію здатні виключно підготовлені профільні військові фахівці. А оті «бойовики» - замовники, або ж їх виставляють такими бравими замовниками кремлівські «ляльководи». Повідомляється, що машина, з якої був здійснений пуск, вже зникла за кордоном України. Можна погодитись з припущенням, що і машині, і її екіпажу недовго бути на цьому світі.
Технічні деталі, які захотілось викласти, сподіваюсь, допоможуть зорієнтуватись у потоці «експертних оцінок», які нині наповнюють ефір. Не маю жодного сумніву, що встановити 100% правди у тому, хто збив «Боінг», можливо в найближчі часи – нехай дні. Хто б там – чи «бойовики» чи їхні «патрони» не робив спроби перешкодити розслідуванню.
Дмитро Ураєв
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Вибір редактора
Популярне
"Мы не знаем, кто нажал на кнопку... Мы не знаем имя, не знаем звание, мы даже не уверены на сто процентов в национальной принадлежности... Самое правдоподобное объяснение - что это была ошибка, и ракета была запущена плохо обученным экипажем", - сказал представитель разведки.