Бабський День

- Завтра,- повідомила таємниче мама за вечерею.
- Що завтра? – запитав тато.
- Це не стосується хлопців,- відповіла мама.
- О котрій? – спитала я.
- Як завжди, о третій.

Раз на місяць залишаємо нашим хлопцям, себто татові й брату, записку на два слова: Бабський День.

Бабський День – то таке, через що нам усі заздрять, і чого, якщо відверто, ніхто не розуміє.

Власне, це не є щось надзвичайне. По-перше, то навіть не день - заледве кілька годин по обіді. По-друге, можна було б назвати, наприклад, Залагодження Різних Необхідних Справ, і теж було б правильно.

Починаємо від перукаря. Пані Вандзя вже чекає на нас. Потім мандруємо містом, розглядаючи вітрини. За нагоди заходимо до магазинів і купуємо різні, на перший погляд, непотрібні речі.

- Дивись! Нові крейдяні олівці! Ніби воскові, але інакші.
- Звичайно, треба купити, - мовить мама, перебираючи різні. Не можу вирішити, вибрати білий чи рожевий, відтак купуємо обидва. У книгарні виявляється, що є «Словник Польської мови», про який мама завжди мріяла.

- Мумітролі! Мумітролі! – репетую.
- Купуємо! – відгукується мама.

Всі дивляться на нас здивовано, навіть вороже, тільки пан книгар, з котрим ми трохи знайомі, посміхається. З магазину виходимо з цілою пачкою. Несемо її по черзі.

Тепер черга на лашки, як називає це мій тато. Мама якраз придумала для мене кольорові шкарпетки до колін. Знаходимо їх аж у четвертій крамниці. І так вдало складається, що та крамничка знаходиться якраз поряд із маленькою кав’ярнею, де подають таке смачнюще морозиво!

- Проїли три пари підколінників, - говорить мама, розраховуючись.
- Не може бути! – дивуюсь я.

Потім купуємо ще вовну різних кольорів, бо у мами в планах – великий светр. Нагружені, як верблюди, ідемо в кіно на дуже довгу комедію, і там, регочучи, завершуємо наш Бабський День.
Ще тільки повернутися додому. І все.

А котрогось дня за вечерею тато мовив:
- Завтра.
- Що завтра?- запитала мама.
- Це не стосується дівчат, - відказав мій брат.

* * *
Хороша, добра, трохи наївна оповідь. Автор – Ядвіга Ясни-Мазурек, мій лише переклад з польської. Нічого видатного – скажете? І будете праві.

Але що вражає: текст взято зі шкільного підручника для 3-го класу. Тобто дев'яти-десятирічні діти (і хлопчики, і дівчатка) читають у школі про те, як мама з дочкою проводять вихідний. І нікому у їхньому міністерстві освіти не здається дивним, що у жінок різного віку багато спільного, їм цікаво разом і є про що поговорити. І не викидають «Бабський День» із читанки тому тільки, що хлопчиків не дуже захоплює, як мама з донькою ідуть до перукарні або купують шкарпетки.

А може, навпаки. – саме у цьому й сенс? Може, якщо вчити вже з такого віку, чоловік краще зрозуміє, що жінка – не лише дружина, мама, куховарка й прибиральниця, а й просто Жінка. І для неї ходити в неділю за покупками– не лише за м'ясом на базар. І перукарня – насправді не розкіш і не примха.

І, до теми, – дещо з власного досвіду. Одного разу, прийшовши до сина в школу, підмітила разючу зміну саме в хлопцях. Були вони в десятому класі. Вразило, що у відкриті двері кабінету не кинулися усі й відразу, як було раніше, а чемно розступилися, давши дорогу дівчатам. Виросли! Подорослішали.

У доньки класним керівником два роки був молодий учитель. З чоловіками в школі самі знаєте, як. Нам пощастило. У нашій їх багато. Так от, наш А.А. вчив хлопчиків своїм прикладом. І це давало плоди.

Справді, важко вчительці-жінці донести до нечемного малого, як поводитися з протилежною статтю. Схоже на банальний тиск: ти маєш мені допомогти, поступитися, тому що я – жінка. Він чує інше: я – вчителька, і ти мусиш теє і теє. Ну, вчительці, так і бути, поступлюся. А Оксанка за сусідньою партою при чому? Вона ж не вчителька!


* * *

Впевнена: не прочитає наш школяр-третьокласник «Бабський День». Навіть просто тому, що до підручника таке оповіданнячко не потрапить. А поляк – читає. Може, ще й тому залишається багато років для наших дівчат рожевою мрією «вийти заміж за іноземця»? Як гадаєте?