«Дідо Иванчік». Петро Шекерик-Доників

За рекомендацією вже покійного мольфара Михайла Нечая прочитала книгу «Дідо Иванчік», автор - Шекерик-Доників Петро, репресований письменник і активний громадський діяч. Як виявилося, цей твір протягом багатьох десятиліть вважався втраченим, а прийшов до читача лише через 67 років. Петра Шекерика-Доникова було арештовано і відправлено у Сибір, а дружина Параска закопала рукопис чоловіка у землю, декілька разів міняла схованку, і як найціннішу реліквію заповіла дочці Анні, щоб та зберегла до кращих часів. Жінка виконала прохання матері і роман побачив світ завдяки товариству «Гуцульщина» вже за часів незалежної України.



Книга доступно і правдиво відображує духовний і матеріальний світ гуцулів, написана гуцульською говіркою, тому важка у читанні для тих, хто її не розуміє. Це справжній скарб для нашої літератури і фольклору зокрема. Вона змальовує той карпатський світ, який ми поступово втрачаємо, автентичну гуцульську культуру у своєму первісному вигляді.

Роман складається з трьох частин, в яких переплітається християнство з язичництвом, добро зі злом, людина з природою. Гуцули за своєю природою були язичниками, поклонялися Богу-Сонцю, а свою силу черпали від Матінки-Землі – в лісах, горах, воді. Тому-то й народжувалися там найсильніші мольфари, які вміли управляти всіма природніми стихіями, спілкувалися з добрими та злими духами, знали кожну рослинку, яка могла як допомогти, так і нашкодити людині. Вони зціляли як душевно, так і фізично, вміли зарадити людині у будь-якій потребі.

Дідо Иванчік - це глибока гуцульська душа, яка відкривається нам з кожною прочитаною сторінкою. Це язичник, який поважав та поклонявся Сонцю, бо для нього Бог – це «праведне Сонечько ув усій роботі», яку треба було зробити до заходу небесного світила. Кожного ранку дід радо вітав схід Сонця, молився і покладав хороші надії на прийдешній день. Адже воно своїм праведним зором дивиться цілий день на Божий світ. І сумував, що люди вже не поклоняються і не шанують стародавню віру, а тому важко живуть на Землі. Своїми поганими вчинками вони забруднили Сонце і тепер воно вже не таке, як було колись. А після заходу сонця – починає володіти нечиста сила на чолі з Арідником, тому «де тє ніч застала – там ночюй, бо хто ночами бродит – сам собі шкодит».

Иванчік мав сім’ю – дружину Єлену, яка не поділяла його поглядів, була християнкою і постійно воювала з чоловіком, дітей та внуків. Дуже цікаво читати словесні перепалки Єлени та Иванчіка, це справжні перлини гуцульської говірки. Мав він і лісну «файну молодичку, пишну чічку», наслану його ворогами, яка приходила до нього в образі любаски Марічки Палинюкової.

Дідо Иванчік був хорошим стрільцем і весь свій вільний час проводив за полюванням у лісі. Вмів замовляти зброю і постійно змагався зі Шкиндею та Довгим.

Мав добре серце та чисту душу, а свої знання використовував лише на допомогу людям та захищав себе та господу від злих сил.

В книзі чітко простежується гуцульський календар, кожна пора року наповнена своїми обрядами, які проводилися для задобрення духів, щоб ті оберігали господарство, щоб плодилися і не хворіли вівці та був хороший врожай на полі. Це цілі ритуали, традиції, які сьогодні практично втрачені. Але які з трепетом і вірою описані автором.

Книга містить багато побутових деталей, часом до найменших дрібниць. Але в тих дрібницях прихований цілий світогляд, а в обрядах - цілий Всесвіт.

Спостерігаємо за життям вівчарів на полонині. Чуємо розважливу гру на дримбі, яка вміє відганяти злих духів, мелодію флояри та тужливий голос трембіти.

В романі паралельно йде боротьба мольфарів Олекси з Плоскої та Проця Дарадуди. То були останні з найсильніших прикарпатських мольфарів, котрі вчиняли людям як добро, так і зло. Їхнє життя – мов живий вогонь, що горить цілий рік. І доки горить – доти і допомагає. Згадуються і закарпатські примівники, які теж мали в собі велику силу і знали багато помічних примівок-замовлянь. І хто зна, може живуть там і дотепер.

Книга багата на обряди, приказки, примовки, замовляння, легенди. Вона містить безцінне словесне багатство, яке ми не маємо права розтратити. Це цілий світ, який минувся разом з Иванчіком.

... Та все проходить - залишається лише пам’ять.

P. S. Вкінці книги можна познайомитися з біографією письменника та його творчим доробком, а також переглянути сімейні фотографії.

Гарного всім читання і бажано у полоні карпатських гір!!!