Кордон на замку!

Всім вже, здається, зрозуміло: у країні – війна. Називайте це хоч АТО, хоч агресією, хоч як, а факт лишається фактом: іде війна. На Донбасі стріляють. По всій країні ховають вояків: кадрових військових, мобілізованих і добровольців.

Побутував у нас років 30 тому вислів «Кордон на замку». Мабуть, так і повинно насправді бути. Адже не секрет, що через кордон лізуть і лізуть до нас непрохані гості. Озброєні, навчені, небезпечні. І не одна я дивуюся: як же так? Кордон ніби і є, а на замок і досі не розжилися.

Так от, здається, відсьогодні я знаю, що замок на кордоні таки є. От тільки кордон цей – західний. Нелогічно? Ну зате реалістично.

Розказую. Не перший рік користуємося послугами такого собі автоперевізника «Еколайнс». Міжнародна транспортна компанія, головний офіс – у Ризі. Здійснює пасажирські перевезення практично усією Європою. Принаймні, центр і північ охоплені досить щільно.

Працює за принципом хабів: рейси стикуються у кількох вузлах, і подорож може відбуватися з пересадками за єдиним квитком. Розклад складено з урахуванням можливих пересадок. Тому, скажімо у Варшаві пізно ввечері на автовокзалі збирається з десяток автобусів корпоративного жовтого кольору. І пасажир, що приїхав з Таллінна рейсом на Гамбург, сяде в автобус, який прямує з... ну звідки там вони прямують... на Прагу, скажімо.

От і мій син їде на Прагу. Автобусом Київ-Варшава. У Варшаві пересадка. За розкладом – 23.30 місцевого часу. При цьому окремо і в квитку, і на сайті вказано: час – орієнтовний.

Скільки їздить – лише одного разу сталася затримка на кордоні понад заплановане. Автобус у Варшаві не дочекався. Відтак представник перевізника поселив їх ( компанію моєму склав ще один студент) до хостелу, а на ранок після сніданку забезпечив квитками на вечірній рейс. Ітого в підсумку: замість 20 годин у дорозі – 44. Добре, що нічого не було на той день заплановано, інакше проблем би набрався. Так майже добу перекантувався у польській столиці – і все. А якби на екзамен? А на літак?

І от сьогодні – ситуація та сама. Серія друга. З Луцька автобус відправився о першій дня з хвилинами, до кордону доїхав за дві години. Попереду у черзі був один автобус, що вселяло надію. Попри це, з нашої сторони вони виїхали щойно. Дивлюся нагодинник: 20.03. Рівно!

Щось пішло не так? Щось сталося? Хто ж його знає. Спочатку просто сиділи в автобусі – чекали черги. Потім отримали команду: з речами на вихід! Звучить вона на кордоні, щоправда, дещо гуманніше: з речами через зал! Означає це не надто приємну процедуру збирання всіх своїх багажів і поклажі (надто якщо багажних місць більше одного і до того ж – у різних відсіках багажника, як у сина зараз) – і прохід, як у аеропорті, вздовж стрічки транспортера, по якій твої валізи повзуть повз інтроскоп.

А прискіпливий служака тицяє пальцем у вподобані місця на екрані: це що? А це? А ось цей рюкзак – на стіл. І: «Відкрийте, будь ласка!» І людина викладає перед ним пакети й пакетики: білизна, книжки, цукерки, слоїк з медом, зарядки до усіляких гаджетів жмутками.

Пам’ятаю, одного разу на екрані з’явилася ціла зв’язка дивної форми куль з хвостиками ( а було це наприкінці осені, вже різдвяні ярмарки працювали). Лице у чоловіка в погонах витягнулося: «ЩО ЦЕ У ВАС?» Власниця відкрила сумку і, знічено посміхаючися, пред’явила ялинкові прикраси: ті самі кульки з хвостиками. Без хвостиків, певно, вішати не зручно.

От така процедура чекала на сина й сьогодні. Але якось, певно, зірки не так стали. Окрім огляду речей пасажирів на огляд було вілправлено й сам транспортний засіб. Автобус просвічували зо дві години. Пасажири покірно чекали.

Син зателефонував о пів на сьому. Радісно хапаю слухавку: «Проїхали?( наш зв’язок тягне ще на польській стороні трохи)» і у відповідь чую: «Та ні, мам, сидимо в автобусі (добре хоч так – думаю), наші навіть паспорти ще не збирали» За годину – те саме: сидимо, чекаємо.

Потім – о, диво! – паспорти за півгодини зібрали-просканували-роздали. Оперативненько!

Тобто надія встигнути майже вчасно до Варшави – є! Звичайно, особливо й нервуватися ні за чим: досвід ночівлі й доправи наступного дня вже маємо. Але ж це додатковий час і сили людей і витрати компанії. Особливо з огляду на те, що цього разу мало не усі пасажири прямують далі: хто на Мюнхен, хто на Амстердам. Розсели усіх!

Звісно, перевізник надасть усі прописані у договорі послуги, забезпечить доїзд альтернативним рейсом кожному своєму клієнту. Але на думці – інше: чи не набридне компанії гратися в «кордон на замку» з державою Україна, і вона просто припинить обслуговувати наші напрямки. Київ, Одеса, а з ними – пів-України залишаться наодинці з вітчизняним ненав’язливим сервісом: без жодних зобов’язань, без кондиціонера, води й туалету в автобусі. З необхідністю купувати квитки у касі й самому дбати про стикування суміжних рейсів. З неможливістю перенести свою поїздку по телефону або інтернетом. І ще з багатьма-багатьма «не».

Може, хтось у прикордонному відомстві переплутав і повісив замок не на тому кордоні? То якраз на часі – виправити! А то дійсно: лізуть і лізуть! На авто і танках, зі зброєю. І шугають туди-сюди. Дітей викрадають. Кордон має бути на замку!