Знову про ЦТСЕ

Нещодавно, у волинській пресі з'явилась інформаційні матеріали з пропозиціями від громадськості щодо роботи Центру туризму спорту та екскурсій на Волині.

Активісти запропонували реформувати роботу ЦТСЕ, посилити напрям військо-патріотичного виховання, зробити роботу більш прозорою та провести кадрові заміни на ключових посадах. Також було озвучено вимогу перевірити роботу Центру на наявність зловживань чи порушень.

Загалом ЦТСЕ, який є державною установою, не часто згадується у ЗМІ, тому цілком природно, що поява матеріалів викликала бурхливу реакцію у людей. Проаналізувавши зауваження, пропозиції та критику, вважаю за потрібне роз’яснити деякі ключові моменти, які спотворюють справжні наміри та бачення роботи громадських активістів.

«Назвіть ім’я!»

Чомусь в нашому суспільстві не прийнято визнавати колективну позицію. Всі звикли до того, що кожна ситуація має мати ім’я (ініціатора чи зацікавленого). А можливо просто треба знайти жертву, щоб легше було відбиватись і контратакувати? Бо апелювати до абстрактної громадськості – не комфортно. Вдарити по імені – легко.

Насправді, в цій історії, рішення як ніколи колективне і узгоджене: Самооборона, Правий Сектор та Автомайдан дуже добре орієнтуються в ситуації та підтримують позицію, озвучену в зверненнях. Також члени ВО Майдан, які в багатьох питаннях ідуть в розріз із позицією революціонерів, підтримали дане рішення. І це не питання для дискусії, це легко можна перевірити.

Не шукайте крайнього, його немає. Більше того, немає в природі людини, яка на догоду своєму інтересу могла б змусити працювати на себе одночасно всі названі вище організації.
Але, якщо так треба – я згоден, нехай одним із цих імен буде моє. Публічність так публічність… чого ж там. Варто лише пам’ятати про межу між приватним життям людини з її особистим вибором і між робою державної установи, яка має бути підзвітною, прозорою та зрозумілою громадянам.

«Факти… де ваші факти?»

У нас, громадських організацій, немає фактів. Це правда. Але в нас є інформація. Джерела походження інформації досить різні і немає нічого дивного, що ці джерела часто бажають залишатись анонімними. Все справедливо, але треба завжди розуміти, що у громадськості немає повноважень збирати чи перевіряти факти! Цим мають займатись уповноважені організації: управління освіти і науки, контрольно-ревізійне управління, управління міністерства внутрішніх справ тощо. Громадськість має право вимагати. В цій ситуації ми вимагаємо оприлюднити факти, які або підтвердять або спростують наявну в нас інформацію.

От, наприклад, кажуть працівники Центру: «ми відкриті для всіх, приходьте до нас і ми вам все розкажемо». Але розказати – це також інформація, а вона може бути правдивою, або ні. Нам не цікаво, що кажуть чи покажуть в Центрі. Нам потрібні факти і ми вимагаємо їх нам надати. Державна установа має говорити мовою документів, а не коментарями в Інтернеті та бесідами в кабінеті директора.

«Не забирайте в дітей табір!»

Таке формулювання найбільш драматичне, але так само не відповідає дійсності, як і інші закиди на кшталт «хочуть забрати», «рейдерство» тощо. Ніхто ні у кого нічого не збирається забирати. Діти та батьки навіть не всі дізнаються, що відбулися якісь зміни. Реорганізація може зачепити лише кілька ключових посад в Центрі, створення додаткового напрямку роботи, запровадження оновленої системи менеджменту, запровадженні фандрейзінгової діяльності тощо. Більше того, навіть не всі працівники відчують на собі «гнів» революційних реформ. Не треба апелювати до танків. Їх не буде, як немає бандерівців.

По-перше, «забрати» щось у когось можна тільки в тому випадку, якщо зміниться власник (хоча б тимчасово). У випадку тих пропозицій, які озвучили громадські організації, немає навіть натяку на зміну власника: власником була і залишається держава (а точніше – громада області).

По-друге, табір «Сонячний», про який ідеться у зверненні, працює приблизно 3 місяці на рік (в кращому випадку), а саме в літній період. Якщо навіть припустити, що влітку табір заповнений на 100%, то у масштабі року – це всього лише 25% від реального потенціалу закладу. Спроба реформувати табір, додати до нього напрям «військова підготовка МАЙБУТНІХ військовослужбовців» – це всього лише бажання максимально ефективно використати інші 75% часу, в який заклад повноцінно не працює. Військово-патріотична підготовка – це вимога часу, а не примха. Хто ще цим має займатись, як не заклад, в статуті якого прописаний такий напрям?

По-третє, Центр туризму, спорту та екскурсій працює в системі позашкільної освіти області, в своїй діяльності керується чіткими інструкціями і Статутом, де зазначено, що цільовими групами роботи Центру є діти та молодь до 21-го року. Це означає, що центр як займався дітьми, так і займатиметься, все інше – порушення.

І останнє щодо «забирання»: формулювання «забрати Центр» звучить не коректно, бо майно установи ніколи ні директору, ні колективу не належало і належати не буде. Все, що там зроблено – зроблено за державні гроші, або за гроші батьків. А те, що хтось (наприклад, директор) вклав туди душу і серце, то це правильно… він же це робив не безкоштовно.

Про мотивацію

Багато є версій щодо того навіщо активістам братись за ЦТСЕ. Особисто я вважаю, що одним зі здобутків нашого суспільства є те, що ми вчимося ставити запитання державі… було би добре на ці запитання навчитись отримувати і відповіді.

Так, ми хочемо змін. Подобається це комусь чи ні. Ми хочемо радикальних змін у всіх державних установах і у всіх сферах нашого життя. Чому острівок Радянського Союзу, безсмертний і незмінний ЦТСЕ, має бути виключенням?

А стосовно відкритої публічної дискусії (зі ЗМІ та зацікавленими сторонами), яку запропонував директор Центру – тут наша згода стовідсоткова. Сподіваюсь, що відбудеться вона не пізніше, ніж у понеділок. Реальність така, що публічної дискусії з громадськістю хочуть не тільки в Центрі туризму…

Он міліціонери також просяться. Черга виходить. Публічний діалог держави з людьми стає популярним у нашому суспільстві. Що зробиш, така реальність нашої оновленої країни.