Шанс змінити країну вибороли українці, а не пристосуванці

На жаль, у Володимирі-Волинському не усі зрозуміли, що після Революції Гідності ми живемо в іншій країні. І допоки старе догниває, а нове народжується, на арену, пересидівши революційну бурю, вилазять пристосуванці.

Вони не радикали, не революціонери, не палкі патріоти, не ліві, ні праві, а пристосуванці – люди які вправні лише в одному - завжди бути на поверхні й з чималою вигодою для себе.

Один громадський активіст колись намагався вести першу скрипку у Володимир-Волинській міській раді, граючи одну партію із владою. Але мав необережність задекларувати намір зайняти «святая святих» – трон володимирського князя, і був бідолашний швидко опущений на грішну землю. Опозиціонера з нього не вийшло і він лише довів, що не готовий іти на відкритий конфлікт з владою. А це показало, що людина, яка не здатна відстояти свою позицію, не здатна відстоювати інтереси широкого загалу виборців.

В підсумку, комфортні партійні умови ще донедавна правлячої Партії регіонів виявилися йому милішими, ніж будні опозиціонера.

У нинішніх постреволюційних реаліях колишні «регіонали» та їхні сателіти знову намагаються нав’язати свою думку громаді. Та тільки той, хто почувався як риба у воді у старій корупційній системі жити по-новому не буде, хоч і декларує, що прагне. Але оці декларації не що інше як звичайне окозамилювання. Люди без ідеології та стійкого життєвого світогляду не здатні вести вперед, а є гальмівною системою усього нового.

Яскраво це проявляється у Володимирі-Волинському, де після зміни влади усі вчорашні «перші обличчя» Партії регіонів раптом захотіли жити по-новому і кинулися наввипередки вихваляти нового президента. У кількості епітетів на адрес Порошенка ніхто з них не скупиться. Часи змінилися, і тепер уже він став їхнім президентом, якого вихваляють за відсутність радикалізму і поміркованість, називають запорукою миру (якого до речі так і не настало, попри вибори в один тур).

І це при тому що ні один місцевий «регіонал» публічно не покаявся за підтримку партії, яка вбивала людей. Каятися – не светри роздавати, тут потрібно проявляти щирі емоції, а не фальшиві усмішки. Вони просто тихенько повиходили з цього політичного утворення, щоб як завжди, тримаючи ніс за вітром, вчасно примкнути до нового з надією впливати на політичні процеси. І виходить, що люди, які не поважали гасло «Слава Україні», тепер намагаються найгучніше його вигукувати.

Влада для пристосуванців – це лише спосіб перерозподілу народних багатств на свою користь. Втім, з іншого боку, шлях пристосуванця – це шлях раба. А рабів, як відомо до раю не пускають.

Ярослава Вознюк