Єврейська самооборона, погроми і зброя: як це було в Луцьку

Проспект Волі у його центральній частині від Театрального майдану до вулиці Шопена - чи не найбільша міська артерія з купою транспорту, потоками людей, крамничками, ресторанами, офісами і житлом. Справжній фарш сучасного Луцька. Цей клаптик має свою довгу і цікаву історію, окремі епізоди якої стають дуже яскравими залежно від того, з висоти якого відтинку сучасності ми на них дивимося...

Фото Victor Lito

Гебрейський підтекст сучасного проспекту

Події місячної давності навколо "татарського питання" в Криму хвилюють. Проте нічого нового Росія не вигадала. Вона послідовна у своєму ставленні до "іно-вірців/родців/земців" - знищити, переселити, заборонити. У 1804 році євреям у Російській імперії заборонили тримати шинки, здавати в оренду приміщення в селах, торгувати нерухомим майном, займатися банківською діяльністю. Це стало великою незручністю для волинських євреїв, які ще недавно таких утисків не мали, бо в Речі Посполитій подібного не було. В 1882 році їм не дозволяли жити в селах. Як наслідок, міста стали наповнюватися гебреями дуже швидкими темпами. Багато суперечностей виникало на приміських територіях. Євреї, які там поселялися, були зацікавлені в тому, щоб ці ділянки включали в межу міста і тим самим узаконювали їхнє проживання. Так само було і на Вульці.

Вулька (або Воличка) - давнє приміське село, яке складалося із двох частин: Воличка над Глушцем і Воличка Прилуцька. Село починалося від ошатного барокового комплексу отців бернардинів авторства Павла Гіжицького і тягнулося на схід уздовж нинішнього проспекту. Ще з XVIII століття тут стали поселятися євреї. Відомо, що частина земель Воличок належала бернардинам, оскільки вони видавали дозволи євреям на забудову своїх земель. Основна ділянка єврейської заселеності - між сучасними вулицями Парковою та Луговою (починається напроти вулиці Шопена).

Тут проживали бідні євреї, тип забудови і побуту виявляв усю бідність, перенаселеність, антисанітарію. Переважна більшість хат - дерев'яні. Офіційно Вулька була приєднана до Луцька в 1834 році. Але незважаючи на статус міста, забудова здійснювалася хаотично, без проектів, самовільно. Постійно з'являлися нові вулиці, а зникали старі. Луцька міська управа в 1840 році видала постанову, де йшлося:

"Наказано усім поліцмейстерам і городничим, щоб за жодних обставин не дозволяти нікому з мешканців робити добудови без погодження проектів з Будівельною комісією під загрозою суворої відповідальності."

Цікаво описав єврейську Вульку польський письменник Юзеф Крашевський, який всередині ХІХ століття відвідав Луцьк. Він заїжджав у місто зі східного боку, тобто саме по сучасному проспекту Волі, тож перше, що він побачив, були євреї.

"Мізерні дерев'яні домки, закіптюжені жидівські корчми, пониклі хатки, нові будівлі без віри в майбутнє, неначе збиті лише на один день, старі, похилені й підперті, поміж них обгорілі стовпи попалених садиб, вулиця, вистелена дірявим помостом замість бруку, - ось що ми найперш постерегли; а потім - мало що кращого. Жиди, що юрбою кидалися на кожного приїжджого, вже пожирали нас очима і з криком забігали нам дорогу, завертали кожен до себе. Не знаю на світі жидів, набридливіших од луцьких: обступають вони, верещать, нападають, ґвалт кажуть купувати, ніби вже на завтра не мають куска хліба.

Тільки-но ми зійшли, як двадцять три бородаті індивіди влетіли за нами до гостьового дому, захвалюючи та підносячи всілякого роду товари."

Гносеологія єврейських погромів

Мабуть, в історії єврейського народу немає інших народів, із якими б не було конфліктів. Через своєрідність єврейських поглядів та різні стереотипи антисемітизм дуже легко виникав у європейських і не тільки містах і містечках. Одна з важливих причин - економічна. Часто євреї ставали конкурентами в бізнесі, тому деякими колами підігрівалися антисемітські настрої. В очах малоосвіченого ідеологічно підкованого населення іновірці, які вважали себе богообраними і краще вели бізнес, ставали ворогами.

Дослідники сходяться на тому, що хоча російська влада явно не підтримувала і не закликала до антисемітизму, але своєю законодавчою діяльністю (згадаймо закони, описані вище), фінансуванням крайніх правих організацій створювало хороші умови для погромів на теренах імперії. Додаймо до цього регіональні особливості народів країни та різні провінційні тенденції і будемо мати карту спалахів погромів. Бували випадки невтручання місцевої влади і поліції і лояльне ставлення до ініціаторів нападів на євреїв.

Усе це, за малими винятками, стосується кінця ХІХ століття. Єврейських погромів на території Волині в той час не було (волинська багатонаціональність і інші фактори протягом віків виробили толерантне ставлення різних народів один до одного, за виключенням окремих епізодів). Проте розголос про гучні напади на Одещині та Київщині доходив далеко. Як правило, їх робили представники нижчих прошарків міського населення, селяни і безробітні. Вони легко переймалися різними соціальними, економічними та політичними чинниками, які підсилювали антисемітизм.

На початку ХХ століття з'явилося кілька партій та організацій, що пропагували дух великодержавності та ксенофобії. Збірна назва - чорносотенці. Ці організації поширювали вплив на населення різних куточків імперії, де виникали місцеві "чорні сотні". Люди, які не любили євреїв, були і на Волині. Деякі дослідники пишуть про існування так званої Луцької чорної сотні. Але ми не володіємо широкими фактами їхньої діяльності. Однак знаємо, що на початку ХХ століття вони задумали зробити єврейський погром. І де саме? На Вульці!

Збройний облом луцької сотні

Описані тенденції спричинилися до появи груп самозахисту. Створювалися загони, метою яких було відбити погроми. Одна з таких, кажучи сучасними термінами, єврейських сотень самооборони діяла на Вульці.

Проявляла вона себе не стільки в захисті іудейського населення, бо загрози в місті для нього не було, скільки в різних економічно-політичних акціях. Одна з них - облога Луцької міської управи. Мітингарі вимагали перенести Ярмарковий майдан на старе місце, чого і добилися. Більшість у складі протестувальників - мешканці Вульки.

Окрім складних соціально-побутових умов, у яких доводилося жити гебреям Волички, додавався ще тиск влади. У 1890-х роках була спроба виселення їх із Вульки. Так, в одному з наказів зазначалася необхідність реєстру усіх єврейських мешканців Волички з подальшим розглядом їхнього права проживати тут. Передбачалося, що це право треба розглянути на основі закону 1882 року, де євреям заборонялося проживати у сільській місцевості. Але з якихось причин цей наказ не врахував, що Вулька давно належить до території міста, тому закон 1882 року у цьому районі був нечинний.

Справжньою збройною самообороною євреї Вульки зайнялися тоді, коли містом стали ширитися чутки про погром, який нібито планується Луцькою чорною сотнею. Не довго думаючи, представники самооборони звернулися до військових Луцького гарнізону. Зв'язковими стали дві зубні лікарки сестри Фейнштейн. Одним із тих, хто взявся допомагати юдеям, був офіцер Камчатського піхотного полку (пізніше став генералом польської армії, отримав бойові нагороди) Леон Бербецький. Група військових разом із Бербецьким зібрали для євреїв 18 офіцерських номерних револьверів. Далі мешканці Вульки діяли інформаційно. Вони пустили чутку по навколишніх селах, що "в жидів на Вульці є зброя". Подейкували, що іноді чули постріли в урочищі Глинка (район нинішнього Рованцівського мосту). Казали, що то так тренується єврейська самооборона.

Врешті, настав день погрому. І справді, на Ярмарковий майдан (тепер тут Театральний майдан, де починається проспект Волі) стали сходитися чорносотенці. Проте їх виявилося занадто мало, щоб здійснити погром. Постояли і розійшлися. А євреї згодом повернули зброю військовим. Тим і закінчилася невдала спроба єврейського погрому в Луцьку.

***

Вулька-штрасе (Wulka-strasse), як називали нинішній проспект у часи австрійської окупації міста в 1915-1916 роках, ще має немало цікавих епізодів. На початку минулого століття тут була стоянка кінних таксі. На розі з майданом знаходилася одна з перших автобусних зупинок у місті. Тут діяло і кладовище загадкового народу караїмів. На цій вулиці одна єврейка продавала найсмачніші оселедці повоєнного Луцька. Саме на Волі - найкращі зразки архітектури сталінського ампіру в місті. А якщо копнути в археологію, відкриються ще давніші і ще більш загадкові сторінки історії проспекту Волі.