Ленін проти Путіна

«… де нема святої волі,
не буде там добра ніколи».
(Т.Шевченко)

До жовтневого перевороту 1917 року вождь світового пролетаріату, а вірніше, тероризму, більшовицької партії В. Ленін декларував у своїх статтях, виступах перед однодумцями та в різноманітних аудиторіях цілковиту підтримку програми «самовизначення націй», законне «право на відокремлення». Пропагуючи ці тези, він повчав не тільки російських, а й європейських соціал-демократів. Тож звернемось до першоджерел, які свідчать про погляди вождя, які є дещо актуальними і в наш час для великодержавних амбіцій кремлівських мрійників.

* * *

Рік 1905. Перша російська революція. У промові на III з’їзді партії В. І. Ленін заявляє: "Наша програма визнає принцип самовизначення нації"[1].

Рік 1913. Нове, після реакції, піднесення національних рухів. У третьому номері "Рабочей правды" він рішуче виступає проти кадетів і говорить, що «великоруський демократ обов'язково повинен агітувати за свободу відокремлення, за право на відокремлення»[2].

Ленінські погляди на свободу націй швидко розвиваються. У тому ж 1913-му в статті «Ліберали і демократи - в питанні про мови» вождь наголошує на основних принципах програми робітничої демократії в національному питанні: «ніяких, безумовно, привілеїв ні одній нації, ні одній мові, розв’язання питання про політичне самовизначення націй, тобто і державне відокремлення їх, цілком вільним, демократичним шляхом; видання загальнодержавного закону, в силу якого всякий захід, що проводить в чому б то не було привілей однієї з націй і порушує рівноправність націй або права національної меншості, оголошується незаконним і недійсним, - і всякий громадянин держави має право вимагати скасування такого заходу, як протиконституційного, і кримі¬нального покарання тих, хто став би проводити його в життя»[3].

Як багато довелось би карати у нас зарозумілих «ленінців» сьогодні, - зазначає доктор філософських наук професор Іван Балько, - якби ми вже стали цивілізованою державою!...

У вересневі дні 1913 року Ленін друкує статтю «Як єпископ Никон захищає українців?»: «Єпископ Никон справедливо гадає, - пише вождь, - що порушене ним питання є питання надзвичайної ваги, яке стосується калічення 37-мільйонного українського народу", що "багата, красива, талановита, квітуча і поетична країна прирікається на виродження; поступове отупіння і повільне вимирання»[4]. У статті «Критичні замітки з національного питання», написаній у жовтні-грудні того ж року, В. Ленін зазначає: «Протест гноблених українців великоросами цілком справедливий... Кожен демократ буде рішуче боротися проти нечуваного приниження українців і вимагати повної рівноправності їх"; «чим вільнішою стане Україна і Великоросія, тим ширшим і швидшим буде розвиток капіталізму»; "без демократії немислима ні автономна, ні незалежна Україна»[5]. Ленін захоплюється тим, що в Швейцарії законопроек¬ти друкуються п’ятьма мовами, діалекти користуються повною рівноправ¬ністю, офіцери мають свободу звертатися до солдатів їхньою рідною мовою. Він доходить висновку: «досвід Швейцарії показує, що на практиці важливе і здійснено забезпечення найбільшого... національного миру при послідовному демократизмі всієї держави». Слушно сказано, бо і нині потрібні мир та спокій у багатонаціональній Українській державі.

У статтях: «Кадети про українське питання» та «Кадети і право
націй на самовизначення» (липень – грудень 1913 року) Ленін стверджує,
що «недопустимо розносити «сепаратизм» як «маячню», авантюризм, що це прийом шовіністичний...[6], що «великоруський демократ обов'язково повинен агітувати за свободу відокремлення, за право на відокремлення, що
це «програмне» питання, яке стосується обов’язків демократії взагалі»[7].

Рік 1914. Розвиток національно-визвольних рухів. Наближення Першої світової війни.

В лютому В.І.Ленін починає писати працю «Про право націй на самовизначення». Він уважно стежить за національними руха¬ми і готує ряд тематичних статей: в березні – «Законопроект про національну рівноправність»; у квітні - проект про мови «До питання про національну політику» для фракції більшовиків у Державній думі. 16 квітня публікує в газеті «Путь Правды» статтю «Національна рівноправність». Шостого травня Ленін у листі до С. Г.Шаумяна викладає план боротьби з прихильниками «культурно-національної автономії» і начерки проекту закону про рівноправність націй і захист прав національних меншостей. Першого червня в №5 журналу «Просвещение» виходить стаття Леніна «Про право націй на самовизначення».

«Щодо права пригноблених на самовизначення, тобто на відокремлення і утвердження самостійної держави, то соціал-демократична партія, безумовно, повинна відстоювати це право»[8] – прийнято на нараді ЦК РСДРП влітку.

В першому розділі «Що таке самовизначення націй?» Ленін дає чітке пояснення, не «вигадуючи» абстрактних визначень: «...під самовизначенням націй розуміється державне відокремлення їх від чужонаціональних колективів, розуміється утворення національної держави»[9]. Як просто і дохідливо: «… утворення національної держави…»!

Далі роз’яснює: «Якщо ми не виставимо і не проведемо в агітації лозунга права на відокремлення, ми зіграємо на руку не тільки буржуазії, але й феодалам і абсолютизмові гноблячої нації»[10]. І, підсу¬мовуючи свої погляди в полеміці з Розою Люксембург, Ленін ставить завдання для пролетаріату Росії: «...боротьбу з усяким націоналізмом і насамперед - з націоналізмом великоруським (мається на увазі шовіністичним – прим. автора); визнання не тільки пов¬ної рівноправності всіх націй взагалі, але й рівноправності щодо державного будівництва, тобто права націй на самовизначення, на відокремлення»[12].

Ленін навчає однодумців, що «марксист цілком визнає історичну законність національних рухів»[13].

Цікава і повчальна стаття «Ще про «націоналізм». У ній Ленін розглядає матеріали II з’їзду «Всеросійського національного союзу», на якому член Державної думи Савенко прочитав доповідь «Про особли¬во небезпечні прагнення до сепаратизму (тобто до відокремлення від держави) серед білорусів і українців». Ленін цитує за газетним повідомленням: «Рух український особливо становить велику і реальну небезпеку для єдності Росії. Найближча програма українців зводиться до федералізму і автономії України... Якщо українцям удасться, справді відірвати 30 мільйонів малоросів від російського народу, тоді настане кінець великої імперії».

І от Ленін запитує: «Чому ж цей «федералізм» не перешкоджає єдності ні Сполучених Штатів Північної Америки, ні Швейцарії?.. Чому "автономія" навіть зміцнила на довгий час єдність Англії і багатьох її колоній? Що за дивовижна річ? Чи не спаде на думку.., чому неможливе зміцнення єдності Росії за допомогою автономії України?.. Цькуючи українців та ін. за "сепаратизм",за прагнення до відокремлення, націоналісти (тут Ленін під націоналізмом цілком ясно розуміє шовінізм) тим самим обстоюють привілей великоруських поміщиків і великорусь¬кої буржуазії на «свою» державу. Робітничий клас проти всяких приві¬леїв.., великі держави можуть бути демократичні тільки при найповнішій рівноправності націй, а така рівноправність означає і право на відокрем¬лення»[14].

Тому Ілліч рішуче відстоює право націй на самовизначення:

«… під самовизначенням націй розуміється державне відокремлення їх від чужонаціональних колективів, розуміється утворення самостійної національної держави»[15].

«Якщо ми не виставимо і не проведемо агітації лозунгу права на відокремлення, ми зіграємо на руку не тільки буржуазії. Але й феодалам і абсолютизмові гноблячої нації»[16].

І дозволимо собі ще раз повторити сказану з більшовицьким гумором Іллічеву істину:

«Обвинувачуватии прихильників свободи самовизначення, тобто свободи відокремлення, в заохочуванні сепаратизму – така ж дурість і таке ж лицемірство, як обвинувачувати прихильників свободи розлученням в заохочуванні зруйнування сімейних зв’язків»[17].

Або: «Обвинувачувати прихильників свободи самовизначення, тобто свободи відокремлення, в заохочуванні сепаратизму - така ж дурість і таке ж лицемірство, як обвинувачувати прихильників свободи розлу¬чення в заохочуванні зруйнування сімейних зв’язків»[11].

«… великі держави можуть бути демократичні тільки при найтиповішій рівноправності націй, а така рівноправність означає і право на відокремлення»[18]. Хто може краще аргументувати, ніж «Старик»? Браво!

Настав 1917-й рік - історичний поворот у житті великої російської імперії, четвертої країни у світі за економічним потенціалом. Пролунав дзвін Лютневої буржуазно-демократичної революції. Ілліч повернувся з еміграції. Виступаючи з промовою на VII (квітневій) Всеросійській конференції РСДРП (б) з національного питання, він продовжує відстоювати право націй на самовизначення. Тобто, більшовики ще не при владі, а в опозиції до Тимчасового уряду.

«Чому ми, великороси, що пригноблюють більше число націй, ніж який-небудь інший народ, повинні відмовитись від визнання права на відокремлення Польщі, України, Фінляндії? - запитує Ленін. - Нам пропону-ють стати шовіністами...»[19]. Він обґрунтовує діалектичне положення, що для посилення інтернаціоналізму треба «наполягати на свободі відокремлення», що свобода «з’єднання передбачає свободу відокремлення».

«Оскільки є рештки нерозв'язаних буржуазною революцією питань, ми стоїмо за їх розв’язання... Якщо Фінляндія, якщо Польща, Україна відокремляться від Росії, в цьому нічого поганого немає. Що тут поганого? Хто скаже це, той шовініст. Треба збожеволіти, щоб продовжу¬вати політику царя Миколи. Адже Норвегія відійшла від Швеції...І ми будемо продовжувати цю тактику царів? Це - відмовлення від тактики інтернаціоналізму, це шовінізм найгіршої марки (виділ. авт). Якщо Фінляндія відок¬ремиться, що тут поганого? У обох народів, у пролетаріату Норвегії і Швеції змінилося довір’я один до одного після відокремлення»[20]. Ось так! «Хто скаже це, той шовініст… найгіршої марки». Ви чуєте, комуністи-соціалісти всіх мастей, продовжувачі справи «великого Ленін»?..

Завдання пролетаріату в революції Ленін ставить чітко і ясно: «В національному питанні пролетарська партія повинна відстоювати, насамперед, проголошення і негайне здійснення повної свободи відокремлення від Росії всіх націй і народностей»[21].

У червні 1917-го газета «Правда» словами Леніна (стаття «Україна») проголошує, що революційні демократи Росії повинні повернути собі братерське довір’я робітників і селян України. «Цього не можна зробити без повного визнання прав України, в тому числі права на вільне відокремлення»[22]. Вождь партії більшовиків гостро критикує буржуазну газету «Речь», яка шалено обрушилась на українців за їхнє «самочинне» рішення. А це рішення було не що інше, як виданий Центральною Радою і ухвалений 2-го червня 1917 року Всеукраїнським військовим з’їздом «універсальний акт» про устрій України. Ленін позитивно ставиться до цього акту, наводить витяг з нього чітким висновком:

«Не відокремлюючись від усієї Росії, нехай український народ на своїй землі має право сам розпоряджатися своїм життям... Всі закони, якими повинен встановлюватися лад тут, на Україні, мають право видавати тільки українські збори...»

І далі - коментар:

«Це цілком ясні слова... Ні один демократ, не кажучи вже про соціаліста, не зважиться заперечувати цілковиту законність українських вимог. Ні один демократ не може також заперечувати права України на вільне відокремлення від Росії: якраз беззастережне визначення цього права одне тільки і дає можливість агітувати за цілий союз українців і великоросів»[23].

Викриваючи суть і наслідки національної політики царизму на Україні, Ленін гнівно бичує кадетів, що підтримують цю політику, оголює коріння українського буржуазного націоналізму і шовінізму. Він закликає до згуртування, тісного союзу трудящих України і Росії. «При едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна, без такого единства о ней не может быть и речи»[24]. Цю цитату Ілліча дуже полюбляли повторювати великоруські держиморди. Вона взята із статті Леніна «Критические заметки по национальному вопросу». Але в тій статті є розділ «Националистический жупел ассимиляторства», де він пише:

«Допустим, что между Великороссией и Украиной станет со временем государственная граница, - и в этом случае историческая прогрессивность «ассимиляции» великорусских и украинских рабочих будет несомненна, как прогрессивное перемалывание наций в Америке. Чем свободнее станет Украина и Великороссия, тем быстрее будет развитие капитализма, который тогда еще сильнее будет привлекать рабочих всех наций из всех областей государства и из всех соседних государств… рабочую массу в города, на рудники, на заводы»[25].

Цю цитату можна характеризувати таким гаслом: «Ленін – проти Путіна!» Чи знають її російські зюганівці, затуліни, жириновські? Чи читали її Петро Симоненко та лідери партії регіонів – осколки російської КПСС, що так войовничо відстоюють інтереси Росії в Україні, як головні провідники «п’ятої колони»?! Чи читав її Владімір Путін зі своїми медведями?

Ще раз рішуче підкреслює цю думку Ленін, уже будучи головою Раднаркому, виступаючи на першому Всеросійському з’їзді військового флоту 5 грудня 1917 року. Він повторює, що нічого боятися, якщо Росія розпадеться на окремі республіки, хоч би «скільки було самостійних республік, ми цього страшитись не станемо»[26]. І підкреслює, що коли «ми зараз спостерігаємо національний рух на Україні, то кажемо, що, безумовно, стоїмо за повну і необмежену свободу українського народу ... Ми скажемо українцям: … ви можете влаштову¬вати в себе життя, як ви хочете»27.

Браво!

Як говорив Ілліч, що потрібно весь час «вчитися, вчитися і ще раз вчитися». Але, на жаль, історія вчить тому, що ми нічого не вчимося в історії.

А про те, як історія покарала за невивчені уроки, розповімо у наступній статті.

Література

1. Ленін В. І. Вибрані твори. – К., 1987. Т. 4. – С. 76.
2. Ленін В. І. ПЗТ. 5-е видання. Т. 23. – С. 324.
3. Там же – С. 407.
4. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 8
5. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 135.
6. Там же. – С. 199.
7. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 23. – С. 323-324.
8. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 58.
9. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 25. – С. 247.
10. Там же. – С. 262.
11. Там же. – 272.
12. Там же. – С. 24.
13. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 128.
14. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 309-310.
15. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 25. – С. 247.
16. Там же. – С. 262.
17. Там же. – С. 272.
18. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 24. – С. 310.
19. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 31. – С. 415.
20. Там же. – С. 417.
21. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 31. – С. 162.
22. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 32. – С. 333.
23. Там же. – С.
24. Ленин В. И. ПСС. Т 24. – С. 128.
25. Там же. – С. 128-129.
26. Ленін В. І. ПЗТ. Т. 35. – С. 111.
27. Там же. – С. 112.
_______________________________
Олександр Середюк,
доктор філософї, письменник