Будочки Клімчука

Десь у році 2010-му голова Волинської ОДА Борис Клімчук розповідав, як він дорогою з Ковеля до Луцька зупинився біля знайомої жіночки, яка торгувала городиною край траси. Каже: поговорив про жизнь, вислухав, постарався чимось розрадити…

А після цього попросив Центр зайнятості поставити вздовж дороги торгові місця: невеличкі прилавочки з накриттям, аби селянам було комфортніше торгувати.

Не знаю, як на інших напрямках, а на Ковельській трасі – у Милушах, Маяках і Сирниках - кілька таких будок з’явилося.

Скільки я не їздив тою дорогою (живу в Рокинях, тому спостерігав їх щодня) – жодного ніхто у них не торгував. Стояли порожні, потрохи сповзала з них жовта фарба… А люди як торгували з табуреточках – так і продовжували.

І щоразу я собі думав: ці будочки – такий собі символ губернаторського пустослів’я. От і говорить чоловік мудро, і селян ніби розуміє, і речі практичні пропонує… А результат – от він, нульовий.

…І от цією весною одна з будочок у Сирниках таки «склякла» повністю:



Вот! – знов подумав собі я. Логічний кінець символу епохи балакуна Клімчука. Пішов він – звалилося і одне з його «дітищ».

А у п’ятницю веселий Клімчук повернувся. Кажуть – був "в ударі".

Сьогодні ж їду Ковельською трасою – стоїть будка! Така ж облуплена і порожня, але стоїть!



Ех, рано дєдушку з рахунків списувати, рано. Як і епоху нафіг нікому не потрібних жовтих будочок.