Про чиновників-бандитів і тих, хто їх боїться

Що повинна робити людина, яка хоче бути матеріально забезпеченою, але при цьому не хоче красти або брати хабарі? Відповідь одна – працювати. Але працювати не на заводі чи в якійсь конторі, там не розбагатієш, а в своєму господарстві.

І ось людина планує свою справу, бере кредит, з кимось домовляється, і на свій страх і ризик розпочинає бізнес. Здебільшого людина береться за те, на чому бодай трохи розуміється. Скажімо, на сільському господарстві.

Справа благородна. Якщо є вдосталь орної землі, то це землеробство. Якщо ні, то скотарство. М'ясо, молоко вживають всі, окрім окремих, або тих, хто немає грошей.

Будь-який селянин добре знає, що худоба від повітря не росте, її треба годувати. Годувати не аби як, а так, щоб корівки, курочки чи свинки росли і не хворіли. Тобто худобі потрібні якісні харчі, як кажуть – «корма».

Корма потрібно постачати без перебоїв, бо тварина не людина і дієт не визнає. Виросла тварина і її треба вчасно продати, а на вторговані гроші купити молодняк, корми, сплатити податки, погасити кредит, виплатити зарплату, якщо є наймані працівники, щось добудувати, щось відремонтувати та ще вставити могорич «наполегливому» українському чиновнику.

Отже потрібна безперебійна лінія збуту. Ця лінія виробляється роками.

І є ще третя проблема – кредити. Потрібних грошей не завжди вистачає – доводиться позичати. Для цього мають бути дружні й ділові стосунки з банком.

Людина працює пів року, рік, три роки, і процес пішов. З’явились прибутки. Тепер не треба працювати по шістнадцять годин на добу, без вихідних та відпусток; не треба носити з собою таблетки від шлунку чи серця; не треба їсти, коли не будь і що не будь. Можна повернутись до нормального життя.

Аж тут успішне господарство нашої людини помічає «стороннє око». «Око», як правило, працює в державній установі. Це може бути податкова, міліція, державна адміністрація. Це може бути група з представників податкової, міліції і державної адміністрації.

І от одного дня вони підходять до людини, називаймо його господарем, і пропонують йому продати його прибуткове господарство. За господарство дають врази менше, аніж воно коштує.

«Око» господарювати не збирається, бо якби хотіло, то в державну установу не пішло б. «Око» господарство перепродасть, або своїм, або представнику правлячої партії.

Господар відмовляється, бо не є спекулянтом, і господарство створив для себе та своїх нащадків. «Око» мислить інакше. Воно завжди брало і не давало, ну хіба що начальству, тому, використовуючи своє службове становище і службові зв’язки, воно – «око» починає нищити господарство.

Якщо господар не має прикриття з боку високоставленої особи, якій щось за це платить, то розпочинає ходу колами пекла. Це позапланові, безпідставні перевірки; судові позови; арешти банківських рахунків; якісь божевільні звинувачення.

Через це господар забуває про своє господарство, а місяцями і навіть роками совається по судах, слідчих, годує адвокатів і жменями ковтає таблетки.

Якщо це не спрацьовує, то «око» шантажує постачальників, закупівельників. Перші відмовляються відпускати корма – здихає худоба. Другі відмовляються купувати, чим догоджають «оку» та фірмам, які жиріють з імпорту м’яса. Банкам повідомляють ніби господар збанкрутував. І так далі, і таке подібне.

Робить це «око» і чекає, коли у господаря лусне терпець і він тепер задарма віддасть своє господарство.

Нажаль, чимало людей не витримують і здаються, або починають платити «податки» в кишеню «оку». Тепер він працює не на себе, не на своїх дітей, і навіть не на свою державу – він працює на злочинців, які працюють в державній установі.

З тих «податків» злочинці мають за що підкуповувати правоохоронців, суддів, впливових чиновників. Чим більше господарів здалось злочинцям, тим потужнішими вони стають.

Проте трапляються господарі, які б’ються до кінця. Таких злочинці дуже не люблять, таких вони, за злодійськими, бандитськими правилами, «приговарівають».

Фабрикуються кримінальні справи. Протистояти таким обвинуваченням дуже важко. «Око», обвинувачення, суд працюють однією командою. І цю команду, на жаль, оплачують жертви чиновницького свавілля.

Сьогодні ти здався, сьогодні ти погодився платити данину, значить сьогодні ти купив зашморг своєму колезі по справі та своїм дітям.

Ніколи не було і не буде прихильного до людей чиновника, чи взагалі прихильної до людей влади. Жодна політична партія не виховала і не виховує «порядного» чиновника. Чиновник не перетворюється на «око», лише тоді, коли боїться людей, народного, непідкупного суду.

Але чиновник стане боятись людей лише тоді, коли люди перестануть боятись чиновника.

...Хтось в цій розповіді упізнає себе, а хтось довідається, що коїться в нашому суспільстві.