Соціальна відповідальність бізнесу – не порожні слова

Питання оренди сільськогосподарських угідь та оформлення стосунків між селянами та орендарями можливо й набили оскомину, однак для багатьох селян залишаються болючими. За півтора року депутатської роботи, у мене, здається не пройшло жодної зустрічі з виборцями, де б це питання не було порушене.

Клопоти у селян одні і ті ж: невчасний або неповний розрахунок підприємств-орендарів за користування землями.

Наріжним каменем спотикання найчастіше є не узаконені стосунки між селянами та орендарями. Звідси й усі проблеми. Причому селяни частенько самі є винуватцями, оскільки не завдають собі клопоту належним чином оформити документи.

Щоб не втрапити у пастку до недобросовісного орендаря, кожен, хто володіє земельним паєм повинен знати, що між власником паю та орендарем обов’язково має бути укладений договір оренди. Окрім того, договір має бути зареєстрований відповідно до чинного законодавства територіальними органами Держкомзему за місцем розташування земельної ділянки.

Я не перший рік працюю над тим, щоб створити прозорі правила на ринку оренди земель. Орендна плата має розраховуватися відповідно до вартості земельного паю у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки землі, розрахунок у натуральній формі, тобто зерном, слід проводити по ринковій вартості зерна відповідного класу.

І, основне, орендар має сплачувати податки з доходів селян від оренди землі по місцю реєстрації орендодавців, тобто в сільську раду, на території якої розташовані землі.

Моя позиція однозначна – податки мають надходити саме у сільські бюджети. Бо ж часто фірми сплачують податки з доходів фізичних осіб за місцем реєстрації підприємства, при цьому податки отримує місто, де, як правило зареєстроване підприємство, а не сільські бюджети. Коли ж гроші поступатимуть в місцеві бюджети, то сільради зможуть спрямувати на соціально-економічний розвиток своїх територій.

Запровадження таких простих правил дасть змогу уникнути конфліктів, які раз по раз виникають між селянами та орендарями. У виграші будуть і місцеві бюджети та сільські території. Бо сплачені податки з доходів фізичних осіб від оренди земель стануть вагомим джерелом наповнення місцевих бюджетів. А отже і реальною можливістю для розвитку сільських громад.

Тому надзвичайно важливо, спрямувати ці податки саме у сільські та селищні бюджети.

Ми намагаємось залучити до цих процесів і місцевих владців. Однак не надто результативно. Хоча така позиція влади вражає – бо не узаконені належним чином стосунки між селянами та орендарями – це несплачені податки і – як наслідок – порожні бюджети.

В таких ситуаціях, очевидно повинна бути жорсткішою і позиція самих громад.

Я ще декілька років тому ініціював зміни до Закону України «Про ринок земель» аби орендарі, окрім орендної плати, виплачували додатково один відсоток від нормативної грошової оцінки землі в бюджети сільських рад, на територіях яких розташовані землі.

Ця норма не затверджена законодавчо. Та, незважаючи на це, селяни, при укладення договорів оренди землі, можуть вимагати від орендарів додаткової сплати на соціальний розвиток громади. Адже, окрім земель, агрофірми експлуатують сільську інфраструктуру, тому мають долучатися до розвитку територій.

Соціальна відповідальність бізнесу – не просто слова. Закликаю бізнесменів-аграрників вчасно й по-совісті розраховуватися за орендовані паї та з розумінням ставитися до проблем сільських громад, і, по можливості, допомагати у їх вирішенні.

Дуже важливо, щоб бізнес ніс соціальну відповідальність за розвиток тієї території, де він працює. І особливо це актуально для сільських територій. Кошти сплачені сільгосппідприємствами у розмірі одного відсотка від нормативної грошової оцінки землі в сільські бюджети допоможуть не лише почуватися вільніше сільським головам, але і вирішувати питання щодо формування соціальної інфраструктури на селі та покращити умови проживання сільських мешканців.