Труднощі пересування

Так склалося, що сіла за кермо вперше за, певно, кілька місяців. Не було потреби. На роботу ходила пішки. Кудись далі – чоловік возив. Сьогодні виїхала сама.

Відразу пошкодувала. Тому що – свято. Не Міжнародний день культури. Навіть не день співробітників карного розшуку України. Я взагалі не про сьогоднішнє свято. Я – про прийдешнє. Про Великдень.

У нас До Паски робиться все. Завершується ремонт. Миються вікна. Садиться картопля. Ну, це як Бог дасть.

А от з обов'язкового – закупи. Вапно, пральний порошок, штори. Туфлі. Сережки. Хустки. Бо ж Паска. А ще ж дріжджі, цукор, м'ясо. Кошики, фарба для яєць, рушники. Тому – всі на базар!

По можливості – на машині. А що виїжджають усі, то машин стає помітно більше. А місця, відповідно, - значно менше.

Ну проїхати ще сяк-так можна. Навіть повз ринок. А от зупинитися!

Проте це мало кого бентежить. Машини стоять так, як кому вийшло. На тротуарах, під знаками, впритул до паркану, взовж і впоперек. На проїжджій частині – так навіть у два ряди.

Їду – дивуюся: хіба так можна? Щось такого у правилах не пам'ятаю. Мабуть, все ж не можна.

З іншого боку: а як? Можливо, дорожній рух і має схильність до самоупорядкування, Але ось результат…Вельми сумнівний.

Скільки разів, минаючи даішників, дивуєшся вибору місця. Як правило, стоїть вони не там, де порядок потрібніший і керування дорожнім рухом, а там, де простіше. Де знаки заборонні висять – а, відповідно, й бажаючих їх проігнорувати вдосталь.

От не знаю, як зараз. Так хочеться вірити, що міняється країна – разом з пішоходами, водіями, інспекторами. Але щось не помітно нічого такого особливого.

Ми їздимо так, як звикли: на червоне світло, затиснувши плечем мобільного, не знижуючи швидкості. Розвертаємося через подвійну суцільну. Голосно сигналимо за найменшої затримки. Підрізаємо, не пропускаємо пішоходів. Вони, своєю чергою, ідуть-біжать-лізуть звідусіль.

Особливих змін в організації руху теж не видно. От цікаво: скільки водіїв за день проїжджає (а радше проповзає) вишківське перехрестя? Скільки років це триває? Напевно, там же їздять і ті, від кого залежить упорядкування пересування містом? Чи вони якось це чарівне місце оминають? Хай би поділилися досвідом. Бо мені не вдається.

Та Бог із ним, з тим перехрестям. Регулювальника там однаково не поставлять. На світлофор грошей немає.

А от базар – це дійсно щось! Всі знають, що проїхати мимо Варшавки й у будень проблематично. Що вже говорити про вихідні. Але ж треба! І всі їдуть. Швидкість – коло нуля.

От, здається, виходом був би односторонній рух навколо ринку. Хоча б на певних ділянках. Це – відомий, простий, дешевий і дієвий спосіб хоч би частково залагодити ситуацію. Так, це – зміни. Руйнування звичного. Втілення нового. Але ж робити щось треба. Не просто тому, що «треба щось робити», а з міркувань банальної зручності й безпеки.

От зі Старим базаром – там складніше. Зробити Глушець одностороннім значить додатково завантажити Волі. Не варіант. Яка альтернатива? От не знаю…

Боже, чого я парюся! Хай кінь думає – у нього голова велика. Ой, кінь тут ні при чому! Є ж хтось, хто за це мав би відповідати. Зарплату, мабуть, отримує. Навряд мінімальну. Хай він і переймається!

Цікаво, яка в нього голова?