Війна, втеча, порятунок. Із «жидобандерівського»

Сьогоднішня окупація частини України російськими новоявленими «фашистами» змушує багатьох мешканців Криму покидати рідні домівки і їхати на територію материкової України. Проблема біженців ще не стоїть гостро, проте перші сім’ї з Криму стали приймати на Волині ще в першій половині березня.

Проблема переслідувань і переховувань – класична тема військових конфліктів та воєн. Коли під час Другої світової війни нацисти знищували євреїв по всій Європі, в тому числі і на Волині, серед місцевого населення знаходилися люди, які ховали в себе євреїв, хоча самі були переслідувані окупантами.

Одна з історій про те, як українець неподалік Луцька рятував багатьох євреїв, описана самими учасниками тих подій. У 1961 році в Тель-Авіві видали книжку «Святий Луцьк», де є багато біографічних історій та спогадів з Волині. Одну з них написала Шошана Якубович, яка вижила тільки завдяки доброму серцю її захисників. Подаю розповідь єврейки. Переклад з івриту на англійську Леонарда Прагера, з англійської – мій.

«Я брала ручку в руки кілька разів. Хотіла написати про мого любого і добродушного Вітольда Фоменка. Шкодую, що не можу пригадати імена усіх людей, яким він допомагав, але обличчя тих євреїв, яких він рятував, чітко стоять перед моїми очима. Я побачила вперше Вітольда Фоменка уже після того, як усі наші сім’ї з гетто були вбиті. Я вижила завдяки чистій випадковості і втекла у село під назвою Підгайці. Чимало єврейських хлопчиків і дівчаток працювали там на полях і Вітольд Фоменко відвідував їх часто. Він допомагав їм отримати необхідні документи і ліки. Серед іншого, він приносив кисневу воду для єврейського дівчаток, щоб вони могли фарбувати волосся в світлий і бігти з села рятувати себе.

Мені тоді було 11 років і я виглядала як мала світловолоса неєврейська дитина. На прохання Вітольда, його мама взяла мене до себе, незважаючи на те, що він уже і так переховував трьох євреїв у себе вдома. Живучи там, я помітила, як багато людей різного віку приходили в їхній будинок ввечері – так, ніби це був якийсь готель. За винятком , що в готелі ви платите свій рахунок, а Фоменки ризикували заплатити своїм життям за гостинність. Фоменко знаходив різні сховища для тероризованих і переслідуваних євреїв у християн, нерідко платячи за них із власної кишені. Він обіцяв цим християнам світ, коли війна закінчиться.

На жаль, війна тривала довше, ніж усі думали, і з часом сусіди цих добрих християн повідомили в поліцію про переховування євреїв. Часто це призводило до арештів і страти останніх. Тоді нові труднощі з’явилися у Вітольда і його сім’ї. Він був на сторожі день і ніч і заглядав у шпаринки дверей, побоюючись пошуків євреїв у його будинку. На щастя, на нього ніхто не доніс. Але налякані християни, яким вдалося втекти з поліції і які раніше переховували євреїв на його прохання, приходили до Вітольда за допомогою. Йому доводилося шукати нові місця для тих, хто вже переховувався раніше.

Не раз євреям вдавалося уникнути німецьких лещат. Вони приходили до Вітольда і той з подвоєною енергією починав їм допомагати. Мати Вітольда була також хороша жінка, батько його був ніжною і м’якою людиною. Я дуже їх любила. Від Фоменків я отримала краще з їжі та одягу. Своїм життям я зобов’язана їм.»