Верховна Зрада

Зрада, вона й у Африці – зрада. Ця дія ніколи не буде світлою. Вона завжди буде ототожнюватись із чорним символом тьми і негативізму. Проте, деякі політики для своїх кон’юктурних справ, політичної доцільності часто виправдовують, а то й возвеличують та ставлять на один щабель з героїзмом. На мою думку, так відбувається і нині, у нас в Україні, після провальної здачі Криму. Всієї території, зі всіма людськими і матеріальними цінностями, військовою технікою і бойовими кораблями, історичними і церковними музейними предметами і т.п.

* * *

Той, хто служив за «советів» у радянській армії і проходив повну програму бойової і політичної підготовки воїна чи моряка «СА», той ніколи не зрозуміє стратегію, чи тактику наших керманичів з київського олімпу. Мається на увазі головнокомандуючого, генеральний штаб та міністра оборони. Хоч вони всі і в.о., але нині безпосередньо відповідають за долю України, за її цілісність і недоторканість, суверенітет і безпеку.

В голові не вкладається бувшому моряку Балтійського і Тихоокеанського флотів, офіцеру запасу, досліднику козацького бойового мистецтва, як так просто ЗДАЛИ цілу територію та ще таку стратегічну ділянку держави!.. без жодного пострілу.

Вся країна дивилася і в розпачі споглядала з телеекранів, серед білого дня, якісь «зелені чоловічики», від яких відхрестилася навіть у Росія, завойовували крок за кроком, об’єкт за об’єктом, частину за частиною Кримський пів-острів, а вірніше, НАШУ ЗЕМЛЮ, нашу територію.

В той час, засоби масової інформації один з перед одного намагалися показати «картинку», як наші доблесні військовослужбовці «тримаються»… За що вони «трималися» - невідомо, але тільки не за зброю, як це записано у кожному Статуті всіх підрозділів збройних сил. Ну, нехай міліція була деморалізована, нехай СБУ зайняла нейтральну позицію, бо протягом останніх трьох років її добряче «почистили» від українського і патріотичного, але ж військові, які капітально вжилися у свої бази, маючи зброю, амуніцію і техніку, не застосовували її проти озброєних до зубів «чоловічиків».

Пам’ятаю, як служив на початку 70-х років у морській авіації і заступав в караул. З оружейної кімнати видавалися АК, два ріжки патронів до нього і штик-ніж. Командир суворо наказував: заступити на охорону військового об’єкту. А перед цим, вивчався Статут караульної служби, проходили інструктаж, учбові тренування тощо і ми стояли з автоматом в руках, не допускаючи не те, що військового чи цивільного, а навіть свого командира, який не знає пароль. Могли покласти на землю любого, хто посмів би перетнути кордон, що охоронявся.

А тут, дивні дива відбувалися. Чужі люди залазять на військову територію, викрадають командирів частин, батальйонів, кораблів, навіть адміралів! і жодного спротиву зі сторони військових з тризубом на кашкетах і беретах. Та за такі дії, нас би тоді віддали під військовий трибунал! Сорому було б не тільки за частину, а за весь флот! А тут, ми бачимо, як офіцери танцюють із жінками, дарують їм квіти на 8-ме березня, ідуть без зброї і співають гімн і т.п. І це в той час, коли понищили їхню, вірніше, нашу українську техніку, військові літаки тактичної авіації, порізали кабелі зв’язку, потрощили обладнання тощо.

Ні я, ні мої побратими з козацтва, ні ті, хто служив за «советів», ніяк не можуть збагнути, що це за тактика була у нашого генштабу, у в.о. міністра ЗСУ І.Тенюха, які допустили здачу величезної території своєї суверенної держави без жодного пострілу? Де вони вивчали таку стратегію, щоб так воювати проти ворогів нації і держави? Та й ще вихвалятися на телеканалах, що, мовляв, ми зберегли всіх цілими і неушкодженими, які евакуюються з Криму, з прапором, хоч без зброї.

В яких академіях вас, пане адмірале, вчили так «воювати»? Мабуть у московському ГРУ? 11 березня 2014 р. виконувач обов'язків міністра оборони України Ігор Тенюх зробив у Верховній Раді України заяву, в якій стверджував, що «Збройні сили України не мають юридичного права розпочати воєнні дії в Криму», оскільки «де-юре відкритої агресії Росії немає». Більше того, Ігор Тенюх заявив, що в такій ситуації «застосування збройних сил України в Криму тягне кримінальну відповідальність». На переконання Володимира Василенка, колишнього судді Міжнародного кримінального трибуналу, надзвичайного і повноважного посла України, «Заява Ігоря Тенюха дезінформує українське суспільство та деморалізує солдатів і офіцерів Збройних сил України, оскільки з неї випливає, що відсіч агресору є злочином, який тягне за собою кримінальну відповідальність, а не є священним обов’язком».
25 березня 2014 року Ігор Тенюх подав у відставку з посади виконуючого обов'язки міністра оборони України. Верховна Рада України прийняла відставку 234 голосами.

Подав у відставку і пішов на… заслужений відпочинок. Зробив чорну свою справу. За такої блискучої операції, йому Штірліц позаздрив би у свій час.

Та з такого глуму козаки у могилах перевертаються, які воювали і проливали кров у Криму. Адже не важко згадати про те, що козаки вели безперервні війни із загарбниками зі всіх сторін гетьманської України. Поряд із специфічними елементами навчання і вишколу з малих років, козаки спричинили вироблення у запорожців (спецназу тих часів) своєрідної тактики.

У багатьох країнах Європи й Азії вчилися високого мистецтва саме у козаків вести оборонні і наступальні бої, створювати неприступні для ворога табори, рити шанці (так звані “вовчі ями” із загостреними кілками на дні), будувати земляні укріплення. Козаки боронили не тільки свої землі, а й польські перед татарами й турками. Та коли їх вольності обмежувала польська шляхта, бралися за шаблі. Була в козаків така поговірка, що свобода тримається на вістрі списа і порох завжди тримали сухим.

Згадаймо лише декілька прикладів з історії козацьких війн і в кожного українця розпрямляються плечі та гордо піднімається голова у поставі.

Петро Сагайдачний у 1621 році побив турецьку армію під Хотином. Щороку запорожці ходили в походи на Чорне море під турецьку столицю Царгород, до Малої Азії, під міста Синоду й Трапезунт.

Гетьман Жмайло побив поляків, і ті мусили просити перемир’я. У 1630р. гетьман Тарас Федорович під Переяславом знову розбив ляхів. У 1635 році Іван Сулима зруйнував польську фортецю Кодак на Дніпрі.

Розпочата визвольна війна козаків на чолі з Богданом Хмельницьким проти польського панування принесла ряд блискучих перемог: на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями. Наступного 1649 року в битві під Зборовом, що на Галичині, Хмельницький змусив польського короля скласти новий мир і відступити їх аж по річку Случ.

Навіть грізна битва під Берестечком в червні - липні 1651 року, не обернулась для козацького війська поразкою, бо в ній козаки вивели військо і під Батогом у 1652 року розбили польську армію під командуванням коронного гетьмана М.Калиновського.

Тому не випадково запорозьких козаків запрошували іноземні правителі, як наймане професійне військо. Не ми їздили і випрошували допомоги у США, НАТО та в ЄС, а європейці стояли у черзі на Січі і чекали, коли запорожці зможуть вирішити їх внутрішні і зовнішні проблеми. Не можна і нам обминути даний факт, що б хоч коротко нагадати нащадкам, як воювали українські козаки.

Слід відзначити вагому діяльність Богдана Хмельницького, який поєднав найкращу на той час козацьку піхоту з сильною і швидкою кіннотою. Український дослідник В.Сергійчук схиляється до думки, що завдяки видатному таланту гетьмана та його однодумців - полковників Кривоноса, Нечая, Кричевського, Богуна, Морозенка, Золотаренка, Ждановича та інших стало можливим застосування новітньої тактики у військовому мистецтві, що випередило Європу на століття! Це, зокрема, формування армії всенародного типу, широке маневрування великими силами під час бойових операцій, п’ятипереходова система з етапами та регулярними поповненнями тощо.
Козацьке військове мистецтво цінували і в пізніші часи, коли було ліквідовано і Запорізьку Січ, і Гетьманщину. Наприклад, Наполеон Бонапарт, готуючись до походу в Росію, на початку 1811 року замовляє придворному публіцисту Лесюру докладну працю про історію козаків! Наполеона цікавила військова майстерність українського козацтва: масштабне маневрування, швидка організація табору під час бою, п‘ятипереходова система перед битвою і маневрування двома крилами, удар центром у вирішальному місці тощо. Все те, що згодом, з арсеналу козацтва перейшло в інші армії, приносячи славу Суворову, Наполеону, Фрідріху Великому. Пізніше, він з сумом відзначав, що коли б у нього було хоч 20 тисяч українських козаків, то він би завоював весь світ.

А згадати безприкладну оборону Азова запорізькими і донськими козаками у 1637-1642 років, яка ввійшла в історію, як «азовське сидіння». Ця сторінка взагалі замовчується російськими і радянськими істориками до цього часу. Та все ж нагадаю нашим «весільним» генералам і адміралам. Влітку 1637 року після двомісячної облоги козаки штурмом здобули Азов і володіли фортецею протягом п’яти років. Влітку 5,5 тисяч козаків, в тому числі 800 жінок, витримали облогу 240-а тисячної турецько-татарської армії під проводом сераскира Хусейна-Делі. Втративши 70 тисяч убитими і пораненими, турки 26 вересня 1641 року відступили.

До сьогоднішнього дня французи пам’ятають і вдячні українським козакам за здобуття неприступної фортеці Дюнкерк. Десять років французькі війська не могли оволодіти Дюнкерком, який зайняли іспанці. Не можна було вибити їх навіть з допомогою блокування Англією та Нідерландами. Загинули тисячі людей, а фортеця була в руках ворога. Тоді кардинал Франції Джуліо Мазаріні звернувся до славнозвісних в Європі лицарів – українських козаків з проханням взяти Дюнкерк. Ватажок козаків отаман Іван Сірко провівши переговори з послом Франції де Брежі на Січі в лютому 1645 року на латині (тоді офіційна мова в Європі), дав згоду на проведення цієї складної військової операції. Всього з 2,5 тисячами козаків фортецю невдовзі було взято і пролунало переможне гасло: «Viva corol! Viva Franсia!” Цю яскраву сторінку історії українського козацтва також часто замовчують радянські та російські історики.

Більш детально про ці цікаві і повчальні сторінки нашої історії читач може дізнатися з моєї книги «Лицарі Сонця», вид.“Ініціал“, 2006, 2008рр.

Таким чином, особливістю козацьких збройних сил було поєднання військової діяльності з вільною працею на землі, що визначало самозабезпечення Запорозького Війська і в разі необхідності значно розширювало його кількісні межі. Створивши збройні сили для самопорятунку нації, український народ, який ніколи не прагнув загарбати чужу землю, використовував свою військову могутність лише для захисту України, для звільнення своєї землі від чужоземного панування. Запорозьке військо вело тільки національно-визвольні війни.

Козацтво виконало покладену на нього історичну місію – врятувало український народ від загибелі. Це має світове значення. Бо спасіння кожного народу на нашій планеті Земля забезпечує збереження етнофонду людства.

А тепер, у ХХ1 столітті, маючи чисельну, стратегічну і тактичну перевагу, славних прадідів великих, без жодного пострілу здали свою територію, яка тек щедро скраплена кров’ю козаків. Переконаний, що довго нині у російських військових навчальних закладах будуть вивчати досвід проведеної операції по захопленню території без жодного пострілу. Це їх можна назвати героями. Бо вони були на чужій території, були у меншості і живими мішенями для воїнів-господарів України. Їх можна було з перших годин, в перші дні перекоцати, як терористів, без розпізнавальних знаків зі зброєю в руках. Владімір Путін сміється і на весь світ запевняє, що, мовляв, ніякої агресії не було і вони не загарбники. З такої ситуації, яку їм подали наші військовики, вбачається переконлива логіка без дипломатичних викрутасів. Співчуваю лише морпіхам, які найбільше почуваються незручно в цій ситуації. По їх обличчям неозброєним оком видно, як вони боляче переживають, що сталося. Не з їх вини було вийти без бою і без зброї, як вони обіцяли у камеру, що не здадуться…

Страшною чорною плямою закарбована в нашій новітній історії ця сторінка поразки і приниження, втрата пів-острова Крим. Чомусь не подобаються прямі, але правдиві аналітичні прогнози А.Гриценка, екс-міністра ЗСУ, професійного військового і генерала, який навчався не тільки у нас, а й за кордоном, освоюючи новітню тактику ведення війн. Чому його не поставили в.о. міністра ЗСУ, а старого адмірала, якому тільки казки розповідати малятам перед сном, а не командувати в такий небезпечний і важливий для України час? Чому його не призначити, хоч радником у військових питаннях, а не О.Кузьмука, донедавного з табору партії регіонів? Екс-Міністр оборони А.Гриценко (в уряді В.Ющенка) наводив приклади, коли Кузьмук пропонував, щоб кандидатури заступників міністра оборони не узгоджувались із главою держави, незважаючи на те, що всі кандидатури на генеральські посади погоджуються з ним. Крім того Кузьмук голосував за військовий бюджет, який за своїми параметрами не відповідав відповідному указу президента та Державній програмі розвитку ЗСУ. Кому це вигідно знову мати не професійного військовика, а ліберала і невігласа?

Невже не має генералів-патріотів, які б могли бути і міністрами, і начальниками генерального штабу, і радниками цивільного головнокомандувача? Може варто звернутися до громадської організації, а саме, Спілки офіцерів України? Адже вони мають величезний резерв першокласних бойових офіцерів і генералів, які не будуть боятися взяти на себе відповідальність за безпеку і суверенітет України.

Звертаюся до ЗМІ, до державного, комерційного і громадського телебачення. Прошу вас, не показуйте більше тих «вояків» з Криму по телебаченню, не робіть з них героїв, бо вони не виконали свого військового обов’язку, а як зрадники без жодного пострілу повтікали з території, яку зобов’язані були обороняти до останньої каплі крові. Так як у всі часи козаки, захисники Севастополя у Кримську війну, холодноярівці у громадянську, моряки у Другій світовій війні, а повстанці на Заході України аж до середини 50-х років ХХ століття, воюючи на три фронти, не маючи ще своєї держави.

Нам не потрібно на таких прикладах виховувати молодь, бо це перевернута картина мужності і героїзму, відданості і самопожертви. Ми ще довго будемо оклигувати такий «героїзм» славних прадідів великих, правнуків поганих. Пропоную на державному рівні, створити парламентську комісію з розслідування злочинної здачі Криму і притягнути винних до військового трибуналу!

Олександр Середюк,
офіцер запасу,
дослідник міліарного мистецтва
Українського козацтва