Про втрату

Бог беріг мене від утрат близьких людей. Протягом мого життя у мене померли дідусь і дві бабці, які до того пройшли довгий, достойний шлях. Їхня смерть була логічною, закономірною і зрозумілою.

Через це мене вибиває з колії те, що абонент мого телефону тепер вперто «не абонент», смс так і чекають на відповідь, а повідомлення в соцмережі досі «висять» непрочитані.

Через це фразу: «Стьопи немає» мій мозок розуміє, як «Стьопи немає». Тобто, він кудись поїхав (додому, в Крим, Львів, на кудикіну гору), кудись повіявся (в КМДА, за цигарками чи до дівок), пішов, але з тим, щоб обов’язково повернутися.

***
Якби ми були героями голлівудського фільму, то нами керував би висушений старістю маг. Він би сидів над 3D картою України і стежив за двома великими фігурками, ну і безліччю маленьких, звичайно. Але ми би були великі, бо ми ‒ головні. Чоловік-сухар, потираючи руки-сухарі, то метро на секунду затримав би, то барикаду не там побудував, то на блок-пост прискіпливого сторожа поставив, аби випадково нас познайомити. «Стій! Куди біжиш? Вибирай одного з двох», ‒ перепинив би мене той, тицяючи в темряву на дві постаті в балаклавах. Я би обов’язково сказала, що беру обох (вибір ‒ не моє), і лише один із них пригостив би мене цукеркою.

Це був Тіма ‒ набір випадковостей у моєму житті. За кількахвилинну нашу спільну (мене ж треба провести) пробіжку (я ж спізнююся, у мене маршрутка!) по Грушевського я дізналася, де знаходиться Краснодон (у Луганській області), чому він приїхав (щоб довести, що не всі в «нашій довбаній області придурки») і те, що їхати назад він не збирається. Я сказала: «Як тебе знайти Вконтакті?». Він сказав: «А зачем?» Я сказала: «Бо не хочу тебе загубити».

По приїзді додому в дискусіях на політичні теми я вже не з такою легкістю ділила Україну по Дніпрі.

Якби ми були героями голлівудського фільму, то оператор мав би переключитися на сивочолого мага-сухаря, який саме хазяйнував над картою (18 лютого ‒ неспокійний час): міняв фігурки, дислокації, текстури, прапори. І чи то через старечу забудькуватість чи ще через що ми для нього «змаліли» і згубилися.

У фільмі я би не написала в повідомленні номер телефону, щоб він сповістив, чи живий-здоровий, а він не подзвонив би через тиждень серед ночі. У фільмі ми обов’язково зустрілися б «після всього» за келихом пива і довго розповідали про «подвиги». Я би про нього всім казала: «Мій друг з Луганської області», а він.. а він жив би у Львові.

Висушений старигань був би задоволений нами.

***
«Стьопи немає».
Є лише низка повідомлень від численних людей, з якої, як пирій, тягнеться страшна картина його життя.
Є лише безліч випадковостей, через які він почав і перестав бути у моєму житті. Я не вірю у випадковості.
Є лише повне нерозуміння, через яке ‒ абсолютна неспроможність відпустити.

Довідково: Стьопа=Тіма (він сам себе так називав, бо не любив своє ім’я). Тіма 14 березня подарував мені пса (здійснив мою мрію). Тіму вбили 17 березня в Києві біля Майдану. Тіму поховали 24 березня в Краснодоні. Тімі 17 травня виповнився б 21 рік.