Заява до Національної спілки журналістів України

ЗАЯВА
про цензуру, грубе порушення конституційних прав, трудового законодавства та інших норм закону головним редактором незалежної громадсько-політичної газети «Волинь-нова» ЗГОРАНЦЕМ Олександром Олександровичем

У пресі я працюю з 17 років. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З жовтня 1996 року є власним кореспондентом незалежної громадсько-політичної газети «Волинь» (з 21.01.2005 р. – «Волинь-нова») у місті Ковелі. Протягом усіх десятиріч журналістської роботи ніколи не притягався до дисциплінарної відповідальності.

Останніми роками, наслідуючи своє теперішнє молоде керівництво, я до пори до часу активно висвітлював діяльність злочинного режиму, тільки на місцевому рівні. А наш ковельський «біло-сердечний» градоначальник Кіндер О.О. уже давно переплюнув і політичних опонентів, і мораль. Наведу такий красномовний факт. У березні 2012 року він звернувся з позовом до суду: просив «встановити обмеження права на мирні зібрання, пікетування шляхом заборони правозахисній групі підприємців проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань протягом доби в центральній частині міста Ковеля» та стягнути з відповідачів-підприємців судові витрати по справі – 32,19 гривні. І це при тому, що саме підприємці своїми «голосами» «посадили» його в крісло мера. Тоталітарні «апетити» Кіндера росли з кожним днем – через півроку він через суд забороняв мітинги вже громадській організації та політичній партії.

Наприкінці 2012 р. – початку 2013 р. на шпальтах «Волині-нової» було опубліковано ряд моїх суспільно-значимих критичних публікацій, що вкрай не сподобалися міській владі: «Чому «бунтували» у Ковелі таксисти» (1 грудня), «Самоуправство забудовника «кришували» чиновники?» (8 грудня), «А в Ковелі кучугури розчищатимуть…школярі» (18 грудня), «А чиновники відбулись відпискою» (22 грудня), «На критику влада реагує-дивує…» (27 грудня), «Чи буде біля Ковеля електростанція?» (31 січня), «Подяку» взяли… меблями» (7 лютого), «Замість собаки вистрілив у перехожого» (12 лютого), «Чому влада боїться громади?» (12 лютого), «Навіщо дітям «врізали пайку»?» (16 лютого).

Остання публікація розповідала про те, як у їдальнях ковельських шкіл і дитячих садків бракує… харчів. Зауважу, що після виступу газети прокурор ініціював ретельну перевірку. Оприлюднені факти підтвердилися, більше того, прокуратура встановила, що через неякісне харчування у навчальних закладах Ковеля значно зросла кількість хворих учнів. Однак все це було згодом.

У день виходу статті «Навіщо дітям «врізали пайку»?» (це була субота – неробочий день) відбулася зустріч ковельського міського голови, члена бюро обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Кіндера Олега Олексійовича з головним редактором газети «Волинь-нова» Згоранцем Олександром Олександровичем та заступником відповідального секретаря редакції, депутатом Волинської обласної ради, членом депутатської фракції та політичної партії ВО «Батьківщина» Бліновою Валентиною Миколаївною, яка на судовому засіданні 13 червня 2013 року свідчила: «Ми поїхали у місто Ковель на запрошення міського голови Кіндера Олега Олексійовича. Ця зустріч була зумовлена значною кількістю критичних публікацій у нашій газеті, саме про діяльність міської влади».

Твердження політично заангажованої щодо діяльності своїх ковельських однопартійців Блінової В.М. про те, що мої публікації є однобокими, які можуть бути спростовані владою у судовому порядку, не витримують жодної критики. Статті ґрунтувалися на правдивих фактах, конкретних документах, які я міг би, задля об’єктивності, продемонструвати на зустрічі головного редактора з мером міста, але мене туди, зрозуміло, ніхто не збирався запрошувати.

У суді Блінова В.М. вказала, що крім Кіндера О.О. на зустрічі були присутні два його заступники, секретар міської ради та штатний радник мера – голова «земельної» депутатської комісії міської ради – всі вони, в силу своєї неоднозначної службової діяльності, неодноразово були «героями» моїх критичних публікацій. За словами Блінової В.М., прийом тривав довго – в межах чотирьох годин.

Під час розмови зайшла мова й про вищезгадану статтю «Самоуправство забудовника «кришували» чиновники?» Один з учасників зустрічі, на її думку, це – голова земельної комісії, сказав, що на представників редакції чекає у приймальні людина, яка якраз і хоче подати відповідь на дану публікацію. Звідки той добродій дізнався про приїзд до мера головного редактора «Волині-нової» і якою була справжня мета його приходу – можна тільки здогадуватися.

Вважаю, що це був зговір з метою моєї дискредитації та подальшого звільнення з роботи. А посаду власного кореспондента газети у Ковелі могла би обійняти партайгеносе ковельського мера – Блінова В.М., яка б забезпечила ковельській владі «правильне» висвітлення подій у місті. І подальший розвиток ситуації про це яскраво свідчить.

Невдовзі наша газета опублікувала допис, за підписом громадянина Нагорника С.Р., а ще через трохи – отримала від нього й позовну заяву до суду з проханням спростувати статтю «Самоуправство забудовника «кришували» чиновники?» та заплатити йому 20 тисяч гривень моральної шкоди. Як автор, я був співвідповідачем.

8 травня 2013 р. Ковельський міськрайонний суд відкрив провадження. 18 травня відбулося попереднє судове засідання за моєю участю. 20 травня позивач заявив клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем. І лише 24 травня представнику газети було видано довіреність представляти інтереси редакції.

На суд чинився неабиякий тиск, про що всім учасникам справи з обуренням наголосила головуюча суддя перед початком засідання. Але «провчити» журналіста нахабним ділкам не вийшло! Справедливість таки перемогла! Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 13 червня 2013 р. позов Нагорника С.Р. залишено без задоволення.

Незважаючи на дуже важку та принципову перемогу в суді, головний редактор газети Згоранець О.О. на деякий час припиняє мене друкувати. Ось надіслані, але неопубліковані кореспонденції: «Стихійний базар не дає спокою…» (надіслано 18 червня), «Неймовірні пригоди зниклого колектора» (21 червня), «Автобус без гальм в’їхав у вантажівку» (1 липня), «Невже не соромно дурити молоді сім’ї?» (2 липня). Остання замітка була під рубрикою «Погляд». Саме з літа минулого року з редакції перестали надсилати мені графіки підготовки власних матеріалів до рубрик «Погляд» та «Редакційний щоденник».

Також не надруковано замітки «Земельний «дерибан» залишився у минулому?» (8 серпня), «Не можуть освоїти державні кошти» (12 серпня) тощо.
Готуючи публікацію про акцію протесту ковельчан перед міськрадою проти будівництва у місті сміттєпереробного заводу сумнівної технології, я зателефонував до відповідального секретаря редакції Трофимчук Тамари Сергіївни та поцікавився: чи не марною справою займаюся, і чи не спіткає й цю замітку незавидна «доля» опинитися у кошику головного редактора? Мені було сказано, щоб я більше не вказував у кореспонденціях прізвища колишнього мера, а нині опозиційного до Олега Кіндера депутата міськради Кошарука Сергія Дмитровича, бо «воно <прізвище> буде викреслюватися».

26 липня за апеляційною скаргою Нагорника С.Р. відбулося засідання колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області. Окресливши результати чергових «сепаратних» переговорів поза моєю спиною, позивач публічно заявив: «Після цього получається, ну, представники газети «Волинь-нова» сказали, що вони зрозуміли те, що він написав, і що він більше таких дурниць писати не буде». Адвокат позивача озвучив заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Відносно заяви Нагорника С.Р. та такої «оцінки» моєї журналістської діяльності, представник редакції мовив: «Не маємо заперечень», хоч у мене була інша думка.

Апеляційний суд ухвалив рішення першої інстанції скасувати, позовну заяву залишити без розгляду. Це давало змогу Нагорнику С.Р. знову звернутися з тим самим позовом. Тому мною, як відповідачем та повноправним учасником судового процесу, вказана ухвала законним порядком була оскаржена.

30 серпня Вищий спеціалізований суд відкрив касаційне провадження за моєю скаргою, а вже 9 вересня мене викликали на редколегію, де добрих півгодини «промивали мізки», «знайшовши» безліч огріхів у роботі.

Однак зовсім не це було причиною виклику «на килим»! Головний редактор Згоранець О.О. з іншими членами редколегії вимагали одного: негайно відкликати з Києва касаційну скаргу. Я чітко обґрунтував свої дії, наголосив, що міська влада не задоволена моїми критичними публікаціями у газеті й робить все можливе для того, аби мене за будь-яких обставин було звільнено з посади власного кореспондента газети у Ковелі, а ініційований абсурдний позов (із зухвалою вимогою відшкодувати аж 20 тисяч гривень моральної шкоди) цьому є прямим доказом.

До речі, представник газети інформував редколегію, що Нагорник С.Р. навіть пропонував вступити у зговір, а «за перемогу над Гаврилюком» поділити 20 тисяч гривень, які суд має стягнути, як моральну шкоду.

Редколегія рекомендувала мені відкликати касаційну скаргу, але я не прислухався до цієї «настанови». Рекомендація редакційного начальства є для мене хоч і зрозумілою (будь-що позбутися у подальшому журналіста), втім абсолютно не прийнятною.

На моє переконання, керівництво редакції свідомо стало на сторону позивача, залишивши мене наодинці у судовому процесі, чого ніколи раніше в славній історії нашої газети не траплялося. Головний редактор Згоранець О.О. «продав» свого журналіста!

Непослух дорого обійшовся! Того ж вересня, з нагоди 74-річниці газети «Волинь-нова», працівники редакції отримали додаткову до основної заробітної плати грошову винагороду, але мені вона не була виплачена, хоч я не мав жодних дисциплінарних стягнень. Враховуючи мій безперервний 17-річний стаж роботи у редакції, наявність двох утриманців, які навчаються (молодший син є учнем гімназії, старший – першокурсником Національного університету), а також те, що розмір моєї основної заробітної плати практично на рівні мінімальної, я письмово просив виплатити вищезгадану грошову винагороду нарівні з іншими членами трудового колективу, подавши 4 жовтня заяву Згоранцю О.О.

Але головний редактор на заяву взагалі не відреагував. З подібним письмовим проханням звернувся ще раз 20 січня ц.р. – знову безрезультатно. І лише після третьої поданої заяви (10 лютого), коли я вкотре наголосив, що повне ігнорування моїх клопотань Згоранцем О.О. є очевидним та грубим порушенням конституційних прав рівності громадян, як члена трудового колективу – співзасновника газети, трудових прав стосовно оплати праці та Закону України «Про звернення громадян», мені «змилостилися» виплатити оту нещасну премію.

Вищий спеціалізований суд України своєю ухвалою від 30 жовтня 2013 р. мою касаційну скаргу задовольнив, ухвалу Волинського апеляційного суду скасував, а справу направив для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У відповідь – керівництво знову припиняє публікувати надіслані мною кореспонденції: замітка «Питання Тимошенко» назвали «провокацією» (надіслано 8 листопада), репортаж «Дитячі центри невдовзі реформують» (12 листопада) про робочу поїздку до Ковеля Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка (обов’язки відповідального секретаря редакції в обох випадках виконувала уже згадувана депутат обласної ради від ВО «Батьківщина» Блінова В.М.), замітки «Казначейство зважило на критику?» (27 листопада), «Ковельчани проситимуть відставки губернатора?» (29 листопада).

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 листопада 2013 р. прийнято остаточну відмову Нагорника С.Р. від позову, а провадження – закрито. Остаточна перемога в захисті Свободи Слова! Свідомо не кажу «наша», бо позитивної реакції на цю непересічну подію з боку головного редактора не видно й понині.

Мене зовсім не здивувало, що від редакції, як учасника судового процесу, на «вирішальне» судове засідання ніхто не прибув, бо головний редактор заборонив представнику газети йти до суду. Не здивувало, що наш з редакцією спільний здобуток її керівник розцінив, напевно, як особисту поразку. Найбільше обурює цинізм, з яким він почав розправлятися із своїм журналістом.

Виявляється, напередодні слухання справи в апеляційному суді, тобто 28 листопада, наказом головного редактора Олександра Згоранця за № 112 ОД на мене було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за те, що я «не виконав рекомендацій редакційної колегії від 09.09.2013 року щодо відкликання касаційної скарги по справі за позовом Нагорника С.Р. до редакції газети «Волинь-нова» та Ярослава Гаврилюка, що є порушенням виконавчої дисципліни та призвело до продовження судового процесу по згаданій справі, на підставі п. 5 Розділу «Секретаріат і відділи редакції. Власні кореспонденти» Статуту редакції незалежної громадсько-політичної газети «Волинь-нова» та ст. 147 Кодексу законів про працю України».
Про оголошену догану я дізнався 3 грудня, причому зовсім випадково. Цей наказ – протиправний! Відповідно до статті 149 Кодексу законів про працю України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен надати право порушнику трудової дисципліни у письмовій формі пояснити свої дії. Жодних письмових, чи то усних пояснень, від мене редакція не вимагала і не отримувала. Закон також наголошує: «стягнення повідомляється працівникові під його особистий підпис». Цієї норми трудового законодавства теж не було дотримано. Також грубо порушено статтю 148 Кодексу, яка чітко вказує: «Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення».

Згоранець О.О. не залишив мені іншого шляху, як йти за справедливістю до суду, бо наступна – «таємна» догана – й довелося би шукати з «вовчим білетом» нову роботу. А ще – незаконна догана боляче б’є по бюджету сім’ї, протиправно позбавивши преміальних.

На суді дізнаюся від представників редакції: наказ від 28 листопада головний редактор… скасував 3 грудня через те, що випадково його прийняв «з порушенням процедури накладення дисциплінарних стягнень, передбачених нормами трудового законодавства». Ось так! Повторення випадковостей є закономірністю!

З грудня 2013 року керівництво газети взагалі наложило табу на мою журналістську діяльність: припинило друкувати кореспонденції, регулярно надіслані до редакції. Це – замітки, репортажі, статті: «Життя рятуватиме новий реанімобіль» (надіслано 4 грудня), «Один жертвує на революцію, інший – на себе» (9 грудня), «Через недопалок згоріла квартира» (17 грудня), «Для чого було судитися з газетою?» (18 грудня), «Громаду міста «надули» з новим сміттєвозом» (25 грудня), «Огорожі вкрали на Різдво» (9 січня ц.р.), «Виконком проголосував за «липове» рішення?» (21 січня), «Ковельське віче засудило кровопролиття у Києві» (22 січня), «Ковельтепло» купить мерії нову іномарку» (24 січня), «Народна рада є і на Ковельщині» (28 січня), «Прокурор застеріг міських депутатів» (7 лютого).

Зважаючи на актуальність тем, які є предметом суспільного інтересу, їх повне блокування та тотальну цензуру моєї інформаційної діяльності з боку керівництва «Волині-нової», дві статті я змушений був опублікувати у «Волинській газеті», головний редактор якої, заслужений журналіст України Володимир Данилюк без будь-яких обмежень надав місце на своїх шпальтах.

У зв’язку з виходом публікації в іншому виданні головний редактор Згоранець О.О. зажадав від мене письмового пояснення, у якому я вкотре наголосив, що у своїх діях не вбачаю жодних порушень вимог законів України, Статуту Національної Спілки журналістів та Кодексу професійної журналістської етики, а саму вимогу писати дане пояснення вважаю аморальною та безпідставною.

Зіштовхнувшись з таким ганебним явищем, як цензура, до якої вдався Згоранець О.О., за два дні до Нового року з прикрістю дізнаюся, що мене позбавлено ще й додаткової до основної заробітної плати грошової винагороди у вигляді компенсаційної виплати, яка здійснюється, згідно чинного Колективного договору редакції – грошової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2013 рік, яка була у грудні виплачена всім редакційним працівникам в розмірі посадового окладу. Мені довелося «пригрозити» черговим судовим позовом, аби «вибити» свої, чесно зароблені гроші.

10 лютого цього року я подав на ім’я Згоранця О.О. заяву з вимогою невідкладно припинити стосовно мене дії, які є дискримінаційними в порівнянні з рештою працюючих у незалежній громадсько-політичній газеті «Волинь-нова» і забезпечити реалізацію моїх порушених прав. Через ігнорування заяви, 26 лютого письмово ще раз заявив цю вимогу. Вважаю, що за майже два десятиліття добросовісної праці у редакції не заслуговую до себе такого принизливого ставлення. Очевидно, це якось вплинуло на ситуацію, бо дві моїх невеличких інформації щодо революційної хроніки все ж були опубліковані.

Талановитий публіцист, багаторічний головний редактор «Волині-нової», нині покійний Степан Сачук ще у 2000 році писав: «…є ряд чинників, які схиляють шальку терезів не на користь зрілої, чесної позиції журналіста, а в ширшому плані – не на користь високопрофесійної, високопорядної і правдивої журналістики, а в бік ремісництва, дволикості і пристосуванства. На перше місце серед цих чинників я поставив би падіння моралі в нашому суспільстві. Ми з вами бачимо, як викривляються людські стосунки, а також стосунки між владою і громадянами, девальвуються високі моральні цінності та ідеали. Домінуючими факторами, мало не доблестю, стають войовниче хамство і вседозволеність, культ сили – фізичної і грошової. Ці засади, ці правила гри вільно чи невільно переносяться і на засоби масової інформації».

За півтора роки перебування Згоранця О.О. на посаді головного редактора «Волині-нової» відмовилися від співпраці з газетою член Вищої ради юстиції, колишній віце-президент Спілки адвокатів України Сергій Сафулько, польський публіцист і журналіст, ініціатор багатьох благочинних українсько-польських проектів Анджей Вавринюк, змушені були залишити редакцію неординарні професіонали – відомий в Україні письменник і публіцист Володимир Лис, журналісти Раїса Козачук та Олександр Пирожик, якого нещодавно обрано першим заступником голови Волинської обласної ради.

Така кадрова «зачистка» найстарішого в області видання – колишнього флагмана волинської преси – особисто у мене викликає обурення і великий жаль.

Але капітулювати я не збираюсь, бо не терплю дволикості, прагну до справедливості і тих якостей газетяра, яких мене вчили мої наставники – заслужені журналісти України Полікарп Гервасійович Шафета та Степан Дорофійович Сачук, які очолювали газету. Дуже прикро, що в них такий наступник, за якого на виборах головного редактора я разом із Олександром Пирожиком мали необережність віддати два вирішальні голоси. Як член Національної Спілки журналістів України, автор двох публіцистичних книг, переможць конкурсу обласної організації НСЖУ в номінації «Кращий молодий журналіст», двох творчих конкурсів «За журналістську сміливість», конкурсу «Професіонал» у номінації «За краще журналістське розслідування», удостоєний Золотої медалі української журналістики, я нині щиро та привселюдно каюсь за такий невдалий вибір!

При цьому наголошую, що ніколи не претендував і не претендую на жодні керівні посади у редакції. Єдиним мотивом звернення до НСЖУ є відновлення свободи слова в редакції громадсько-політичної газети «Волинь-нова», яка більше двадцяти років називає себе гордим словом – незалежна, усунення тотальної диктатури, самодурства та дискримінації стосовно моїх прав, як журналіста, забезпечення неухильного виконання головним редактором Згоранцем О.О. букви Закону та Кодексу професійної етики українського журналіста.

В зв’язку з очевидним та грубим порушенням членом НСЖУ Згоранцем Олександром Олександровичем стосовно мене, як члена НСЖУ:
 обов’язку дотримуватися вимог законів України, Статуту Національної Спілки журналістів України і Кодексу професійної журналістської етики; зміцнювати авторитет НСЖУ, сприяти вирішенню її завдань (п. 16 Статуту), обмеження статутних прав творчого працівника (п. 15 Статуту);
 порушення мети діяльності НСЖУ (п. 7 Статуту) щодо захисту професійних, соціальних та економічних інтересів журналістів – членів НСЖУ;
 порушення основних напрямів діяльності НСЖУ (п. 8 Статуту) щодо обстоювання права журналістів на одержання і поширення об’єктивної інформації; створення умов для творчої праці, підвищення професійного рівня членів спілки; турботи про правовий, соціальний та професійний захист її членів;
 порушення принципів діяльності НСЖУ (п. 4 Статуту) щодо гарантій свободи слова і поглядів журналістів; поваги до різних світоглядних позицій; захисту і задоволення законних громадськихֽ професійних, соціальних, економічних, творчих інтересів журналістів; незалежності у своїй статутній діяльності від ангажованих органів місцевого самоврядування м. Ковеля, політичної партії «Батьківщина»;
 невизнання Статуту НСЖУ, Кодексу професійної журналістської етики (п. 10 Статуту).

На підставі викладеного, керуючись п.п. 9, 14 Статуту, п. 8 Кодексу професійної етики українського журналіста, ст.ст. 5-7, ч.2 ст. 20, ст.ст. 24, 27, 29 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 17, 19, 21 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» прошу Волинську обласну організацію НСЖУ:

1. Розглянути заяву в моїй присутності.
2. Забезпечити неухильне поновлення моїх прав на повноправну журналістську діяльність, як суб’єкта інформаційних відносин.
3. Вжити невідкладних заходів щодо припинення цензури відносно моєї творчої діяльності в редакції громадсько-політичної газети «Волинь-нова».
4. Піддати громадському осуду члена НСЖУ ЗГОРАНЦЯ Олександра Олександровича за порушення ним, як журналістом, законодавства України стосовно запровадження цензури в очолюваній ним газеті «Волинь-нова», положень Кодексу професійної етики українського журналіста.
5. Припинити членство ЗГОРАНЦЯ Олександра Олександровича, головного редактора незалежної громадсько-політичної газети «Волинь-нова», шляхом виключення з членів Національної Спілки журналістів України за порушення вимог Статуту спілки, Кодексу професійної журналістської етики, засад рівноправності її членів, законності та гласності, взаємодопомоги та співробітництва.