Політика як шоу (присвячується а-ХУЛІ-гаНАМ)

Минули часи титанів політичної гри – Бісмарка, Черчеля, Тіто. Масова культура диктує нові вимоги до політики.

Сучасний політик має бути істеричним закомплексованим скандалістом з поведінкою шоумена-провокатора. Кожний (глядач, читач, колупач в носі) повинен побачити в ньому гіршого за себе. Інакше чого ж поліз на екран, сиди на дивані, дивись в ящик.

Метаморфози, які відбуваються з людиною, яка хоче бути успішним сучасним політиком, теж піддаються поясненням. Зовсім не має значення, чи ти був успішним, актором, коментатором чи просто непоганим тусовщиком. Це все в минулому.

В політиці ти знаєш, що тебе «узрять» не витончені театрали, не темпераментно-збудливі вболівальники і навіть не гарні кралі з хорошого нічного клубу. А всі-всі-всі.

Треба шоу! Треба показати, який ти - …енний.

І водночас - який нікчемний. Бо ти ж втілюєш весь бруд, який ховається в кожному з нас. Бо ж сам електоральний елемент не може перед камерою відстоювати всю країну, кожну українську сім’ю, а ти, політик, можеш.

Потім тебе запам’ятають (завжди існує відсоток незреалізованих хуліганів) - і оберуть.

А театрали не простять, вболівальники скажуть: «не чесно – всі на одного», а клабери скажуть: «не стильно».

Та цих всіх мало. А нас, гегемонів, багато.

Класно! Чекаю на продовження шоу. В мені ще так багато незреалізованих комплексів, і в ньому, і в ній, і в нас.

Зреалізуйте їх для нас.

Пропоную: Ганю за волосся об мікрофон. Ги-ги-ги!